«Або ми знищимо «совка» в собі, або він знищить нас» – Наталія Зубар

19 серпня 1991 року мене розбудили рано і сказали про переворот у Москві. Я спросоння відповіла: ось і добре, за тиждень Україна проголосить Незалежність. І поснула далі.

17 серпня 2021 року зранку мені прислали фото з Києва з Алеї Небесної Сотні, де почали монтувати макет типової кімнати радянських часів, затуляючи портрети загиблих Героїв. Кияни знесуть – сказала я. Знесли той макет, не пройшло і пів доби.

А заразом і типові артефакти доби, як автомати для розливу води, в яких дуже часто не було стаканів, які дуже часто не повертали монетки у випадку відсутності води, якої так само дуже часто не було. Ці автомати мені доводилося били ногами і руками, щоб отримати таку необхідну в спеку воду. Альтернативних джерел тої води теж найчастіше не було.

Автомати для води – елементи «радянської» інсталяції.
Автомати для води – елементи «радянської» інсталяції.

18 серпня 2021 року навпроти Маріїнського палацу поставили сцену просто на братській могилі, де поховані учасники Української революції 1917–1921 років, прямо над пам’ятним знаком.

І сцена, і радянська кімната, і ті ненависні з дитинства автомати мали стати частиною святкування 30-річчя незалежності України.

В 1991 році Україна юридично відновила свою державу, але фактичну незалежність від Російської Федерації нам, на жаль, довелося відстоювати багато років, спочатку на Майданах, а потім і на фронті. Як би не прикро було визнавати це людям, які все свідоме життя боролися за Незалежність України, але треба визнати – тільки окупація Криму і частини Донбасу призвела до появи реально незалежної держави Україна та нової української політичної нації.

Україна вже не Росія, але частина суспільства та багато інститутів держави далі живе в незалежній українській радянській соціалістичній республіці. Спроба на замовлення Міністерства культури поставити артефакти совка на святому для сучасних українців місці, є переконливою ілюстрацією моєї тези на символічному рівні.

Разючий контраст «совка» з пролитою кров’ю глибоко вразив активних киян, так само як разючий контраст ще недавно популярних уявлень про «один народ» України і Росії з пролитою на фронті кров’ю і сльозами мільйонів вимушених переселенців, народив нову політичну націю.

Треба визнати: з постанням незалежної України «совок» нікуди не зник, він продовжував жити у головах багатьох людей і навіть загніздився в головах тих, хто його практично не застав.

Я чула назву «совок» для СРСР ще за мого дитинства в 1970-х роках, я виросла в дисидентській родині, мій дід був в’язнем ГУЛАГу. Я змалечку бачила на власні очі, як «совок» нищить цвинтарі: малими дітьми ми змагалися з екскаватором, хто швидше розкопає «черепушки» там, де зараз Молодіжний парк у Харкові. Чудом там залишилося кілька поховань, так і стоять вони серед парку поруч з дитячим майданчиком.

Знайома французька журналістка була так вражена цією неймовірною неповагою до пам’яті людей, що почала питати відвідувачів парку, як їм гуляється серед могил? Ще більше її вразила їхня реакція. «Ну і що?» – казали молоді мами.

Аналогічний парк я бачила у Вінниці, там регулярно підмиває ґрунт і з-під землі з’являються людські рештки.

Є дві версії походження слова «совок», одна приписує його співаку Александру Градскому, а інша каже про те, що воно пішло з антикомуністичного підпілля країн Балтії і означає «советский окупант». Мені ближча друга версія, я завжди вважала їх окупантами України і загарбниками людських душ.

«Совок» свідомо і системно нищив рештки людські і людськості. Я пам’ятаю численні танці на кістках, як мінімум в Бахмуті і Маріуполі пам’ятники Леніну поставили просто на могилах Другої світової. Мій товариш розповідав, як вони знайшли могильні плити з єврейського цвинтаря, що були закладені в фундамент пам’ятника Леніну у Львові, який їм вистачило наснаги знести ще в 1990 році.

На жаль, у Харкові ми не змогли це зробити тоді, хоча під час стотисячного антикомуністичного мітингу, на якому ми йшли з плакатом «Молодь проти комунізму», вже була така ідея, і досить було людей. Але навіть серед найбільших патріотів з технічною освітою тоді існувало переконання, що пам’ятник Леніну такий важкий, що при падінні проломить метро внизу.

Той самий забобон утримав від повалення найбільшого символу «совка» 22 лютого 2014 року.

І тільки 28 вересня 2014 року, коли його нарешті повалили (ось наше відео), бо кров вбитих на війні побратимів зняла всі забобони, то статуя не залишила і сліду на асфальті. Бо вона була в прямому сенсі надута, ось на фото найтовщий їх шмат:

Наталія Зубар – голова правління Інформаційного центру «Майдан Моніторинг»

Безперервність історії є однією з цінностей Російської Федерації, прямо декларованої в її стратегії національної безпеки. Закріплення «совка» в символах і головах людей є частиною її політики як внутрішньої, так і зовнішньої, у це вкладаються шалені гроші.

В 1989 році я, 24-річна активістка Народного Руху, написала «Зомбі з Красної Площі», яке на жаль, все більші втілюється в життя в РФ.

«Совок» це передовсім антигуманізм, антилюдськість, антигідність. Нещодавно люди, які пам’ятають справжній «совок» з його постійним дефіцитом людськості, об’єдналися у групу, щоб нагадати тим, хто забув, і розповісти тим, хто не знає, чим був насправді «Совок довбаний». Він далі сидить у нас як хвороба, і ми виводимо його з себе свідомо. У нас просто немає іншого виходу, або ми передамо свій імунітет від «совка», або він знищить ще і наступні покоління.

Наталія Зубар – голова правління Інформаційного центру «Майдан Моніторинг»

A propos Nataliya Zubar 2360 Articles
Nataliya Zubar, Maidan Monitoring Information Center, Chair