Про небезпеку соцмереж

Останнім часом пішла розповсюджуватися думка, що соціальні мережі формують нам покоління молоді, яке здатне грамотно висловлювати свої думки, як письмово, так і вербально, індивідуумів, які вміють спілкуватися і навіть віщати на велику аудиторію. Мовляв, це будуть зовсім інші люди, здатні зняти питання «де нам взяти нормальних політиків, які не будуть визивати фейспалм за кожним словом, бо інакше – «голосувати нема за кого». Начебто, соціальні мережі відривають наших дітей від темних провулків і сумнівних компаній і штовхають молодь на читання і спілкування з цікавими людьми. А збільшення подібної аудиторії, рано чи пізно приведе до якісного росту освіченості суспільства. Буцімто, завдяки соціальним мережам, дитина кожен день пише твір на вільну тему у кількості десятків тисяч знаків. Звісно, якщо людина, яка пише грамотно – викликає повагу, а той, хто пише з помилками – огиду, відповідно освіченість поступово стає престижною, зайвим плюсом у житті і людей грамотних буде все більше – такий собі «природній відбір у мережі».

Я з цим не згоден. Діти у соціальних мережах разом з корисними речами, дивляться непотріб, читають казна що і спілкуються бозна з ким. Безумовно, це необов’язково, але здебільшого так і є. Кого читає дитина і з ким вона спілкується? Насамперед – зі своїми друзями, з колом людей свого віку, зі знайомими. А для дорослих і відомих людей вона не є цікавим співрозмовником або дописувачем. То де вона набереться розуму? Якщо читати відвертих бовдурів або слабеньких чи посередніх дописувачів соціальних мереж – нічого унікального з таких дітлахів не вийде: мережі заберуть вільний час, який краще було використати на класиків або авторитетних сучасників. А без цього саморозвинення – не буде. Саморозвинення, це взагалі – справа дорослої людини, а само розвинення дітлахів у соціальній мережі – самоомана, не бачу позитивного ефекту у майбутньому. Крім хіба що навичок оператора ПК.

Для всебічного розвитку дитини соціальні мережі потрібні найменше. Адже крім сидіння в інтернеті, потрібні і фізичні вправи і живе спілкування з батьками і залучення до праці. А читати треба не тільки форуми, чати, блоги і сторінки у мережі… Щоб розвивати смак, набивати словниковий запас, розуміти глибини філософії або нюанси серйозних вишукувань, краще читати визнану світову літературу і специфічні пердмети, ніж інтернет-бійки на смажені теми чи популярних користувачів з їх топами, набитими кицьками і цицьками.

Крім того є така річ, як закон неспівпадіння. Тобто, соціальні мережі тому і називаються, “соціальними”, що там здебільшого сидить посередність. Або невдахи. Сидять пересічні громадяни. А видатні люди якраз там не сидять. Або сидять дуже мало. У першу чергу, тому що вони вже померли, а у другу, тому що їм ніколи – вони на вічність працюють. І навіть, якщо хтось таки сидить – не факт, що пише саме те, що наразі дитині треба! Тобто маємо ситуацію, коли дітлахи вчитимуться: а) в одне одного, б) у тих хто трохи кращий, в) забиватимуть собі голову малозрозумілими на даному етапі життя речами, пропускаючи якраз дуже потрібні. Дитина дуже любить шоколад і морозиво, але лікарі наполягають на вживанні фруктів і овочевих соків. Що робитиме мудра мама? Правильно, вона обмежить «заборонені плоди» і наполягатиме на споживанні корисних речовин. А до чого приведодить безсистемне споживання? До проблем у майбутньому. І неважливо, чого це торкається: фізичного здоров’я, психології, освіти, життєвого колозіру… Неконтрольована дитина вразлива для будь-яких впливів, які на неї чекають в інеті; дитина з нерозвиненою свідомістю і несформованою світоуявою, йде шляхом найменшого спротиву – лізе туди, де легше і приємніше. Чим це загрожує – загальновідомо. Інтернет не завжди – добре. Ящо ним вміти користуватися, це корисна і вдобна річ. Тут безліч потрібного матеріалу і великі можливості. Але у нас мова не про весь інтернет, а про соціальні мережі. А це вже – зовсім інша справа.

Звісно, з кожного правила є свої винятки. Звісно, у мережах є порядні і корисні для спілкування люди. Письменники, вчені, науковці, філософи, політики. Але хто гарантує наявність у них педагогічних талантів? І як часто і довго вони перебувають у мережах? І якщо часто і довго, то до чого це приводить, зрештою, самих митців-науковців?

Головна ж перевага гарної книги перед спілкуванням у мережі, як на мене, це «правило концентрату». Завершена, цілісна праця завжди краще, ніж дещиця. Цитата – це краплина в морі. І «трансляція менш видатними» дописувачами соцмереж більш видатних майстрів – ніщо інше як плагіат і компіляція, які завжди будуть гірші за оригінал. У переказі «інтерпретаторів, які інтерпретують інтерпретаторів» суть речей – викривляється, вимивається, втрачається. Так, дещо корисне несуть і соціальні мережі. Ті самі навички користування ПК, вивчення програм і досвід з моделювання і коригування власної поведінки. Але водночас вони і шкодять бо відкидають живе спілкування і кращі, визнані, готові зразки. І не факт, що натомість дадуть краще. «Натиснув кнопку – отримав результат»? Чудес не буває. У топові блогери виходять далеко не дурні люди, але «піпл», який їх «хаває» нічим не відрізняється від «піпла», котрий «хаває» відверте лайно з ТБ чи біля під’їздів…

Та найбільше варто пам’ятати, що соціальні мережі мають величезний мінус, який перекриває усі плюси: вони ненажерливо забирають найцінніше, що ми маємо і вже ніколи не повернемо – час. Тобто, замість того, щоб вивчати конкретику по темі – байдуже, в інеті чи паперовому варіанті – користувач збирає крихти по чужих ресурсах. І далеко не завжди складає для себе правильну цілісну мозаїку. Отже, маємо фантастично нераціональний підхід, а отже і гальмування розвитку гармонійно розвиненої людини на виході.

Віктор Горобець