З Покровою, Панове та Панянки!

Вирішив поділитися враженнями від сьогоднішнього дійства.

Попри погоду та те, що видужав тільки нещодавно, вирішив, все ж, сходити на мітинг. Проходячи повз намет одного з маловідоміх кандидатів (Габер, якщо цікаво), вирішив взяти газетку. В тому ж наметі до мене звернулася дівчина та запропонувала взяти участь в соцопитуванні (Краєм ока бачив – це наш місцевий державний/комунальний інститут соціології, точної назви, на жаль, не згадаю). Після соціометрики, спитала, чи вірю я в чесні вибори, кому вигідна фальсифікація та чи готовий я відстоювати свій вибір, на що отримала очевидні відповіді. Далі спиталася, за кого голосуватиму по списках, побачивши, що я зам”явся каже: хай буде “не визначився”, я погодився, оскільки це близьке до правди. Далі вона мугикнула: “так… про це я й питати не буду…” Кажу “чому ж, спитайте”. Запитала про мажоритарників. Відповів: за Бригінця. Здивувавшись мовить: “і чому всі за нього голосують…”. “Бо він “КараВіГура” здолав, про це газети писали” кинув їй, прямуючи до метро, краєм ока констатуючи, як порснула сміхом.

Прибувши на м. Льва Толстого дещо раніше, вирішивши невідкладні питання як то придбання кави, поповнення рахунку, огляд підворотен на предмет наявності та кількості стражів правопорядку, попрямував, власне, на мітинг. Зайняв “позицію” між пам”ятником та літньою естрадою біля розмальованої лавки. Одразу біля сусідньої лавки виник чоловік: “Бандерівська стрічка, всього 5 гривень!”, я придбав. Дві стрічки червоного та чорного кольору були акуратно зшиті між собою в 2 абсолютно рівні смужки. Пов”язав стрічку на рукав, хвилин 10 походивши, помітивши, що всі так носять та й не дуже зручно, перев”язав навколо верхнього гудзика пальто на манер галстуку. Вийшло доволі непогано: почали фоткати, питати де взяв… Почувши від чергового цікавого добродія, що ці стрічки мали видавати задурно, одказав, що як на добре діло витратить то й слава Богу, а як на лихе піде – хай йому скабкою стане… “Але співаємо ми гарно…” згадалася одразу кінцівка відомого анекдоту, лишивши неприємний осад, який, проте, швидко минув, адже розпочався мітинг. Юрба спочатку реагувала кволо та врізнобій, розігріваючись та синхронізуючись від виступаючого до виступаючого, мабуть відвикли. Якийсь добродій роздавав прапорці “Свобода” то й мені перепало.

Аби трохи розігріти підмоклі ноги, пройшовся до перехрестя та вийшов на середину бульвару Шевченка глянути вниз через алею де пам”ятник Лєніну на мітинг комуністів. Чути звідти не було нічого, та здаля виділось, що людей та прапорів також було небагато.
На розі біля перехрестя стояла жіночка та роздавала гарненькі червоні буклетики з зображенням Кличка разом з якимось типом. Вірніше, намагалася, бо їх ніхто не брав. Повертаючись з “вилазки”, побачив, що вона перемістилася під самий мітинг до будиночку з дитячими малюнками: за ті хвилини, що автомат готував мені каву і там в неї не брали нічого. Повернувшись “на позицію”, зустрів чоловічка з яким колись був в одній ДВК; привіталися, обмінялися кількома словами. Та ось мітинг закликали шикуватися в колону і я, попрощавшись, рушив на перехрестя до Будинку Вчителя де була голова колони. Там козаки били в литаври і якась жіночка в жилетці з символікою “Майдану” (спротив, здається) роздавала газети, що користувалися значно більшим попитом, ніж агітки Кличка. Поки чекав старту колони, подарував Свободівського прапорця чоловікові, якого пізніше зустрів вже на Михайлівській в юрбі.
Колона рушила. Хто намагався йти самостійно, сновигав довкола, розпитуючи маршрут, через що не віддалялися від колони. Попереду колони йшло кілька юнаків, довкола яких періодично то збиралася то розсмокрувалася юрба журналістів та цікавих. Зблизька побачив: вони кидають додолу прапори ПР, а охочі (яких одразу збиралося безліч) їх топчуть.

Юрба з криками “Слава Україні! – Героям Слава!”, “Слава нації! – Смерть ворогам!”, “Україна – понад усе!”, “Свободу політв”язням!”, “Зека – геть!” та іншими гаслами прямувала на Михайлівську.
Проминувши Оперний, розвернувся на лемент позаду: там хтось кинув димовуху. Що ж там діється: чи мітинг розганяють, чи, пустивши частину колони вперед, інші прорвали міліцейський кордон та пішли знайомитись з комуністами, чи ще чого… Одразу попрямував з”ясовувати. Виявилось, фани просто активували “димовуху”, отже можна спокійно продовжувати ходу.

Дорогою відчувалася атмосфера “Майдану” та ж рішучість, цілеспрямованість разом з доброзичливістю та взаємовиручкою.

Провокаторів майже не було: хіба у одного хлопчини з червоно-чорною косинкою на рукаві після запального “Слава нації” в кишені раптово спрацювала рація (стушувався й втік манівцями) та чоловічок один до людей чіплявся. Підходить до мене, мовляв, “а що то за молодь отам іде?” (вказуючи на Динамівських ультрас), кажу “хто-зна, підіть у них спитайте”, він “то це неподобство, вони ж димовухи кидають”, я: “то молодці, що ініціативу проявили, це ж Покрова, чого на молодь грішите?” (хто знає історію свята – зрозуміє). Знітився та втік шукати іншу “жертву”.

На Михайлівській, куди прибув поперед колони (не вмію вже ходити повільно), показували фільми про “Свободу” та про ОУН-УПА, чекаючи на прибуття колони. Колона поступово прибувала. Коли Михайлівська наповнилася людьми, хвіст колони ще виднівся на Софійській, враження, що людей було дійсно, хай не 30 тисяч, як заявляють організатори, але й не 5 тисяч, як прочитав згодом в новинах. Тисяч 15-20 десь було, а скільки розбредалося по сусідніх вулочках, скільки пересиджували негоду вдома, скількох іногородніх не пустили то ж не все так сумно.

Мітинг видався доволі жвавим, публіка ожила. Серед “Зірок” в юрбі бачив Мірошниченка, Павловського, Гориня, Чайку, хоча особливо й не ходив. Після мітингу був концерт, почали згортати прапори, люди почали розходитися (негода зробила своє діло), але настрій був бадьорий.
Не відчуваючи мокрих ніг, пішов і я, поступово вливаючись в сірий холодний Київ.