Успішна революція зростає зі здорового зерна, живиться гідністю, патріотизмом, порядністю, чесністю та честю своїх батьків.
Плід такої революції – країна, що має шанс на успіх.
Своїм шансом скористалися країни Європи після революцій 1989 року: Польща, Чехія, Словаччина, Словенія, Угорщина, Хорватія, пострадянські Естонія, Литва, Латвія. Об’єдналися в єдиній країні німці, розділені низкою бар’єрів, найслабшим з яких виявилася, якраз, зруйнована за кілька днів Берлінська стіна.
Революційні зміни сприяли появі успішних країн у Сингапурі та на Тайвані.
На початку ХХІ століття отримали свій шанс Грузія та Україна. Грузія ще має надію. Україна очікує наступного шансу.
Бачив світ й інші революції. Криваві, виснажливі економічно, продовженням яких була тривала громадянська війна.
Різниця між революцією, яка виводить країну на вищий рівень, і тією, яка її руйнує, – у дрібницях. У першому випадку революційні перетворення детально готуються роками попередньої роботи, мета, цілі та засоби їх досягнення є зрозумілими не лише вождям, а й рядовим революції, авторитет лідерів є визнаним, організаційні структури підготовлені, їх «боєздатність» випробувана низкою попередніх дрібніших завдань.
У другому варіанті революція – стихія, мета, цілі та завдання якої формуються вже в процесі, лідерів багато, вони не визнають легітимність одне одного, команда – ополченці, які набираються в умовах бойових дій, а їх моральні та ідейні якості є другорядними поруч з готовністю воювати за гроші.
Зрозуміло, що йти другим шляхом – безвідповідально для лідерів народу, який продемонстрував світові зразкову Помаранчеву революцію.
Революція неминуча. Її потрібно плекати, а не пускати самопливом. Не цуратися успішного досвіду. Лідери опозиції мають знайти в собі сили зняти власні корони (а разом з ними – крокодилові черевики, дорогі костюми та краватки) і йти до людей. Йти не лише в обласні центри, а й у дрібні містечка та села України. І перш за все, відвідати «польових командирів»: Юрія Луценка у колонії на Чернігівщині, завітати до осель Володимира Філенка, Тараса Стецьківа та Романа Безсмертного. Бо вони знають, з чого починати.
Згоден, що неможливо двічі увійти у ту саму річку. Кожна наступна епоха народить своїх героїв та польових командирів. Але форми і результати східних революцій повинні додати відповідальності українцям за те, щоб внаслідок наших змін не вродив бур’ян. А виросли красиві квіти.
Іван Варченко
Гадаю, пан Іван плутають революцію (Р) з еволюцією (Е). ТО Е є поступовий підготовлений рух, який здійснюється суспільством за о’бєктивно діючими законами розвитку. Е (розвиток, прогрес) готують та забезпечують освічені віддані Вітчизн державникі. А Р – наслідок накопичених протиріч в суспільстві, стихійний процес, який використовують авнтюристи у своїх цілях. Суспільні події тількі тоді класіфікуються, як Е, або Р, коли їх наслідком є корінні зміни виробничих відносин. Так наслідкі подій 1991р на пострадянському просторі є номенклатурно – буржуазною революцією. То була експропріація загальнонародної власності, присвоєння її партійною номенклатурою та злочинними елеметами та перетвориння ціх останніх в буржуазію. Померанчеві події Р не були, бо навіть, цілі, що ставилися їх провідниками на якісь зміни виробничих відностин не зачіпали.
Коли воду нагрівають, то досягаючи 100 градусів, вона закіпає та міняє свій стан – перетворюється на пару.
Скількі воду не колотай, хоч скраю, хоч в центрі, вона водою залишиться тільки, мабуть, каламутною.
Де освічені державникі?