Леонід ЛОГВИНЕНКО: Апробована тактика НКВС

Попри те, що чільники Харкова видають бажане за дійсне, стверджуючи, що у Харкові «немає Євромайдану», він щовечора збирається в саду Шевченка. В будні сюди приходило не менше тисячі харків’ян — прихильників євроінтеграції, а у вихідні — до двох тисяч. Угледівши національні та європейські прапори біля пам’ятника Кобзарю, чимало автомобілістів, які проїжджають вулицею Сумською, сигналять на підтримку мітингувальників. У неділю столицю Слобожанщини відвідали відомі письменники: Ірена Карпа, брати Капранови та Оксана Забужко, з якою я поспілкувався.

— Пані Оксано, коли у пресі з’явилися повідомлення, що Харків відвідають відомі столичні літератори, то чільники області не забарилися з коментарями. Голова ОДА Михайло Добкін розкидався ними в Інтернеті ліворуч і праворуч. Скажімо, відому актрису Аду Роговцеву, яка підтримала Майдан, назвав «человеком с гнильцой», про письменників, серед яких і ви, висловився так: «В Харьков зазывать на майдан едут Андрухович, Забужко и Карпа. Видно, дела совсем плохи! Пригласили б еще цыган с медведями». Як ви це прокоментуєте?

— Коментувати те, що кажуть ці люди, я не хочу, бо це нижче рівня, перепрошую, ніж перегавкуватися з ними через тин. У таких випадках європейські публічні особи говорять: «No comments» («Без коментарів»). Загалом те, що зараз відбувається, — це величезна системна дев’ять років організовувана операція спецслужб Росії, які після своєї поразки 2004 року не сиділи склавши руки. Провокації були, будуть, їх більшатиме. Харківський підпал агітмашини опозиції на цьому тлі цілком уписується в картину, виставлену політтехнологами, котрі є сценаристами, виробниками смерті. Власне, вони намагаються гальванізувати труп Російської імперії, Радянського Союзу за всяку ціну, використавши Україну. Те, що будуть спроби провокацій, інсценізації для телекамер світових та міжнародних каналів конфлікту між Заходом і Сходом, — безсумнівно. Гадаю, ті «гастарбайтери», котрих сьогодні вербують для цього у Харкові, повинні бути попереджені, що їх везуть на антимайдан як м’ясо для телекамер, для інсценівки, що вписується в цей диявольський задум.

— Те, що в Харкові розтрощили дошку вченого-славіста зі світовим ім’ям Юрія Шевельова, — віддзеркалення сьогоднішніх подій у країні?

— Це був початок, вступ, який вписується в загальну картину провокацій. Коли раптом в «інтелектуальній» столиці громлять дошки великим ученим, то зрозуміло, що шокованою буде не лише інтелігенція цього міста. Втім, за цим стоять глибші деформації, суспільні. Те, що саме Юрій Володимирович виявився об’єктом атак найрадянізованішого прошарку українського, пострадянського владного люмпена, що накинувся на нього, — це глибоко символічно. Бо Шевельов — найяскравіший символ європейської України, якою вона намічалася бути в Харкові у 20-х роках, що обіцяв людству надзвичайно блискучу, яскраву й оригінальну культуру в гроні світових культур. Після того, що зробив у науці своїми працями Шевельов, говорити далі про якусь колиску трьох братніх народів — це те саме, що твердити після Коперника, що землю тримають три кити. Словом, Юрій Володимирович здійснив наукові відкриття, з якими не посперечаєшся. Що тоді можна зробити? Дискредитувати автора. Історія з Шевельовим, привселюдне знищення меморіальної дошки вченому — це саме історія дискредитації.

— А може, даремно кивати на Кремль?

— Те, що відбувається сьогодні, — це, безсумнівно, величезна операція спецслужб сусідньої держави, простіше кажучи, спецоперація ФСБ, яку найкраще визначив Михаіл Саакашвілі — рейдерське захоплення України Кремлем. Стилістика і спосіб також старих енкавеесівських тактик. Тут я вже говорю як автор «Музею покинутих секретів», котра провела достатньо часу в архівах, працюючи над романом, студіюючи ту саму повстанську боротьбу 40—50 років. Ті самі провокативні групи, які, одягши вишивані сорочки і «мазепинки», тероризували мирне населення, і потім усе це навішувалося на УПА. Подібне було в Києві 1 грудня на Банковій, біля Адміністрації Президента. «Націоналісти» нового зразка нібито з емблемами і прапорами Європейської унії, Євромайдану пускали кров, щоб увесь світ побачив, що в Україні — громадянська війна, нове Косове.

— Чому це все відбувається, чому спецслужби сусідньої держави почуваються у нас, наче в себе вдома?

— У нас не було люстрації, отож від нас не пішов КДБ. Відповідь на питання, чому маленька Литва пішла від цього, а ми не змогли, дуже проста. Історія незалежної Литви почалася з того, що їхня прем’єрка Казіміра Прунскенє вчинила публічну самолюстрацію, тобто розповіла, що вона була завербована, — сама кинула себе на осуд. 1992 року Литовська Республіка оголосила КДБ організацією іноземної держави, яка не підлягає юрисдикції на території Литви. Їх вигнали з будинку, де зараз музей радянської окупації… А де поділися наші архіви? Кажуть, що генерал Галушко вивіз до Москви кілька вагонів паперів. Це — задурювання. Я сама бачила журнал знищених справ. Знищені, мовляв, як «не представляющие исторической ценности». Це все справи за 1970—1980 роки. Чому саме, треба пояснювати? Ті люди нікуди не пішли.

— Яким буде, на вашу думку, фінал цієї боротьби?

— Доля України, доля Європи, безперечно, контури нашої частини світу вирішуються зараз у Києві. Туди звернені погляди цілого світу. Реальна наша сила на вулицях, з якою не знають, що робити, ні Путін у Кремлі, ні наші політики в Києві. Ця сила сьогодні боронить Україну, Європу. Я оптимістка і думаю, що Україна ще ніколи не була така єдина, як сьогодні, об’єднана цією владою в єдиному пориві. Вся Україна проти цієї влади.

http://www.silskivisti.kiev.ua/19041/print.php?n=20539