На цих вихідних я відкрила для себе нове поняття – «презумпція довіри». Знаєте, що це таке? Це коли гопники штурмують церкву, а ти сидиш всередині та повністю й беззастережно довіряєш людям, які тримають оборону. Це коли ти стоїш на площі біля пам’ятника, а навколо чоловіки твоєї країни тримають кільце, узявши один одного під руки, щоб такі ж гопники не порізали когось нишком . Коли ти ввечері чекаєш на таксі, а хлопці, яких ти вперше в житті бачиш, чекають на нього разом з тобою. І тобі не страшно. Ти їм довіряєш. Тому що це «наші», і вони будуть тебе захищати.
Я не знаю, що рухає кожним з тих, хто приїхав на Форум. Цікавість, бажання змін, бажання змінити владу, прийти до влади, підірвати систему, стати громадянином ЄС або трансформувати країну. Але я знаю, що кожен з тих, хто приїхав тоді до Харкова, зміг у якийсь момент замовкнути сам і дати висловитися іншим. Знаю, що 97 делегатів змогли прийняти спільну резолюцію, яку створювали робочі групи з різних, іноді навіть катастрофічно різних людей, сидячи за зачиненими дверима в будинках громадських організацій під загрозою нового штурму. А деякі цього штурму дійсно дочекалися.
Мені сподобалося, що на цьому Форумі було багато конструктиву. Що люди з різних регіонів, часто – з центральних і східних, розповідали про свій досвід. Хотіли співпрацювати і об’єднуватися. Сьогодні всі хочуть об’єднуватися. Всім потрібно відчуття чужого плеча. Всім потрібно відчуття, що ти не один.
Я рада, що Харківська влада зреагувала так, як зреагувала – вигнаними на вулицю бюджетниками з плакатами, відморозками з димовухами, міліцією, яка «не визначилася» – захищає вона нас чи сприяє тітушкам… Тому що люди із Західних регіонів відчули, що таке резервація. Що таке навіть не мирний протест – мирний обмін думками в умовах стеження, нападів і штурмів. У них такого немає. Тут – було. А значить, їм стане зрозуміліше , в яких умовах доводиться діяти людям зі Сходу. І що їм (нам) дійсно потрібна допомога.
Я рада, бо вигнані на вулиці бюджетники, які й не бачили нас здебільшого, але простояли мало не весь світловий день на вулиці в холоді – уже хоча б віддалено починають розуміти, проти чого ми виступаємо. Я рада, бо влада сьогодні працює для підтримки та розвитку Майдану краще, ніж будь-яка команда найнятих піарників – таке шоу за бабки не придумаєш!
А ще я рада, що все частіше зустрічаю Людей. Сильних духом, сміливих і з вірою в очах. З вірою в те, що ми зможемо стати краще, і з кожним днем людей, готових подати руку допомоги навіть не другові – сусіду, випадковому перехожому – буде більше. А за кожним кроком одного відчуватиметься підтримка інших . Бо разом ми – сила. Сила довіри. І віри в людей.
Вот вы себя и сдали, господа!:((( Хвали, душе моя, Господа. Восхвалю Господа в животе моем, пою Богу моему, дондеже есмь. Не надейтеся на князи, на сыны человеческия, в нихже несть спасения. Изыдет дух его и возвратится в землю свою. В той день погибнут вся помышления его. Блажен, ему же Бог Иаковль Помощник, упование его на Господа Бога своего, сотворшаго небо и землю, море и вся, яже в них, хранящаго истину в век, творящаго суд обидимым, дающаго пищу алчущым. Господь решит окованныя. Господь умудряет слепцы. Господь возводит низверженныя. Господь любит праведники. Господь хранит пришельцы, сира и вдову приимет и путь грешных погубит. Воцарится Господь во век, Бог твой, Сионе, в род и род. Псалом 145