Павел Залєвський: «Війна – не виправдання для відсутності реформ!»

Остання зустріч в Берліні довела, що Німеччина і Франція готові спонукати Україну прийняти вимоги Путіна, що ведуть до федералізації держави і легалізації сепаратистських структур на Донбасі, тільки щоб припинити там збройне протистояння. Це означає їхню готовність обмежити суверенітет і цілісність великої європейської держави, щоб відновити формулу відносин “business as usual” з Росією. На щастя, така готовність не є позицією всього Європейського Союзу. Введення санкцій ЄС має на меті повне витискання Кремля зі Східної Європи. Але поведінка міністрів Штайнмайера і Фабіуса, дає Києву зрозуміти, що підтримка з боку Заходу не є одностайною. Росія більше залежить від України, ніж від схвалення Заходом своєї політики, а Захід хоче миру за всяку ціну. Візит Ангели Меркель в Україну на День Незалежності стане хорошим жестом і, звичайно, поліпшить її репутацію в очах українців. Але для всіх зрозуміло, що саме українська армія повинна впоратися якомога швидше з конфліктом в східній частині країни. А українська влада – з реалізацією вимог Майдану і пакетом реформ, про що на даний час не чути нічого. Між тим, Едвард Лукас і деякі польські публіцисти занепокоєні українськими “пактами з дияволом”: перший – з олігархами та другий – з добровольчими загонами, «чиї політичні погляди часто вельми сумнівні, а іноді й обурливі”. Що стосується першого – повністю згоден.

 

Україна, на жаль, залишилася країною олігархів і не видно перспектив для політичних змін у цій площині. Для українців стало розчаруванням рішення президента Порошенко, який, незважаючи на передвиборні обіцянки, залишився власником корпорації “Рошен” і не відмовився від свого “олігархічного” статусу. Українці високо оцінюють патріотичні прояви і заслуги губернатора Коломойського, нищівника будь-яких проявів сепаратизму на Дніпропетровщині, але з тривогою з спостерігають за зміцненням удільного князівства під його владою.

Похитнути цю владу буде дуже складно.

 

Що стосується другого – глибоко не згоден з Едвардом Лукасом.

Добровольчі загони, що ведуть бої на сході, постали в ситуації паралічу української армії, коли в її складі було лише декілька тисяч солдат, готових до опору російській агресії. Нині добровольці – це, в основному, Національна Гвардія, підпорядкована МВС, та такі підрозділи, як “Дніпро”, “Азов”, “Київ”, або ж Одеський єврейський етнічний батальйону “Matilan”. Ці загони, незважаючи на відсутність професіоналізму, набагато більш придатні до функціонування в умовах партизанської війни, ніж регулярна армія, побудована за радянськими лекалами і передбачувана для супротивника . Добровольці, в основному, вихідці з Майдану. Їх рекрутували і доповнили особовим складом.

Сьогодні вони часто воюють пліч-о-пліч з колишніми беркутівцями.

Погляди добровольців різноманітні, але всі вони хочуть змін в країні.

«Правий сектор» не домінує в цих угрупуваннях, а російські маніпуляції з пошуками нацистських символів у символіці батальйонів неодноразово спростовані.

 

На екіпіровку для добровольця скидаються цілими родинами, а часто цілими селами допомагають «своїм» на війні. Таких жінок, як Таня Ричкова, що продала пекарню і заміську дачу, щоб купити обладнання для батальйону свого чоловіка, дуже багато. В тилу постала ціла інфраструктура забезпечення Армії і Національної Гвардії. Українські бізнес-леді створили організації, такі як «Help Army». Як сказала мені в Харкові одна із засновниць цієї організації: “Я ніколи уявити собі не могла, що колись в житті я буду особисто керувати ремонтом БТР і танків”. На жаль, втрати погано вишколених добровольців дуже високі.

Гине українська інтелігенція, такі люди, як чоловік журналістки Тетяни Чорновіл, який воював в батальйоні “Азов”.

Українці сприймають добровольчі загони з кардинально іншими емоціями, ніж відомий британський журналіст. Багато разів я чув думки в Україні, що озброєні добровольці – це єдина сила, яка може запобігти використання владою традиційного українського сценарію: прихватизації і вичавлення можливостей народу, як лимон. В тих словах є розчарування політикою уряду і очікування на те, що загони, що повертатимуться з фронту, втручатимуться і впливатимуть на внутрішню політику. Між тим, повертаються вони підбиті і виснажені війною. Багато патріотів, ні яким чином не пов’язаних з «Правим сектором», сприймають затягування бойових дій на Сході в якості ширми для створення нових політичних структур і виправдання для відсутності реформ. Досвідчений український високопоставлений офіцер, з яким я говорив останнім часом, не може інакше пояснити повільний темп ведення війни в зоні ATO, як тільки зрадою генерального штабу і бажанням знекровити найактивнішу частину народу. Він каже, що майже після 4 місяців війни після терористів не має бути і сліду. “Самоволка” добровольчих батальйонів, у якій періодично їх звинувачує влада, виникає не тільки через добровольчий характер цих осіб. Досвід показав, що інформування керівництва ATO про плани командирів, приводили прямо в засідки військ терористів.

Командир батальйону «Азов» однозначно сказав, що задля уникнення зради, операції з регулярними військами координуються на як найнижчому командному рівні.

 

Прирівняння всіх добровольчих батальйонів до радикальних груп, безумовно, на руку російській пропаганді, так само як і провідникам «Правого Сектору», які хочуть представити себе в якості основної рушійної сили, що веде націю воювати на Донбасі і … з нинішньою українською владою. Уряд не використав потенціал Майдану як суспільного руху і тепер вбачає в ньому тільки авантюризм. При цьому, саме центральна влада в Києві через свою бездіяльність є єдиною силою, що може підштовхнути до радикалізму добровольців, що повертаються з війни. В українському суспільстві, про що свідчать результати виборів, потенціалу для екстремізму не має. Між тим, багато з патріотів, обраних з добровольчих батальйонів можуть стати фундаментом нових, некорумпованих інститутів влади. Такий розвиток подій вимагав би початок рішучих реформ і боротьби з корупцією. Але про це не йдеться, про що свідчить остання відставка з посади Глави Антикорупційного Бюро Тетяни Чорновіл. Скандалом є і неприйнятий закон про люстрацію економічну і податкову. У гіршому випадку «Правий Сектор» отримуватиме більшу суб’єктність і політичні дивіденди від патріотичних та реформаторських сил Майдану при поляризації політичної сцени. Це був би подібний трюк, як спроба усунення «Батьківщини» з політичної сцени ескалацією політичного конфлікту між «Партією Регіонів» та «Свободою».

Разом з цим негативним сценарієм є і певний позитив. Одне можна сказати напевно, стан війни вже не може бути димовою завісою для відсутності реформ. І щодо цього в ідеологічно різних добровольчих батальйонах панує повна згода.

 

Переклав Олександр Шевченко

Оригінал (польською мовою)