Я зробила наукове відкриття. В мене вийшло, що люди виходили на різні Майдани з 1990 до 2014, щоби разом кинути виклик страху. Щоби побороти страхи, успадковані від тоталітарного минулого. Велика і нудна наукова публікація вийде англійською за кордоном, а українську версію я робитиму тільки після peer reviews.
Але я вже презентувала це дослідження пару разів українською, і отримала одне питання, на яке і хочу спробувати дати відповідь. Мене спитали, а чому одні люди виходять назустріч небезпеці, хоча їм і страшно, а інші – ховаються, друге ж більш природньо?
В мене є дуже примітивне пояснення. Я пригадала головні символи України. «Душу й тіло ми положим за нашу Свободу»… «бо плач не дав Свободи ще нікому, а хто борець – той здобуває світ». 500 гривень, Сковорода – філософія свободи, 200 гривень, Леся – поезія надії в безнадійних умовах, 100 і 20 гривень – взагалі хрестоматія волі і свободи.
Причому навіть коли Гімн України і Гімн ОУН, який трохи в перелицьованому вигляді став Гімном модерного українського війська, були заборонені цензурою, в школі всі діти вивчали в загальнообов’язковому курсі усі головні твори про свободу і волю від обличь 200, 100 і 20 гривневих купюр, а також якісь вибрані цитати з 500 гривневої. І всі ті цитати дуже просто складалися в голові в абсолютну цінність свободи, в тому числі і цінність свободи від страху.
Це ЯКЩО ті вірші були прочитані, зрозумілі і прийняті. Це ЯКЩО діти не звільнялися від вивчення мови і літератури в адміністративний або фактичний спосіб.
Бо ота сама класична українська хрестоматія, навіть в часи тоталітаризму, складалася з поезії вільнодумства. Можна просто відкрити подумки в голові ті тексти і все це побачити.
Але не всі то в стані були прийняти як власні, абсолютні, ментальні цінності. Звідти і поділ на тих, хто не боїться йти під обстріл, і тих, хто боїться.
Наталія Зубар
Для особливо уважних читачів – моя презентація українською мовою тут (півтори години)
