Формула миру. Документ 1. Карасубазарський план

Цією публікацією ми починаємо збір нестандартних ідей про те, як досягти миру в Україні. І будемо збирати ці ідеї в темі “Формула миру”.

Ця ідея і перший документ – від мешканця окупованого Криму.

Мій план покраще вашого Штайнмаєра. І він не розділяє Крим та Донбас як чимсь різні теріторії в правовому статусі (власне, того і прагне агресор, щоб вони були принципово різні).

Особливий статус – так. Але його наповнення має бути абсолютно інше.
Крим має обрати свій парламент в екзилі. Його мають право обирати біженці, уродженці, мешканці, а також нащадки всіх депортованих з півострову (звісно, всі названі мусять мати українське громадянство). Також свій уряд в екзилі. Держава має виокремити адміністративний клпатик, на якому діє юрисдикція ціх уряду та парламенту – байдуже в якій області (скажу прямо – в тій, де такому більше будуть раді). Члени уряду і парламенту в екзилі представляють окупований півострів в державі та за рубіжом. Говорять від його імені.
Те саме з Орло та Ордо.

По суті ми маємо три території з окупованим населенням по 2 мільйона в кожному, і статус для початку має бути однаковим для них. “Особливим”. От що таке особливий, я й пояснюю.
Вибори в кожний парламент відбуваються на неокупованій теріторії.
Ордо і Орло відокремлюються від своїх областей (а останні давно вже пора перейменувати у Краматорську та Сіверодонецьку).
“Особливий статус” най зберігається для всіх трьох аж до їхнього повернення. Це і не автономія, і автономія – з якого боку дивитись, а головне що ця автономія “дарована згори”, а не виборона збройно інсургентами та ірідентами. Центр дав – центр взяв, все в руках центру.

Від кожної з тих територій най буде тільки по 1 депутату в Верховній Раді – нефіг розводити “гнилі містечка”, де кандидат може набрати 63 голоси і стати нардепом, і нефіг щоб Крим та Донбас мали різний статус (чомусь від АРК депутатів не обирали, навіть “гнилими містечками”).

Чи буде різниця в “особливому статусі”?
Так, буде.
Якщо центральний уряд домовиться з колаборантським режимом у відповідній зоні про якісь поступки для себе, він може підвищити статус або пільги для відповідної структури в екзилі. І навпаки, ужесточити статус, коли будуть напруження.
Так, я знаю що всі три гідри керуються з одного центра у Московії.
Але я описав можливість (а не ціль) для пронирливого уряду, метікуватої таємної дипломатії, як розширення поля для маневру та гнучкості, додатковий важель впливу.

Підкреслю що кордони з раковими утвореннями слід укріплювати. І навіть після перемоги (на яку ми надіємось) ще довго зберігати ті споруди, як нагадування.
Всі пропонують ров із крокодилами, я ж давно кажу що треба звезти леніних-кірових зо всієї держави і виставити їх лицем до окупанта, жопою до нас, і кожну з ціх жоп облаштувати під амбразуру, і ховатись від обстрілу треба за лисими черепами іллічів та котовскіх.
Цю пам’ятку точно не треба зносити після перемоги.
Це буде “велика українська стіна”.
Ворожі тіла, які та сторона не хоче забирати, ми маємо хоронити прямо у ніг тих бовванів. Якщо їх роз’зіб’ють ворожі снаряди – це їхні проблеми. Там же треба хоронити інших ворогів України, які вмерли своєю смертю на волі чи в тюрмі.

Торгівлю з трьома окупованими краями заборонити, але принципово затулити очи на контрабанду побутових і продуктових товарів. Хай та сторона оплачує всі незручності (в Криму це працює).

Я вже казав, що цім екзильним організаціям треба видавати клаптики землі.
Так от, по всій країні там де є така можливість (і потреба!) слід повідводити ділянки, побудувати дома і домики, насамперед там де вимагаються робочі руки, центри перекваліфікації. І селити туди біженців.
В розумних країнах біженці – це сила.
Це резерв, це ресурс.
Біженці потім повернуться – хто захоче. Але вони мають бути вдячні за притулок і нести туди вже Україну в самому гарному сенсі.

І насамкінець.
Цей досвід стане нам в нагоді і після перемоги.
Нам ще доведеться облаштовувати сусідні землі по всьому периметру з Московією, мінімум.
Будувати тимчасові уряди Кубані, Дону, Стародубщини, Східної Слобіжанщини і так далі, аж до Таганрога.
Тож вивчений досвід з біженцями та урядами в екзилі буде нам дуже корисний.

Алі Татар-заде

Фото з Казахстану
A propos Nataliya Zubar 2360 Articles
Nataliya Zubar, Maidan Monitoring Information Center, Chair