В Дніпрі було вбито двох ветеранів АТО, достатньо відомих у місті. Прямо на вулиці. В вечірній час-пік. Ще одного пораненого. Четвертий залишився неушкодженим. У відповідь бійці поранили чотирьох нападників. Адже в них була зброя, дозволена сьогоднішнім законодавством, без наявності котрої, вони, напевно, загинули б усі, а жоден з нападників ніколи б не був знайдений. Але в нападників була заборонена бойова зброя.
Нам кажуть, що ми, громадяни України, морально, культурно не готові і взагалі недостатньо адекватні для того, щоб мати право на зброю. Саме так нам аргументують законодавчу заборону на нормальний, повноцінний самозахист.
В цей час вогнепальна бойова зброя, у цій країні, здається, є вже абсолютно в усіх, окрім нормальних людей доброї волі.
І наші опоненти успішно, все частіше й частіше користаються нею. Звичайні бандити, або ідейні колабораціоністи, які назавжди залишаться ворогами. Грабуючи, або вбиваючи.
На відміну від нас, вони давно вже стріляють першими на вулицях мирних міст. А переважна більшість з нас не має легальної можливості себе захистити.
Для того, щоб отримати зброю, нас закликають знову ідти в армію, або інші силові структури. Але темне й буремне сьогодення знову і знову показує нам усім, що зброя потрібна нам не тільки на війні й на службі. Вона потрібна нам тут. У цивільному повсякденному житті. Потрібна просто для того, щоб в разі чого мати хоча б якісь шансі захистити себе, врятувати і зберегити своє життя і життя своїх рідних.
