Захистимо Стерненка!

Але на Сергія напали двоє чоловіків. Значно більших за нього. Без жодних слів почали бити його в голову. Коли прилетів перший удар, я дуже злякалася. Злякалася, що він зараз впаде і втратить свідомість. А я лишуся один на один з кремезними чоловіками, які навряд захочуть, щоб хтось запам’ятав їхні обличчя.

Але Сергій витримав. І почав захищати себе та мене. Тоді чоловіки почали розбігатися в різні сторони. Я побігла за Ісайкулом, бо знала, що якщо вони зараз втечуть, то поліція їх не затримає ніколи. Сергій побіг за Кузнєцовим.

Я телефонувала в поліцію. Кричала про напад. Сергій телефонував у швидку. Кричав, що потрібна допомога пораненій людині. І ні, він мав на увазі не себе, з якого фонтаном лилася кров. Він побачив, що Кузнєцов має поранення і потребує допомоги.

Минуло півтора роки – Ісайкул досі не затриманий та не засуджений. Як і інші учасники цього злочину – організатори та замовники нападу.
Нападу, який мав закінчитися смертю Сергія.

У правоохоронців є все: покази свідків (багато показів свідків), відео, виклик швидкої та інші докази організації та скоєння н а п а д у. Але поліція, в обличчі Авакова, не хоче справедливості. Не хоче, щоб громадяни України мали реальне право захищати своє життя.

Чому Ісайкул при всіх наявних доказах зміг виїхати за кордон? Чому співорганізатора нападу ми зустрічаємо в кінотеатрі, а не в суді? Чому замовники злочину і досі обіймають свої посади? Чому Сергій щодня повинен відбиватися від інформаційних атак та фейків, які розповсюджують різні нікчеми?

Хочу вірити, що незабаром усі ці спекуляції та брехня відійдуть у минуле, завдяки професійній та незаангажованій роботі прокурорів та слідчих. І ця справа нарешті вийде з глухого кута, в який її завела поліція, яка вбиває своїх громадян.
Щонайменше – забираючи право на законний самозахист.

Прошу поширення.