За 7 років пішли біль, розпач, штучне почуття провини та злість.
Але події в Одесі 2-го травня 2014 року закарбувалися в пам’яті і тепер завжди з нами.
Що саме тоді відбулося досі розуміють далеко не всі.
Тому – коротка хронологія:
- Група бойовиків з табору антимайдану, який базувався в наметах на Куликовому полі, прийшла в центр міста й напала на спільну мирну ходу футбольних вболівальників та активістів патріотичних організацій «За єдність України»
- Учасники мирної ходи не розбіглися, а дали бій нападникам. Під час цього бою загинули шестеро та були важко поранені десятки захисників України.
- Поки тривав бій, ватажки груп антимайдану через свої канали комунікації, використовуючи інформаційні маніпуляції, скликали на Куликове поле поміркованих прихильників антимайдану. За кілька годин бою їх назбиралося сотні.
- Після бою розлючений натовп шикується в колону, аби йти на Куликове та зносити наметовий табір антимайдану. Рішучість підігрівається тим, що на очах втомлених патріотів бойовики, яких відпустила міліція, демонстративно біжать в бік Куликового поля
- Колона йде приблизно годину. За цей час ватажки антимайдану підбурюють людей, які прийшли на їх заклик, зайти у Будинок Профспілок (фактично – захопити його). На відміну від Києва, в Одесі Будинок Профспілок не був штабом протестувальників, намети стояли на відстані від нього, а адмінбудівля в будні жила своїм звичним життям, а у вихідний, 2-го травня, була зачинена. Близько 300-400 людей барикадуються в Будинку Профспілок, стягуючи до нього всяке таборове спорядження
- Бойовики, обігнавши колону захисників України, підіймаються на дах Будинку Профспілок. Там у них звідкілясь береться цілий арсенал – вогнепальна зброя, запальна суміш, пляшки тощо.
- Колона приходить на Куликове, спалює намети та втягується у новий бій з бойовиками, які знаходяться на даху Будинку Профспілок. Про те, що будівля повна людей, захисники України не здогадуються.
- Люди в натовпі помічають, що будівлі загоряння. З вікон починають виходити, вистрибувати та випадати люди. У швидку та в пожежну надходять сотні дзвінків одночасно. Пожежна їде 40 хвилин.
- Будинок Профспілок відкривають. Серед тих людей, які там знаходяться, є понад 40 загиблих.
- Впродовж ночі російські пропагандисти розганяють міф “Одеська катинь”. Завдяки ньому не один десяток людей приєдналися до “ополченців” ОРДЛО, аби захищати Схід України від жорстоких бандерівців, “які живцем спалили активістів антимайдану”.
Що ми маємо 7 років потому?
Слідство по деяких кримінальних справах так й не завершено.
Що саме стало причиною загоряння всередині Будинку Профспілок так й не встановлено.
Кілька справ передано в суд. Значна частина з них “успішно” розсипалася.
Декого з бойовиків обміняли на наших полонених.
Постраждалі досі не отримали справедливого судового захисту.
Російський консул був висланий з Одеси лише кілька днів тому.
Інформаційна війна триває.
На цьому я просто не можу не процитувати колежанку по ІМЦ Майдан Моніторинг Вікторію Сибір:
Але то було сім років тому. Пам’ятати і радісно хлопати побратимів по плечу при зустрічі – авжеж так.
Жити минулими перемогами і поступово перетворюватись на побєдоносне ветеранське кодло – ні, дякую, це більш практикують в тій країні, яку ми незабаром остаточно знищимо. Разом з усіма її сенсами та звичками.Тому замість як воювати з мертвими, пропоную наголошувати на зміні парадигм і вважати ВСІХ загиблих в Одесі другого травня чотирнадцятого року – ЖЕРТВАМИ РОСІЇ.
І не забувати, що були то не “масові заворушення”, а російська агресія з визначеними керівниками, простеженими каналами фінансування та хлопаками з Ростову.
Тут як не крути, всі шляхи ведуть до мордору.
А він, як ми пам’ятаємо, delenda est.
