Маніфест, то добре, а як відносно теорії? Бо вже є демо, а де ж само МПЗ?RFC?
06/21/2001 | Augusto
Пропоную зробити щось на зразок: "Синьої книги віртуальної революції", або ще чогось, щоб передавало сам дух "майдану" - розxристане, протиречиве, але на шляху до майбутнього та оптимістичне! Є варіянти: кожен бере собі по течці-главі і пише, або компілює вже з написаного, чи пише і компілює, тощо. Потім викладається тут та дописується та росте, можна роздруковувати чи так читати, чи як хто хоче, я б взяв наприклад тему Україна та фашизм, потім би хтось би дописав, або наприклад Махно би написав Анархія та державність... Мова (дві сторони), Cxід-Захід, тощо. Воно вийде таке собі розxристане, але потім хтось підредагує? Все одно зараз пауза? І не треба займатися редагуванням чужих текстів, можна писати прямо "постами", тільки потім відкинути відверті дурниці?
Відповіді
2001.06.21 | DevRand
Re: Маніфест, то добре, а як відносно теорії? Бо вже є демо, а де ж само МПЗ?RFC?
Теж варіант. Я правда думав з більшого рівня абстракції рухатись до меншого, від тем до текстів. Але можна і навпаки, від текстів до тем, а ще краще рухатись випадковим чином, згідно Потоку2001.06.22 | miner
Августо Гладіо -- рулез
Не сприйміть це як той, але я сам збирався виступати з пропозицією збирати на основі матеріалів форуму брошурки пропагативного змісту.Думаю, втім, що /dev/rand правий, йти будемо <b>за потоком.</b>
Я би взявся за впорядкування якогось "розділу" такої книжки. Але мені важко починати.
2001.06.22 | Пані
Я за! Предлагаю...
... Августо взять главу про банановую республику. Уж очень хорошо получается.Сама с удовольствием поучаствую, как только рожу что-то эпохальное про справедливость. Можно?
2001.06.22 | DevRand
Можна було і не питати :) (-)
2001.07.13 | DevRand
Монополія на владу. Приватизація держави - або чому система головний противник реформ. RFC
"Проблеми з економічними перетвореннями в Україні, та методи їх подолання."[
Нижче наведено осовні(на мій погляд) ідеї з статті Андерса Еслунда (працівник інститута Карнегі, монетарист, фаши... сорі, лібераліст, радник Кучми і т.д. ) див. [http://www.ceip.org/people/aslDubrovnik.html]
Оригінал створено 1999 року. Оповідач просить вибачення за деякі надмірно категоричні твердження, що навмисно були зроблені для підсилення емоційного ехвекту. Слово "еліта" нижче в деяких місцях замінено на *літа, як таке що краще відображує поточний стан речей.
Насправді, стаття була частково перекладена досить давно, але мої особисті погляди (під впливом форуму майдан) дещо трансформувались в те що ви прочитаєте в [отаких дужках].
Дякую всім майданівцям, хто має до цього відношення. Насправді це колективний твір, так само як наприклад "маніфест"
Powered by "Vim" text editor.
]
<b>Чотирьохсекторна модель української економіки.</b>
Жалюгідну ситуацію, яка наразі існує в Україні, можна пояснити сформованою структурою та співвідношеннями в економіці, яку можна передати у вигляді чотирьохсекторної моделі. Спочатку декілька слів з приводу того чому за роки незалежності виникла саме така економіко-політична структура.
<h1>Як сталось, що ми "маємо те що маємо" (с).</h1>
1. Відсутність економічної програми для утворення вільної економіки. Націонал-демократичні сили спочатку взагалі не мали уявлення а потім так і не змогли сформулювати чітке бачення перетворень у галузі економіки та не створили програму дії, яку б сприйняло та підтримало населення України.
[Зручно також пояснювати цей факт легкою інтоксикацією від ейфорії після отримання незалежності.]
2. Відсутність люстрації (заборони займати ключові посади середнього та вищого рівня старій партійній номенклатурі) а також відсутність у старого держапарату того, що можна назвати "елітарністю".
[Це метапоняття - сюди входить дуже багато речей, в тому числі патріотизм, зацікавленність в проживанні саме в цій державі, відповідальність, присутність окрім бажання особистого збагачення таких природніх в країнах з розвинутою економікою принципів як наприклад "не рубай країну, на якій ти сидиш", "отримуй податки шляхом збільшення бази і зменшення величини а не навпаки" і т і. Мовою вулиць, не живи за принципом "після нас хоть потоп"
Це не є дивним, якщо згадати хто така є стара комуністична номенклатура, особливо епохи розвинутого соціалізма. Заради так званого громадського спокою та через дещо відсутнього стратегічного мислення націонал - демократичні сили пішли на компроміс з попередніми (комуністичними) владними структурами в Україні, внаслідок чого останні не тільки вросли в нові державні органи влади але й отримали можливість керувати та спрямовувати значні частини державних коштів (в 1993 наприклад близько 60% валового національного продукту, це більше ніж 50 млрд. доларів ) у свої або (за хабарі) у споріднені приватні кишені. ]
[ 3. Третє, але саме головне - більшість населення країни не було готове ментально до такого переходу, через брак теоретичних знань та практичних навиків існування у системі з приватною ініціативою. Наслідком цього є відсутність громадянського суспільства, як головного засобу контролю та впливу на державний владний апарат, на якому базується вся інша структура демократичних суспільств. Саме тому існуюча система не зацікавлена в громадянські освіті населення, і в кращому випадку не робить нічого для поширення необхідної для цього інформації. Один з напрямків боротьби з цим - забезпечити вільний потік інформації з цього приводу, який на разі є непрозорим та для "внутрішнього споживання", та методів її обробки. (див. драфтс, відкрите Мозкове Програмове Забезпечення) Через вищенаведене, економічні зміни проводилися занадто повільно - достатньо повільно, щоб відбулась "приватизація держави". Державою не було створено структури, які б дозволили перейти від "соціалістичної" економіки до "капіталістичної", що дало можливість зацікавленим силам поступово побудувати сучасну перекривлену модель української економіки, мова про яку буде йтись нижче. Цікавий погляд представлено у статті Е. Заграви, з цього і не тільки приводу - наполегливо рекомендую. В тому числі, саме такі причини сприяли появі та становленню олігархів, що разом з старою політичної елітою стали справжніми економічними та політичними керівниками країни. ]
<h1>Як виглядає сьогоденна система.</h1>
Наводимо тепер схему чотирьохсекторної моделі української економіки. Ця (спрощена) модель не претендує на абсолюту істину, але досить чітко показує причини сучасного поганого стану суспільства, та дозволяє побудувати приблизну (рекомендативну!) програму змін, які необхідно зробити.
1 сектор, Влада
(те що ми називаємо виконавчою владою), або Керівництво, яке складається з Президентської адміністрації, Кабінету Міністрів, державних комітетів, регіональних та місцевих адміністрацій та ін (вся т.з. владна вертикаль)
2 сектор Декілька центрів економічної сили, керівники яких контролюють всі головні напрямки бізнесу в Україні (за вже сформованою термінологією - "олігархи").
3 сектор Парламент (законодавча влада).
4 сектор Решта населення, які мають, або слабкий , або не мають ніякого впливу на процеси, що відбуваються в країні.
[англійський варіант назви - householders, домогосподарства - в максимально широкому сенсі, тобто більшість дрібних та середніх суб"єктів економіки, "маленькі українці" (с) і т д]
1. Перший сектор - керівники, або владна *літа. Перша частина наведеної структури, яку в більшості складають вихованці старої комуністичної еліти, (в подальшому Керівництво) змагається за монополію на владу для збільшення своїх доходів від "хабарницва".
<b>[хабарництвом тут називається дещо складніша, ніж ми часто маємо на увазі, система конвертування влади в готівку, згідно "ринкового" курсу.]</b>
Керівництво ( наразі абсолютно *всі* рівні державного апарату, від президента до дрібного клєрка) існує і робить все для отримання таких різноманітних корупційних коштів. Незначний відсоток посадовців (теж на різних рівнях) намагаються (з різних причин) діяти так, що це збігається з інтересами українського суспільства, але як правило їх швидко усувають - вони знаходяться в значній меншості
[ останній приклад - Ю.Тимошенко+В.Ющенко ].
Зацікавленість в отриманні хабарів має дуже багато наслідків - Керівництво загалом налаштовано різко проти будь-яких, навіть мінімальних спроб обмежити його <b>монополію на владу.</b>
[Грубо кажучи, за кожне винесене ним рішення повинен бути сплачений хабар, у тій чи іншій формі. Як наслідок, щоб підтримувати такий стан речей, під контроль ставляться також всі політичні процеси. Повторимо ще раз - будь-якій спробі зменшити бюрократизацію (точніше втручання, контроль з боку апарата) та владні повноваження чиниться шалений опір, через те що це зменшує загальну монополію на владу, яка належить Керівництву. І яка є засобом кримінальних доходів.
]
Існуюча схема ієрархії в цій монополії така - на верхівці Адміністрація Президента, далі апарат Кабінету Міністрів, далі йдуть міністерства, облдержадміністрації та ін. Одним з наслідків такої системи управління є те, що місцева влада є повністю залежною від центрального керівництва та не має реальних повноважень. Народ, який безпосередньо може впливати тільки на цю частину влади, є таким чином повністю відрізаним від процесів управління державою. Вибори, які теж в теорії є можливостю волевиявлення народу перетворилися в фарс з потужним тиском владних структур на виборців та масовими фальсифікаціями результатів.
<h1>[ Маємо зазначити, що за роки незалежності фактично відбулась "приватизація держави", при цьому сьогодні саме держапарат в особі президента має пакет акцій ЗАТ Україна, наближений до контрольного. У випадку наприклад "імплементації" ця ситуація залишиться фактично назавжди.] </h1>
2. Другий сектор - бізнесова еліта. Весь значний бізнес є контрольований олігархами. Основні доходи такі центри економічної сили отримують шляхом використання коштів та майна, яке належить державі(зокрема дотацій та іншого) та переведенні частини державних фінансових потоків до своїх приватних рахунків. Олігархія - це мистецтво незаконного конвертування державного майна у майно приватне, тобто своє. Існує багато напрямків такої діяльності: присвоєння частки бюджету (незаконні кредити для своїх, створенні системи бартерних розрахунків, кредитні неплатежі), доходів державних підприємств, непрозора (закрита) приватизація знову таки для своїх, тобто "по-українськи" і багато багато багато іншого. Олігархи також отримують свої прибутки за рахунок підтримки існуючих монополій та створюючи умови (шляхом проштовхування потрібних законодавчих актів) для появи нових (приклади: ґаз, областні енергорозподільчі компанії, обленерго, металлургія, труби, вугілля etc.). Таким чином вони безпосередньо зацікавлені в постіному пошуку можливостей регулюваннь та обмежень ( втручання "держави" в економіку)
[
антидот для прихильників антиглобалізму, до яких я відношу і себе - річ не йде про повну лібералізацію, але в умовах коли держава є приватизованою, таке державне регулювання вже не є державним, а спрямовано для отримання прибутків для осіб з 1 2 3 сектора в цій моделі
].
які можуть бути застосовані до інших але не до них. Схожим чином вони підтримують високі ставки оподаткування, які застосовуються до всіх інших в той час як вони самі тим, або іншим способом уникають такого оподаткування. Вони також не сприяють прозорій приватизації, тому що, як вже було сказано, вони заробляють гроші за рахунок державного майна. Також вони зацікавлені в існуванні фіскальних служб, які можна використати в боротьбі з своїми конкурентами. Основні можливості для такої діяльності знаходяться в наступних галузях української економіки- газ, енергетика, вугільна та металургійна промисловість, сільське господарствою. Зрозуміло, що умови ці законодавчо та економічно сформовані та підтримуються першою частиною структури - Керівництвом, та третьою частиною - законодавчими органами, які мають від цього прямі фінансові зиски. Не дивно, що набуваючи фінансової сили олігархічні групи зрощуються з першою частиною - керівництвом, та утворюють або придбають цілі партії і таким чином здійснюють контроль над третім сектором - парламентом.
[
приклад сх господарства (пане Лисе, чекаю ваших зауважень), стан на 1999 р. Керівниками (які часто є реліктами ще радянських часів) державних господарств , через утворені бізнесові структури здійснюється закупівля продукції на державних сільскогосподарських підприємствах (а фактично у самих себе) по обмеженим державою низьким цінам, з подальшим перепродажом її на ринку по цінам значно вищим. Різниця в ціні, яка компенсується державою у вигляді дотацій, в подальшому також відбирається цими ж колами шляхом закупівлі, наприклад паливно - мастильних матеріалів у своїх, або споріднених фірм-торговців, як правило за завищеними цінами.]
3. Третій сектор. Парламент. Парламент головним чином живе заради хабарництва, особливо так звані партії "центру", які також відомі як партії влади. Рівень заможності та хабарництва в верховній раді просто вражає. Схоже, що найбільш вигідною формою хабарництва є випадки, коли потужні "бізнесмени" домовляються з депутатами щоб ті заблокували пропонований закон, покликаний до реального реформування якогось процесу в економіці.Інший вид заробітків існують також під час політичних кампаній - перехід між фракціями, голосування по потрібним посадам - ... На цей час (1999), парламент має внаслідок своєї діяльності список з приблизно 1500 законів, які не були прийняті - це показує що описаний корупційний механізм діє дуже добре. Інколи, правда, гроші сплачуються для того, щоб провести новий закон. Але схоже на те, що сума грошей у цьому випадку повинна бути набагато більше, ніж сума за блокування законів, до того ж, платити треба більшій кількості депутатів. Є інформація про один з випадків, коли 700 000$ було сплачено 4-м депутатам для того, щоб провести потрібний закон. Коммуністи мають у парламенті близько 40% голосів. Крім того, що вони теж зазвичай не відмовляються від хабарів, вони мають ще один додатковий стимул для того, щоб робити ситуацію в країні настільки поганою, наскільки це можливо: вони впевнені, що це принесе їм додаткові голоси невдоволеного електорату. Таким чином, парламент в більшості своїй зацікавлений в тому, щоб ситуація у правовому полі була максимально заплутана.
4. Четвертий сектор (householders) Всі вони страждають тим або іншим чином від корупції та погано працюючої економіки. Але дійсна трагедія цеї української моделі є в тому, що четвертий сектор дуже слабкий у всіх відношеннях. Громадянське суспільство настільки не розвинуто, що українці дуже рідко піднімаються на захист своїх прав. Один з небагатьох прикладів це багаторазові страйкування шахтарів, але й вони в основному були ініційовані та використані керівниками шахт для того щоб у своїх особистих інтересах отримати більшу кількість державних субсидій. Народ чудово розуміє, що більша частина високих посадовців є корумпованою, але він не знає, що з цього приводу робити. Через те, що стан масс-медіа дуже поганий, громадська думка дуже погано сформована. Багато хто з людей звинувачує реформи, через те що офіційна пропаганда весь час стверджує що реформи проводяться. Але все таки поки що виборча активність досить велика та українці звичайно невдоволені тим, що вони бачать. Намагання протестувати проти партій влади наштовхуються на активну протидію з боку контрольованих масс медіа, в той же час вільні медіа все таки не зовсім до кінця знищені. Таким чином цей четвертий сектор в українській економіці вимушений своїми коштами розраховуватись за погану економічну політику та діяльність яка проводиться вищезазначеними трьома групами, а фактично утримувати їх за свій рахунок.
[<b>Зазначимо, що така економічна політика до цих пір була погана саме для цього, фактично безправного сектору, для перших трьох все йде непогано</b>]
<h1>[Чому для влади дуже шкідливі справжні реформи, і чому не дивлячись на постійну балаканину на цю тему президента та всіх зацікавлених, за цієї влади в країні нічого не зміниться.]</h1>
Таким чином, можем зазначити що сформована структура схожа на залізний трикутник, який складається з Керівництва, олігархів та парламенту, і всі частини такого трикутника є сильно зацікавленими в максимально можливих формах свого владарювання ("регулювання") економіки та збираються назавжди зберігти за собою повноваження на грубе втручання державних (а фактично своїх приватизованих) органів управління в економічні процеси, для збільшення своїх доходів внаслідок хабарництва та використання державного майна та грошових потоків. Звичайно що інтереси народних мас не враховуються. Проблема в тому, що ця модель є надзвичайно стійкою. Державні кошти, що переводяться на приватні рахунки внаслідок використання створених для цього державними органами можливостей, та кошти отримані внаслідок діяльності монополій використовуються для підтримки системи. Модель дуже нагадує розподіл влади в пересічній африканській країні з стагнуючою економікою. Через те, що саме олігархи тепер фактично керують країною, керівництво держави не дозволить створення якихось інших правил гри - поточні правила влаштовують існуючу бізнес верхівку і зміна правил не є в їх інтересах. Весною 1996 року очевидною була макроекономічна стабілізація, але одночасно валовий національний продукт впав на 10%. В той час здавалося що це повинно непокоїти правлячу еліту та підштовхне реформи. Одначе, через деякий час стало зрозуміло що еліта мало переймається зменшенням валового національного продукту. Фактична відмова від анти-корупційної програми роком пізніше стала ще одним підтвердженням того, що існуючий стан речей *літу більш ніж влаштовує.
Відмінності від Росії
[стан очевино 1999 року. Дії Путіна ще раз довели, шо олігархи олігархами але хазяїнами постсовкових країн все ж (поки що) є держапарат ]
В той час, коли ситуації на Росії та в Україні дуже схожі в багатьох відношеннях, існують все таки деякі розбіжності. Українське керівництво набагато більше пов"язане та одноріде, на відміну від Россійського. Наприклад, українські реґіони зовсім не мають тої автономії, яка є у російських - російські губернатори є обраними шляхом виборів, в той час як в Україні президент призначає та знімає з посад керівників обладміністрацій. Здається також, що добитися прийняття рішення по якомусь питанню є набагато важче в Україні, ніж в Росії, тому що набагато більше посадовців володіють тут правом вето. Зрозуміло, що це підходить корумпованим посадовцям, бо дає можливість білшій кількості людей отримувати хабарі. Українські бізнесмени набагато більше пов"язані з державним сектором економіки, ніж російські. В більшості вони є торговцями, в той час як українські банкіри ніколи не набирали значної ваги, а переважна більшість виробників продукції не мають значної політичної ваги. Відомо також що Україна не має потужних нафтових та ґазових компаній. Таким чином, українські оліґархи дуже схожі один на одного, на відміну від російських, та є представниками первинного на шляху до ринкової економіки типу бізнесменів - торговців. Через це, вони набагато більш вороже відносятся до відкритої економіки ніж їх російські колеґи, бо поточна ситуація їх майже повністю влаштовує. В той час, коли російськи маґнати змагаються один з одним відкрито, українські оліґархи роблять це скритно, шляхом різноманітних інтриґ. Російська Дума теж сильно корумпована, але партії там більш важливі та більш міцні, ніж фракції в Раді. В Думі можна гуртом придбати для потрібного голосування повний склад партії, в той час як голоси в Раді продаються вроздріб, тому що партії є надто слабкими та неоднорідними. Внаслідок цього провести закон через Раду набагато важче, ніж через Думу. Відмінності у населенні є меншими, хоча здається що на Україні народ є ще більш терплячим, ніж в Росії. До цього всього на Україні відсутні потужні критичні засоби масової інформації. Щоби реформи тут завершилися успіхом, народу конче необхідно піднятися та боротьбою захистити свої громадянські права. В той час, як в Россії провести реформи є важким завданням, здається що тут це ще складніше через корумповане керівництво яке має дуже великі повноваження. Хоча, звичайно, ще зберігаються шляхи для того щоб розірвати систему, побудовану на хабарництві та підкупі. Що це за методи?
<h1>Що треба змінити. </h1>
[Основна ідея всіх цих методів - це знищення монополій. В першу чергу монополію на владу, яка тепер зосереджена у Кучми, який починаючи з першого свого строку зробив все, щоб перетягти на себе більшу частину повноважень законодавчої та виконавчої влади, та фактично повністю підкорив собі третю гілку - судову.Причому існують сильні аргументи, що саме сильна судова влада може стати першим кроком в утворенні нової системи. Але що може стати ініціатором та рушійною силою таких змін? Здається тільки одне - зміни в свідомості громадян, їх розуміння своєї ролі в захисті своїх прав та в керівництві державою, та їх робота - або боротьба по захисту таких своїх прав.Мені здається що поширення інформації і створення структур спротиву саме такого типу здатне бути тим мета-контролером, який забезпечить більш менш нормальнк працю всіх гілок влади - це повинно стати невід"ємною частиною інформаційної війни:]
[[0. Ми чесно попереджаєм що хоча МПЗ і може покращити твоє буття, але це не обов"язково станеться саме с тобою. Є якась ймовірність, що до результатів боротьби ти просто не доживеш. Єдине,якщо це тебе втішає,в середньому напевно життя в країні покращиться. Якщо ти все таки хочеш жити в цій країні, і при цьому тобі не подобається поточний її стан:
1. Тобі потрібно роздивитися, визначитися та "осягнути" що відбувається.
2. Тобі потрібно самому, особисто прийняти рішення що тобі треба та почати боротися за свої права, знати як саме це робити та навчити "ближнього свого" методам боротьби.
3. Тобі потрібно почати діяти. Ось саме про це (особисто про перші 2 пункти) ми вже толочимо довго в драфтс, і це один з підходів до побудови схеми вільного МПЗ.
Необхідні економічні зміни Які методи спрацювали в Україні.
[йде бла бла бла про те які ми хороші радники
Велика кількість технічної допомоги, яку отримала Україна, не призвела до значних реформ у економіці. Більшість порад була проіґнорована, і причина цього очевидна. Іноземна технічна допомога вимагала від посадовців відмовитись від частини влади і таким чином зменшити свої доходи, що звичайно не викликало у них ніякого інтересу. Схожим чином, більша частина з тих 1500 законів що не пройшли, були підготовлені за участі іноземних радників, і були проіґноровані через те що могли зменшити рівень втручання керівництва та корупції. Кожен, хто побував на Україні, помічав, що державні органи влади працюють дуже погано. Україна страждає від надмірної централізації і внаслідок цього від недостатнього рівня відповідальності на місцях. Рішення, починаючи з якогось рівня, вимагає близько 12 підписів і потім ніхто не відчуває себе відповідальним за це рішення. Адміністрація президента набагато більше ( 1000 працівників) ніж апарат Кабінету Міністрів (600 чоловік), і обидві ці установи (адміністрація та апарат) сидять на верхівці владної піраміди, але виконують дуже мало корисних функцій. Насправді, вони лише зменшують відповідальність міністерств і водночас збільшують інтриґи та бюрократію. Україні конче необхідна справжня адміністративна реформа, яка б включала в себе значне зменшення апарату АП та КМ, та знищення величезної кількості непотрібних або просто шкідливих державних установ, таких як органи контролю, існування яких нічим, крім здирання коштів не виправдано, зменшення щонайменш вдвічі кількості явних бюрократів, та делегування повноважень та прав на прийняття рішень на періферію, які тепер зосереджені виключно в центрі і таким чином збільшити відповідальність за такі рішення на місцях. <b>Звичайно, сучасна політична ґеліта прагне залишити той рівень концентрації влади, який є тепер, та звичайно вона не готова на делегування повноважень або на інші кроки які можуть призвести до зменшення існуючої монополію на владу і таким чином до зменшення її доходів у вигляді прямих або опосередкованих хабарів. Через це багаточисельні спроби "реформувати" щось у цій ґалузі призводили до напівдій або до зовсім протилежних результатів, таких як збільшення бюрократичного апарату. </b>
<h1>Через те система ніколи не піде на реальні зміни "зверху", і саме тому необхідно користатись будь якою можливістю для проведення революції, в першу чергу революції в свідомостіі. </h1>
Самим великим провалом у реформах української економіки були спроби дерегуляції,або намагання зменшити дуже сильний вплив державних органів на економічні процеси, вплив який присутній і дотепер. Дві такі спроби (у 1992 та 1994 роках) провалились, тому що і політична і економічна еліта отримують свої гроші за допомогою прибутків від утворення штучних монополій, які вони в свою чергу утворюють шляхом обмежень та державного регулювання торгівлі, цін, використовуючи ліцензування, інспекції та перевірки. Саме тому реформи в нафтогазові, електричній, вугільній та сілсько-господарських промисловостях провалилися
[
фактично можна сказати що до початку діяльності уряду Ющенка реформ не було].
Трапилось це завдяки тому що саме в таких галузях існує особливо сильне державне регулювання а значить є можливість заробляти на штучних обмеженнях та на тих коштах, які належать державі і які держава скеровує у ці ґалузі. Те що існуючій владі невигідні нормальні ринкові механізми доводить ще й той факт, що на кожну постанову що зменшувала втручання держави в якісь конкретні економічні відношення згодом видавалось 10 нових, часто ще більш жорстких регулюючих постанов.
[[
Здається головною помилкою всіх консультантів було те, що вони будували свої поради з аксіоми що існуюча влада зацікавлена в трансформації типу соц-кап. Тоді як насправді відбувалась "легалізація" стану речей, які існував ще при соціалізмі, але був трохи заретушованим - а саме того, що тільки партапарат, а ніякий не народ мав справжню владу в країні. І легалізація ця сталась переходом державної власності в форму приватизованої держави, яка зараз стає приватною власністю окремого кола осіб
]]
[
Дуже показовим тут є як приклад успішних реформ Ю.Тимошенко у енергетичній галузі, так і відмова її наступника Дубіни від програми реформ у вугільні промисловості, основна ідея яких - це аукціони (відкриті, з мінімально можливою ціною). Мінімальна можлива ціна у данному випадку це є приклад того, коли необхідно втручання держави. Тільки не ЗАТ Україна, а тої держави, яка існує для своїх громадян.В ідеалі держава грає роль незалежного гравця та арбітра, який стоїть на захисті окреслених правил гри та вживає кроки (згідно заведених правил, як наприклад Національне Казначейство в США) для стабілізації системи. До речі в сфері антимонопольного регулювання це робиться в основному за допомогою судових вироків, які виносить сильна і незалежна судова гілка влади. (Дивіться також дописи В. Мартинюка з приводу важливості судової гілки влади). Причому правила гри повинні бути фіксовані, прозорі та однаково застосовуватись до всіх.
]
Ліцензування, що є на Україні дуже довгим, виснажливим та дорогим процесом є ще одним прикладом того, для чого існують наші державні органи. В 1998 році число видів діяльності які підлягали ліцензуванню було скорочено з 112 до 42, що спростило процес. Через пів року Президент своїми 3 наказами та Кабмін 2-ма збільшили кількість видів ліцензованої діяльності до рівня, який вище ніж це було до прийняття закону, тобто ситуація стала ще гірше ніж була на початку. Те що влада на деякий час зменшила вимоги по ліцензуванню (це ж стосується всіх косметичних псевдо ), сталося через тиск міжнародних кредиторів, але через те що ліцензування це одне з джерел здирання коштів, цей тимчасовий компроміс був швидко обернений в другу сторону, що дозволяє тепер отримувати, наприклад через хабарі, ще більше. Влада також робить вигляд (накази та декрети) що намагається зменшити кількість інспекцій та перевірок. Насправді їх стає все більше, і витрати на них з боку тих кого перевіряють теж збільшується. Це ще один механізм відбора грошей з четвертого сектору. Логічно було б припустити, що у такій анти-соціальній системі витрати на соціальне забеспечення повинні бути маленькі. Але тут ми з подивом помічаєм, що Українадекларує таку кількість соціальних витрат яку можуть витримати тільки декілька самих розвинутих країн, і які Україна витримати точно не в змозі! Звичайно, це питання - головна зброя всіх хто заграє з електоратом, тобто популістів всіх мастей. Так наприклад ліві весь час голосують проти будь якого зменшення таких витрат. Правда полягає в тому, що ці так звані "соціальні" витрати потім розподіляються між обмеженим колом тих, хто "більш рівний ніж інші". І нічого дивного немає в тому, що левова частка цих коштів потрапляє до найбагатших. Цифри - в 1995 році 20% відсотків найбідніших отримали лише 6% соціальної допомоги, нічого з допомоги для безробітних та близько 8 % всіх непенсійних грошових соціальних нарахувань.
[Тобто при правильному скеруванні цих коштів та скорочення в бюджеті загальної кількості соціальної допомоги наприклад ВП"ЯТЕРО все одно найбідніші отримали б щонайменш вдвічі більше, ніж вони отримали?!]
Треба підкреслити що в ЖОДНІЙ іншій кріїні з перехідною економікою нема настільки несправедливого та антисоціального розподілу. При збереженні існуючої системи соціально - орієнтована частина бюджета буде залишатися однією з улюблених чорних дірок, в яких відбувається магічна трансформація державних коштів в кошти приватні. Іноземні радники та кредитори могли мало що зробити щоб ситуація тепер була не такою, тому що до 1994 року філософія у правлячої еліти була просто комуністичною, а після того олігархи стали занадто сильними, щоб можливо було що небудь зробити. Спостерігалося також широко поширене в народі несприйняття реформ
[через те що існує багато балаканини та мало результатів, та через те що влада не зацікавлена щоби загал розумівся на процессах які насправді відбуваються і таким чином не зацікавлена в поясненні і пропагуванні принципів та цілей реформ серед народу] .
Що спрацювало в Україні
Треба підкреслити, що деякі реформи в Україні спрацювали, хоча і були проведені м"яко кажучи запізно. Щиро кажучи, прореформаторські сили були занадто слабкими, щоб бути в змозі проводити успішні реформи (див. попередній опис). Самий великий успіх - це макроекономічна стабілізація, яка була розпочата в 1994 та завершена в 1996 рр. Найбільш несподіване досягнення - це без сумніву те що досить велика частина запланованих державних підприємств були приватизовані. Таким чином зараз більш ніж половина ВВП надходить з формально приватних підприємств. Але, є і зворотній бік процесу - приватизація була проведена з запізненням, розвитку фонодового ринку так і не відбулося, є дуже багато випадків коли господарями ставали ті ж керівники підприємств, які здійснювали керівництво вже багато років до того, та рівень реструктуризації є навіть меньший ніж в Россії. Можливо все це і пояснює чому приватизація все таки відбулась - вона не змінила системних відношень та можливостей для різного роду крадіжництва - через те що більшість підприємств не отримали справжніх власників де факто власником стало вище керівництво підприємств. Нарешті Україна остання з пострадянських республік, яка прийняла Конституцію, та ще й до самого прийняття вважалось що це зробити неможливо. Принциповим недоліком цеї "дитини компромісу" було те що суттєво знизились повноваження прем"єр міністра, таким чином влада зосередилась в двох місцях - у Президента та Парламента. Ще одним великим недоліком стало те що Президент отримав можливість за допомогою декретів проводити значний об"єм законотворчої діяльності. Хоча для обгрунтування цього нововведення був використаний аргумент про те що Парламент гальмує реформи, насправді саме більшість президентських декретів були спрямовані проти реформ. Цікава деталь - коли з 1995 по 1997 рік витрати держави становили 47% ВВП і дехто з парламентерів наполягали на тому, що це є специфікою України та не може бути змінено, але коли в 1998 Україна потрапила в справжню фінансову скруту то в 1998 - 1999 роках такі витрати становили не більш ніж 10% ВВП.
Верховна Рада прийняла рішення зменшити надмірний подоходний податок в кінці 1994 року, але після цього податкова реформа була зупинена на роки. Тим часом, введення фіксованого податку для малого підприємництва в 1998 році призвело до появи сотень тисяч малих підприємств, які перед цим були сховані в тіні. Враховуючи те, що по деяким оцінкам половина ВНП виробляється в тіньовому секторі, краще зменшувати податки та отримувати з тіньового сектору хоч якісь надходження.[ тим часом, нещодавно при РНБО було створено комісію по боротьбі з тіньовою економікою. Зрозуміло, що як і всяка благородна боротьба з чимось в нашій країні, така яка провадиться за допомогою "регуляцій" а не створенням необхідних умов для виходу з тіні, наприклад у вигляді зменшення податків, так ось така боротьба призведе з одного боку до більшої тінізації, а з другого до отримання ще одного джерела хабарів для керівників-регулювальників] Майже напевне можна стверджувати, що такі необхідні зменшення витрат бюджету, зменшення бюрократії, дефіциту бюджету та значна податкова реформа цілком можливі.При цьому, це треба робити не зважаючи на протести МВФ, які наполягають на тому, що надходження в бюджет не повинні зменшуватись (у них інші інтереси ніж у нас - вони хочуть повернути собі видані кредити). При цьому вони закривають очі на те що навіть високі надходження в бюджет недостатні для збільшення рівня життя народа при існуючій звичці використання бюджетних коштів. Ще одне - менші публічні витрати можуть бути набагато більш прозорими та таким чином набагато ефективніше спрямовані по свому прямому використанню. Взагалі, підхід зі збільшенням конкуренції на всіх рівнях повинен бути ефективним для зменшення корупції та використання державного майна. Корупція перемагається за допомогою конкуренції, а не заборон - заборони призводять до підсилення монополії на корупцію та збільшення її об"ємів. Було багато намагань атакувати привілейований податковий стан головних фінансових груп, в основному газових, енергетичних, вугільних та сільскогосподарських - але ці заходи провалилися, тому що групи ці занадто сильні та отримають дуже багато грошей з такого свого становища. Один з методів - це зменшення рівня податків взагалі як перший крок до збільшення податкової бази.
[Еслунд до речі, робить прогноз що скоро (після суттєвого зниження рівня державних доходів) будуть лоббіюватися питання суттєвого зменшення податків - що ми зараз і спостерігаємо (СДПУ(0), Партія Азарова, Яблуко, Q-чмо і незабаром інші також). І це не тільки питання передвиборчого PR. Ось ще одна причина: - отримувати той рівень доходів в бюджет з старою податковою системою стає все важче - величина ренти з "монополії на владу" стає меншою - зменшуємо податки (поширюючи податкову базу) і збільшуємо надходження в бюджет і підвищуємо особистий прибуток наших монополістів. Хоча, звичайно, навіть взяте окремо зменшення податків є більш позитивним, ніж негативним явищем - тому що наприклад фіксований податок з малого бізнесу - це поштовх для розвитку великої кількості таких підприємств, які потім починають складати базу справжньої ринкової економіки.]
Антиреформаторська більшість в парламенті схоже є другою стороною процеса під назвою "напівреформи", які не призвели до появи нового середнього класу незалежних бізнесменів, які готові боротися за свою незалежність з бюрократичним державним апаратом, різними шляхами - наприклад фінансуючи ліберальні партії. Насправді як ми вже побачили ці "напівреформи" утворили сильне лоббі бізнесменів, які здатні сплачувати великі хабарі для того щоб зупинити реформи, які відбирають у них ренту з монополії на владу.
[ще раз не можу не похвалити Еслунда - останній приклад знищення уряду Ющенка є особливо показовим]
Одна з самих великих проблем - це надмірна бюрократизація. чому б не спробувати декільком агенствам надати право на видачу однакових ліцензій та дозволів? Це можна досягти декількома шляхами - в киргізії наприклад декілька агенств можуть видавати ліцензії на користання землею в Бішкеці - два конкуруючих агенства маєть право видавати такі дозволи, при чому дозволу від любого з них є досить. Схожий механізм може бути застосовано де завгодно, єдине що необхідно забезпечити достатність регістрації в якомусь одному з них, а не так як в Україні - у всіх обов"язково. Проблема судів є також дуже важливою. Контроль і сетрифікація суддів є хорошою практикою, так само як і підвищення зарплатні, але схоже що зараз це вже не вилікує корупцію в судові системі. Альтернативою може бути утворення приватного, бажано інеземного суду з економічних питань, що утворить конкуренцію яка буде підтримувати їх прозорість та ефективність. Стокгольмська комерційна палата є до речі, арбітражним судом який широко використовується для вирішення спорів між російськими та іноземними підприємствами. Схожа система може бути введена і в Україні - сторони в початкові угоді вибирають суд, і плата за послуги повинна також бути ринково - орієнтованою. Таким чином з2являється конкуренція в наданні судебних послуг, і через те що приватні судді будуть отримувати належним чином винагороду знімається ризик виникнення хабарництва. Виключно важливим було б проведення реформ для забезпечення регіональних та локальних органів набагато більшим рівнем автономії від центру. Зараз вони не мають ніякої свободи, а центр не може наглядати за ними весь час, що призводить до шахрайства з боку місцевих органів та довільного способу керування з центру, що включає довільний відбір коштів, зібраних в бюджет на місцевому рівні. Є багато випадків, коли податок розділено між декількома адміністративними рівнями випадковим та неорганізованим способом. Ідеальне вирішення проблеми - зосередити кожен податок чітко на одному адміністративному рівні. Причому це (прив"язка до одного адмін рівня) відноситься і до бази оподаткування. Не повинно бути дублювання також і в питання витрат - тобто фінансування наприклад оборони здійснює виключно центр, освіти - місцеві органи влади. Ще одне - податков аслужба повинна бути навпаки поділена між трьома адм. рівнями щоб підвищити відповідальність та краще підрахування. КОли фіскальна автономія буде досягнута буде набагато легше підвищити конкуренцію між різними рівнями адміністративної влади. Але впровадженні такої схеми будуть жорстоко опиратися центральні органи, які втрачають значні важелі керування. Під кінець, ми повинні розуміти що рента з "монополії на владу" має тенденцію з часом зменшуватись, і за сучасних умов шукачі такої ренти (олігархи) навряд чи в змозі витягнути більш ніж 5% ВВП (це приблизно 1,65 мілліардів USD) - що є дуже малою кількістю грошей, наприклад це менше ніж можливе іноземне кредитування. Таким чином, використовуючи таке співвідношення з з зовнішнім світом як спосіб вибратися з сучасного стану речей (щоб нейтралізувати олігархів) можна стверджувати що можливо Україна стоїть ближче до момента прориву ніж нам здається.
<h1>[На противагу від поширеної точки зору що поведінка тих хто приймає рішення в Україні не має логічного пояснення приведена чотирьохсекторна модель пояснює що навпаки, все те що робиться має чіткий сенс. Цей сенс полягає в конкретних сумах грошей, які отримує *літа при збереженні існуючої системи.]</h1>
Більш того, до 1997 року коли прем"єр був майже незалежним гравцем разом з Президентом та Парламентом(і коли було усунено Лазаренко) система була складнішою та всі вони грали тоді в гру яка складалася з постійних звинувачень всіх всіма.
Що може бути зроблено.
Однорідна та володіюча монополією на владу політична та економічна еліта (посткомуністична), яка отримує гроші за рахунок використання державних коштів та майна в більшості своїй не зацікавлена в змінах існуючуго статус кво. Не відбулося переходу до ринкової економіки та утворилася економіка "домовленностей", де головною характеристикою є втручання аппарату в економічні процеси для збільшення рівня своєї корумпованості, або прибутків від хабарів. Монетаризм так і не був введений, в той час як заборгованість та бартер значно поширилися. Таким чином задача економічних реформ може бути сформульована у таких принципах -
0. Початок формування громадянського суспільства.
1. Формування незалежних та захищених гілок влади (зміни в конституції спрямовані на обмеження існуючих повноважень президента)
2. Розподіл *літи на декілька груп
3. Заохочення конкуренції між різними групами
4. Зміна ситуації, коли при владі весь час знаходиться одна й та ж сама група яка є представниками однієї й тієї ж сили.
Через те що головною проблемою є політична та економічна еліта, постає питання про шляхи зміни ситуації.
[див. пункт 0]
Перший варіант - демократичні вибори, з проведеною до них дуже великою агітаційною та пояснювальною роботою з населенням для забезпечення перемоги сил, які будуть здатні провести необхідні радикальні зміни. Досвід інших країн з перехідною економікою показує що без реформаторської більшісті в парламенті зміни неможливі(На жаль, розкручене тепер словосполучення "парламентська більшість" пов"язана з пропрезидентською, а не з реформаторською більшістю). Для отримання потрібної структури парламенту зокрема конче необхідно підтримувати незалежні та критичні масс-медіа, з якиими тепер в Україні дуже сутужно,
Дуже важливо пояснити народу України, що ж насправді є ринкова економіка, які її переваги та які зиски завдяки неї можна отримати. Така масована рекламна компанія
[яку мала б проводити влада, якби була хоч трохи зацікавлена в реформах ] необхідно спланувати та провести за відносно короткий строк - 1 рік.
Паралельно, Україна потребує нову, некомуністичну еліту.Час діяти молодим політикам та підприємцям, що серед іншого, бачили своїми очами як добре можуть працювати економічна та політична системи в розвинутих капіталістичних країнах. Велику роль повинне також відіграти студенство - західна допомога повинна бути спрямована на підвищення рівня освіти українців у галузях державного та економічного управління, бізнес-адміністрування та інших економічних та соціалльних наук з навчанням в Україні та на Заході. Поки українці не будуть чітко розуміти в чому причина їх важкого становища, сумнівно що вони будуть щось робити для змін. Західна допомога у вигляді фінансування мережі неурядових організацій, діяльність яких спрямована на подолання байдужісті та неорганізованості населення, на підвищення обізнаності та громадянської свідомості, на будування громадянського суспільства з потужними незалежними мас-медіа є також виключно корисною. Зкорумповані бюрократи та олігархи повинні бути переможені. монополія на владу - ліквідована.
Висновки.
підсумовуючи, можна сказати що Україна страждає від поганого керівництва, слабких державних сил, корумпованої бюрократії, корумпованих бізнесменів, слабкого громадянського суспільства. Шкода, що наноситься невчасними напівреформами є більш ніж очевидна. Дуже сумнівно щоб будь які успішні реформи будуть проведені такими незацікавленими "реформаторами" та такою корумпованою та антиреформістською бюрократією. Занадто багато старої комуністичної еліти знаходиться до сих пір в державному апараті, і більшість з самих потужних бізнесменів є корумпованими. Набагато більше зусиль та переконувань потрібні тепер щоб провести реальні реформи. Зараз Україною керуює трійця з уряду, великого бізнесу, та парламенту - які всі живуть завдяки та для коррупції і пошуку незаконних доходів (ренти) від використання державних коштів.
Україна потрапила в замкнене коло. Часткові реформи призвели до надзвичайної корупції та отримання ренти з держави - фактично групою з високопосадової комуністичної номенклатури та наближених до них була приватизована сама Україна як держава. Виникла невелика група з дуже багатих людей, яка придбала політичну владу за допомогою свого багатства. Вони використовують своє багатство, щоб далі збільшувати його шляхом підкупу політиків, бюрократів та парламентарів - в тому числі для того щоб з"являлися нові регуляції та обмеження - щоб отримувати ще більшу ренту з держави. Таке замкнене коло як правило призводить до макроекономічної дестабілізації, подібної до тої, що сталася в наприклад в Болгарії в 1996. Якщо ви не вчитесь з помилок інших, або хоча б з своїх особистих, ви приречені до того, щоб їх повторити. Тим часом здається що ситуація в Україні схожа на ситуацію рівноваги. Цей прошарок з "шукачів ренти", або олігархів може бути зруйновано лише сильною економічною кризою або значним зменшенням величини рент внаслідок конкуренції.
[ або "революцією" ]
Українці викинули одних шахраїв в 1994, але вибрали на їх місце нових.
Таким чином українські економічні проблеми виникають через відсутність демократичних перетворень в суспільстві, але багато що можна робити вже тапер для того щоб підготувати прорив!
2001.08.11 | DevRand
Шлях спротиву. (RFC прохання коментувати і доповнювати)
по мотивам теорії влади Ж. Шарпа.Теорія, як все корисне, проста і практична. Проста означає що вона пристосована
для того щоб за її допомогою можна було діяти,
практична - тому що дії ці будуть ефективні.
Для тих, хто <i>не може жити без класифікацій</i>: люди в суспільстві можуть бути поділені на керуючих і підлеглих -
<b>влада керуючих породжується згодою підлеглих на те, щоб вона була саме у керуючих</b>.
Тобто ми спостерігаєм чітку паралель з тао: і керуючі, і підлеглі це одне й теж саме,
вони не існують один без іншого. Різниця виникає тільки завдяки нашій европейські
схильності до дуалізму - чорне-біле, праві-ліві, добро-зло і т.д. Можливо,
що головною проблемою у нас є однаковість "влади" і "народа" - однаковість саме на початкових рівнях
свідомості.
Несилові акції спротиву таким чином - це *будь який* процес, який зменшує (знищує)
таку згоду підлеглих. Акції, які змінюють свідомість людей і роблять її відмінною від влади.*
Вони, як показав досвід в інших країнах -
це доволі ефективний метод для вирішення таких проблем як геноцид, диктаторські режими,
війна - або будь яка форма утискуючого державного механізму (олігархія, тоталітаризм етс)
Два ключових момента його теорії: розподіл суспільства на
володарі-підлеглі, та друга - згода. В нашому випадку IMHO така згода проявляється у намаганні більшості людей взагалі не мати справ
з владними структурами. При цьому влада розглядається як щось абсолютне і водночас вороже по відношенню до людей.
Шарп не приділяє великої уваги словам, в тому числі
не розглядає детально такий розподіл. Це просто зручне мнемонічне правило, яке формує просту модель будь якого
суспільного утворення. Насправді, етологи мабуть скажуть що це характерно і для будь якого колективу тварин кількістю
більше одного. Одже, Шарп не даючи чіткого визначення має на увазі наступне:
Керівник - це не тільки вища посадова особа, але також будь які керуючі групи а також командні підрозділи на всіх рівнях
державної структури. Все. Чітко і ясно.
Він детальніше перераховує такі структури, бо це корисно для практики боротьби: державний бюрократичний апарат, поліція, армія
- всі ті хто знаходяться під командуванням персони або групи персон які займають позицію керівника на верхівці держави.
Всі інші, хто не є керівниками - є підлеглими.
Він далі визначає політичну владу (одну з типів соціальної влади)
як у всіх значеннях впливи, важелі тиску (включно з авторитетом, вагою, нагородами і
санкціями) які доступні для використання, щоби досягнути цілей керівника(ів), особливо цілей
державних інститутів, уряду і груп які їм протистоять. Тут маються на увазі групи, які теж хочуть досягти влади,
а значить які нічим (фактично) не відрізняються від тих, у кого владу вони хочуть відібрати.
Тут дуже важливий момент - групи спротиву, які керуються Шарповою теорією повинні розуміти, що вони мусять бути
поза системи координат в якому відбувається протистояння таких владних груп - це збільшить ефективність досягнення їх мети.
<b>А їх мета - це зміна системи, а не інтеграція в неї і не її оновлення на старих засадах</b>
Мета яка не формулюється, але може бути досягнена у якості паралельного процесу - утворення під час діяльності таких груп людей з зміненою свідомістю, отримання ними навичок і знань необхідних для функціювання т.з. громадянського суспільства, утворення на основі таких груп "центрів кристалізації" для такого суспільства, народження нової еліти.
Тільки тоді така боротьба буде ефективна. Ми не повинні грати по правилам існуючої системи і на її
"території". Тому наприклад "Отпір" є(був) позапартійною структурою.
Тут аналіз Шарпа протирічить загально прийнятій точці зору, що влада - це щось монолітне, і таке що фокусується на персоні або позиції
керівника(керівників). Ні - влада складається з різноманітних частин, вона скупчується серед різних груп і в різних місцях,
які він називає "фокусними точками" влади. (Точки збірки, типу) І це треба використовувати природнім чином,
тому що такі точки можуть ситуативно протиставляти себе владі лідера, особливо коли таких точок багато і вони широко
розповсюджені по суспільству (це ситуація демократичних країн, яка допомагає тримати баланс соціальної системи)
Приймемо аргумент, що влада не є чимось, що пов"язане тільки з правителем.
Тоді ми бачимо. що існують наступні ключові джерела влади:
вага (авторитет, сформована массова думка і т.д)
людські ресурси
досвід(уміння) та знання
матеріальні ресурси
санкції (покарання)
На чому базуються ці джерела влади? Це друга ключова ідея Шарпа:
джерела влади керівника засновані на тому, що влада <b>самим сильним чином
залежить від готовності підкорятись і співпрацювати у тих, ким керують!</b>
Це т.з теорія згоди на зовнішну владу. Згода на обмеження своєї індивідуальної свободи і т.п..
Ось тому, щоби боротися проти існуючого стану, необхідно в першу чергу поширення і підтримка ідей
звільнення (можливо, починаючи з звільнення духовного, тобто вихід на трохи інші рівні массової свідомості).
Без такої згоди на владу (така згода може бути або активною співпрацею з нею, або пасивною, угодницькою
бездіяльністю) правитель буде мати дуже мало сили і маленький ресурс щоби правити.
Як виникає така покора? Тут звичайно, нема однозначної відповіді, але важливими чинниками є
звички (менталітет)
страх покарань
психологічне єдність з правителем
зони байдужості
відсутність самоствердження і самоідентифікації у підлеглих
От з цим чинниками і треба працювати першочергово.
Несилові акції (акції без насильства) це в першу чергу відмова. Відмова суб"єктів
підкорюватись. Влада керівника впаде, якщо відмова від надавання згоди на його владарювання <b> буде
вчинена активним способом</b>. Ключове слово тут - активним!
<b>Правителю не буде шкоди від відчуждення народу або критики його особи самих по собі.</b>
Пасивність і "теоретична підтримка" спротиву не є серед методів Шарпа - тоді вони не працюють.
Ефективними є тільки активність, виклик і випробування, "сутички" з владою - конкретно його
більше за все цікавлять акції без застосування сили.
див. книжки Шарпа у бібліотеці майдану.
Особливо ефективними є такі акції, коли вони застосовуються проти влади не випадково і хаотично,
а присутня динаміка ненасильницьких акцій. Така динаміка складається з:
проробки грунту для початку боротьби
постановки задач ( визначення викликів)
побудова структури (дісципліни)
побудова підтримки
зміна системи (зміна джерел влади в державі)
Це може бути приблизною часовою лінією-планом для побудови такого руху.
Загальними ідеями цього МПЗ IMHO можуть бути:
Відчуття єдності, спільноти.
Бажання створити "українську мрію"
Яскравість, незвичайність, велика життєва сила такого шляху. Нешаблонність, непередбачувальність ідей і вчинків.
Звільнення, нонкомформізм (ідеї лібертаріанства?)
Вміння працювати з інформацією в умовах її неповноти та викривлення, вміння приймати рішення -
людина бере на себе (і тільки на себе) відповідальність за своє життя.
оТпір будь яким намаганням класифікувати і дати назву з старої системи координат, і таким чином роз"єднати по якісь прикметі
відсутність вразливих виділених точок в структурі (відсутність ієрархії в структурі руху)
2001.08.15 | Пані
просили - коментую
Отсутствие реакции на этот гениальный текст предлагаю считать знаком согласия. Мне тоже нечего возразить по сути. Но есть небольшое слово в добавление.DevRand писав(ла):
> Тобто ми спостерігаєм чітку паралель з тао: і керуючі, і підлеглі це одне й теж саме,
вони не існують один без іншого. Різниця виникає тільки завдяки нашій европейські
схильності до дуалізму - чорне-біле, праві-ліві, добро-зло і т.д.
Добавляю слово - СИММЕТРИЯ
Европейский менталитет тяготеет к симметрии. У меня подруга - флорист. Самый популярный в ее лавке, заказчики к ней толпятся и она мне выдала секрет почему. Она делает несимметричные композиции (японская школа), а все остальные - хоть убей, но тяготеют к симметрии. А природа преимущественно не симметрична.
Заставь этих клиентов делать композиции самим - они делают все симметрично. Но глаз их тянется к естественной не симметричной картине.
Переводя это на более общий уровень - люди сколнны действовать шаблонно (в рамках вульгарного дуализма), но тянутся к прекрасному (нешаблонным решениям, идеям, поступкам и пр.)
Может наведет на какую идею?
2001.08.15 | DevRand
Жовтнева Революція. Тимчасовий Уряд. Конституційні Збори (автор: Деструктивний Елемент)
Shooter писав(ла):> Вже десь протягом останніх півроку я постійно задаю "палким ррррреволюціонерам" одне питання, на котре все не можу дочекатись відповіді.
>
> ЯКИМ ЧИНОМ ВИ ЗБИРАЄТЕСЬ ВИГРАВАТИ ВИБОРИ 2002 і 2004?
>
> Або хоча би не програти їх ганебно?
>
> Дуже був би радий почути від Вас відповідь на це питання. Прошу Вас. Навіть благаю, як тут колись писав "один з Вас".
Вибори - чужий, владно-олігархічний сценарій. В них не-владно-олігархічним силам не виграти, то є чужа гра не на рівних, за чужими правилами. Вибори - мета-пастка, яка тепер відволікає від ідеї повалення режиму.
Перемога має бути ідейною. Політичні наслідки-зміни не забаряться. Спершу слід змінити духовну і політичну атмосферу і скинути Кучму. Загалом влада і олігархія перебувають ідейно в глухій обороні. Опозицією застій в наступі розглядається майже як невдача. Але влада+олігархія поступово і невідворотньо втрачає імідж, політичний авторитет в країні та за її межами. Авторитет-рейтинг Кучми скоро наблизиться до рівня статистичної похибки (1-2%), а ще пару місяців тому в падінні перетнув межу 10%, яка теж здавалися дуже низькою як для президента.
В руслі теми виборів: ще навіть не ухвалено виборчий закон, про які сценарії маємо говорити? На мій погляд, тепер виграшною була би антипартійна стратегія - вибори лише депутатів мажоритарників без жодних партійних списків. Олігархічно-владні коаліції будуть девальвовані як і роль центральних медія та олігархічні в них інвестиції. Приписок партійним спискам в надрах ЦВК не буде - хіба що на місцях, але партійна конкуренція і контроль зростають і фальсифікувати важче. Одна справа фальсифікувати за вказівкою з АП, знаючи що вона буде тебе прикривати, інша - на користь одного з олігархів чи на свою відповідальність, а це може і не сподобатись іншим рівнозначним олігархам і просто політичним силам. Партійні коаліції потрібні для підтримки своїх, посиленню й тотальності контролю та протидії впливу місцевих адміністрацій. За збереження інших умов і політично-партійного розподілу непартійний закон дає більшу можливість для посилення не-проолігархічних, не-провладних, не-прокомуністичних складових.
До весни-2001 владний ресурс як чинник впливу далі послабиться, доходи громадян в порівнянні з 1998 роком будуть вже десь в 1.5 рази вищі, тож тепер 10-гривневої подачки буде недостатньо, а у влади та олігархів не буде порівнянно більше вільних фінансових ресурсів. Силові методи і залякування можна оцінювати порівнняно з 1998-1999 рр. як послаблені - атмосфера вже дещо змінилася і далі змінюватиметься на краще. Прохідні витрати на депутатське місце оцінювалися в 1998 році як 100-200 тисяч дол., тепер говориться про 350 тисяч дол., але чи збільшиться кількість бажаючих нести подібні витрати? Трохи змінилася атмосфера і В.Рада вже не дає абсолютного імунітету і широких можливостей "вирішувати питання" бізнесу, тож і привабливість депутатської посади для бізнесу можливо зменшується. В порівнянні з 1998 роком скоріше не фінансовий фактор а людський та ідейний буде визначальним у виборах.
Розробку і пропаганду принципів ведення виборів не слід залишати поза увагою, але головна мета - Політична Революція. Ще в 2001 році.
2001.11.13 | DevRand
Нова номенклатура( автор: НеДохтор)
Нова номенклатураНеДохтор, 10-09-2001 22:56 | Версія до друку
Про номенклатуру на форумі вже говорено багато (пан Мартинюк напевно доклався до цієї теми найбільше).
На перший погляд ніби все ясно і майже просто: є номенклатура, котра була і раніше (можна навіть перефразувати старе про мафію на : "Номенклатура - безсмертна.")
Приклади наших сусідів (соц. побратимів в минулому) показують, що цілком можливо було заборонити старій номенклатурі приймати активну участь в творенні нового суспільного порядку. Результати такої люстрації ніби дали позитивний результат.
Але. (Як завжди це "але").
Номенклатура - це не тільки тіньова управлінська структура.
Це також були: (далі буду посилатись на ці пункти п.п.1-3)
1. школа не тільки самозбереження номенклатури, але і школа управління персоналом і господарством
2. це був "вир", який затягував всередину активну частину суспільства, "переплавляючи" їх потенціал в моноліт номенклатури. Широта захвату цього "виру" була достатньо великою, щоб на обочині залишити тільки "пасив", людей не здатних і неохочих до участі в управлінні.
3. це була "м’ясорубка" котра трощила нечисельний "актив", котрий не приймав "правила гри" номенклатури.
Тепер тема до роздумів:
ПРИПУСТИМО, що вдалося відстороноти номенклатуру. Будуємо демократію новими силами.
Позитив є - відпадає п. 3. Демократичні принципи нового управлінського покоління не дозволяють ім застосовувати цей п.3.
Ще можна продовжувати про позитив.
Але п.1 і п.2 відкидати не можна !
Школа управління і залучення активної частини суспільства до управління має бути не менш маштабною. Школа повністю західна (або східна) не підходить. Вже було досить радників зі своїми теоріями. Звичайно, еволюційна хода в боротьбі за виживання буде висувати нових управлінців.
Хто створить (творить) нову школу?
Може президетський МАУП? Хто що може сказати, які "президентські" методи управління там освоюють "новобранці"?
Є підозра (це погане слово "підозра"), що в наполяганні відсторонити партноменклатуру ми вже дуже спізнилися. Вже є нова генерація (сила-силенна маленьких "тараканчиків") котра перебрала силу від старої номенклатури і стала новою, котра не підпадає під згадувані на Форумі методи люстрації.
Погляньте на нову генерацію в податковій інспекції (або поліції). Ця генерація вже є і в прокуратурі і ВР, всюди. Вони вже мають свої "понятия" за якими будують нову державу.
Старе застаріле визначення номенклатури, як основного ворога (або одного з основних) сьогодні може налаштувати суспільство на "боротьбу з вітряками" в часи бурхливого розмноження "дракончиків".