Справа телеканалу 1+1: „Коломойський проти Роднянського”
09/07/2006 | DevRand
„Коломойський проти Роднянського”: набір юридичних суперечностей у рішенні судді Горяйнова
“Голівуд – це єдиний бізнес, де ще збереглося рукостискання як форма угоди. І то готуйтеся, що в суді її ніхто не визнає”
Уільям Голдман, американський кіносценарист
На пошту Центру сприяння судовій реформі прийшов лист із текстом мотиваційної частини рішення Печерського районного суду у справі „Коломойський проти Роднянського”. „Так що, є прецедент? - питає у приписці автор. – Тепер я можу подати на розгляд судді Горяйнову справу, що я „5-ий канал” купив у Порошенка? Чи ТРК „Україна” у Ахметова? Поговорив – і купив?”
Представники Центру ознайомилися з коментарями, які надали вітчизняним ЗМІ вітчизняні юристи. Дехто вважає, що безпрецедентне рішення суду щодо зміни власника популярної телекомпанії „1+1” можна пояснити прецедентами у зарубіжному законодавстві.
На вітчизняне законодавство Андрій Горяйнов звернув мало уваги
„На Заході подібні рішення приймаються регулярно, оскільки роль усних домовленостей там набагато вище, ніж у нас”, - сказав „Комерсанту” юрист компанії „Пісков і партнери” Геннадій Пісков.
Він навіть навів один приклад, щоправда, тільки про попередній меморандум продажу: „Схоже рішення було прийнято під час продажу компанії „Амоко” компанії „БП”. Тоді власники „Амоко” були змушені визнати попередній меморандум про продаж компанії і довести угоду до кінця”.
Іншої думки щодо рішення, яке прийняв заступник голови Печерського районного суду м.Києва Андрій Горяйнов, дотримується представник юридичної фірми „Василь Кисіль і Партнери” Олег Макаров.
Захід – Заходом, натякає Макаров у коментарі для „Ліги”, але ж Горяйнов у першу чергу мав би користуватися українським законодавством: „Позиція суду з фундаментальних питань права є безпрецедентною. З рішення судді випливають, зокрема, такі висновки: показами свідків можна обгрунтовувати існування усної угоди, а спростовувати – не можна; відчудження частки в ТОВ можливе без урахування переважного права іншого учасника; право розпоряджатися часткою у ТОВ виникає в покупця ДО реєстрації відповідних змін у статутних документах ТОВ... З такими висновками суду з фундаментальних питань права я погодитися не можу”.
Наші експерти ознайомилися із повним текстом рішення, яке прийняв у резонансній справі популярного телеканалу „1+1” суддя Печерського районного суду м.Києва Андрій Горяйнов. Справді, логіка судді наступна: сторони поговорили, потисли руки – а отже, позивач правий. При цьому він уміло маніпулює статтями кодексів, прикриваючи... що? Власну зацікавленість? Заангажованість? Відповіді ми не знаємо. Відомо лише, де суддя Горяйнов стрибає через норми закону, як через дишло. Зараз ми продемонструємо стрибки громадянина Горяйнова і вам.
Судова корупція – це хвороба, яка передається через рукостискання
Отже, між Роднянським і Коломойським була нібито укладена – за твердженням позивача Коломойського – усна угода, згідно з якою він купував частку Роднянського у статутному фонді „1+1”. Частка коштувала 70 млн доларів, але для того, щоб право власності перейшло до Коломойського, йому достатньо було покласти на депозит на ім’я Роднянського 2 млн доларів. Що він нібито і зробив.
Так от, основним аргументом для судді Андрія Горяйнова про правочинність усної угоди на 70 мільйонів є... рукостискання (дивись епіграф). Цей милий момент, який торкає до глибини почуттів, кілька разів спливає у тексті судового рішення, перетворюючи його на ностальгічний роман: „І вони потиснули один одному руки” (сторінка 6 судового рішення), „На знак чого простягнули руки один одному...”, „...відбулося рукостискання...” тощо.
Ось ідеальний зразок, який можна знайти на сторінці 7 рішення суду: „Після цього сторони потиснули руки та погодились у тому, що немає необхідності укладати письмовий договір”. Звичайно, що там 70 мільйонів – поговорили і потиснули руки. Нічого підписувати не треба!
Так вважає Горяйнов, так вважає і Коломойський. На допиті в якості свідка 1 серпня 2006 року він вказав, що „у великому або середньому бізнесі є ньюанси, які дозволяють бізнесмену вважати, що угода є укладеною”. За переконаннями Коломойського, основним елементом цього бізнес-розуміння є рукостискання.
Схоже, що людина, яка надіслала текст рішення на пошту Центру сприяння судовій реформі, не помилялася. Тепер вона може потиснути руку Порошенкові, а потім звертатися до Печерського райсуду – мовляв, уклали угоду про передачу частки „5-го каналу”. Ось свідки, а ось – фото рукостискання. А рукостискання, шановний суде – це основний елемент бізнес-розуміння, неписані правила ділової етики!
І якщо справа втрапить до рук судді Горяйнова, і якщо суд знову замість вітчизняного законодавства керуватиметься неписаними правилами ділової етики – тоді Петро Порошенко віддасть нашому дописувачу частину популярного телеканалу. А які перспективи відкриваються далі! Так скоро люди і здороватися перестануть один з одним.
„Суд може дотримуватися законодавства, але не хоче” - !!!
Керуючись неписаними правилами ділової етики, Печерський суд вустами Андрія Горяйнова відмовився керуватися нормативами українського законодавства. Ідеться про частину 2 статті 13 Цивільного кодексу України, яка передбачає - позивач та відповідач при здійсненні своїх прав зобов’язані утримуватися від дій, які могли б порушити права третіх осіб.
В даному випадку порушувалися права підприємства „Інтер-Медіа”, якому належить частина частки Роднянського у статутному фонді „1+1”. Про порушення своїх прав представники „Інтер-Медії” повідомили Андрія Горяйнова у залі суду.
Але суддя не згодився з законодавством України і відмовив „Інтер-Медії” у захисті з наступним формулюванням: „суд може, але не зобов’язаний відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі вчинення нею дій, що могли б порушити права інших осіб” (сторінка 11 судового рішення).
Нікчемність, високий суде!
У судовому рішенні суд „вважає, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору” (сторінка 5).
В належній формі! А про яку ж належну форму ідеться, якщо перед цим суд фіксує – „діючим законодавством передбачене обов’язкове нотаріальне посвідчення правочину щодо придбання позивачем спірної частки у ТОВ, а недодержання вимог закону щодо нотаріального посвідчення такого правочину свідчить про його нікчемність” (сторінка 4).
Подібними аргументами достатньо наповнено рішення, прийняте 16 серпня Андрієм Горяйновим. І цим рішенням пан Горяйнов кинув тінь не лише на Печерський суд, а й на всю судову систему, на всіх своїх колег. І цим матеріалом ми не захищаємо Роднянського чи Коломойського – ми захищаємо судову честь. Честь наших колег по всій Україні.
А захищати є від чого. Зараз ми представляємо вам вершину „горяйнівської юриспруденції”.
Свідчення свідків позивача беруться до уваги. Свідчення свідків відповідача є „недопустими доказами” і „неприйнятними”
Основна фішка справи „Коломойський проти Роднянського” – це заява Горяйнова про те, що рішення суду не може грунтуватися на... свідченнях свідків. Не можемо відмовити собі в задоволенні і не процитувати кілька абзаців рішення повністю. Сторінка 8 судового рішення від 16 серпня - читайте і насолоджуйтеся!
„...Стаття 218 Цивільного кодексу України містить декілька норм права. Припис про заборону суду, постановляючи рішення, брати до уваги показання свідків, міститься у нормі., що визначає допустимі засоби доказування при запереченні факту вчинення правочину. Тобто зазначені обмеження засобів доказування та застосування доказів у рішенні суду стосується виключно заперечень сторони проти правочину.
Виходячи із наведеного, суд, керуючись ч.2 ст. 59 ЦПК України, вважає показання свідка Фуксмана Б.Л., якими представник відповідача Роднянського О.Ю. та представники третьої особи ІП „Інтер-Медіа” заперечують факт укладання між Роднянським та Коломойським договору купівлі-продажу спірної частки у статутному фонді ТОВ „ТРК „Студія 1+1”, недопустимим доказом та не бере його до уваги при постановленні судового рішення.
Суд також не бере до уваги надані представниками третьої особи ІП „Інтер-Медіа” у якості письмових доказів, що заперечують укладення між Коломойським та Роднянським договору купівлі-продажу спірної частки у статутному фонді „1+1”, письмові показання Пенна Д. від 04 листопада 2005 року, письмові показання Гаріна М. від 08 листопада 2005 року та письмові показання Бьорка Р. від 05 липня 2006 року, оскільки за своїм змістом вони фактично є письмовими показаннями свідків. Цивільно-процесуальний кодекс України не передбачає такого засобу доказування як письмові показання свідків. Тільки безпосередній допит у суді.”
Зрозуміло? Всі покази свідків відповідача – відкинуто елегантним жестом! Письмові показання – теж. Так треба було викликати цих людей до суду, якщо не хочете від них письмових показань. Послухали б усно. Але суд не захотів слухати їх усно. Суд захотів усно послухати свідка Коломойського.
Свідок, він же позивач, Коломойський, прислухався до запрошення суду, приїхав і виступив. І до його свідчень суд прислухався. Це ж не відповідач, справді. Ось що ми знаходимо на сторінці 10 судового рішення: „Свідчення Коломойського як свідка є прийнятними для суду, бо вони є таким джерелом доказування, як пояснення сторони”.
Ви щось розумієте? Нашим експертам ясно одне – суддя Горяйнов прислухався винятково до свідків позивача, відкинувши всі свідчення протилежної сторони.
Де ще встиг засвітитися суддя Печерського суду Андрій Горяйнов?
На цьому, власне, і можна було б закінчити справу Горяйнова, тим більше що справа „Коломойський проти Роднянського” пішла на апеляцію. І поки що невідомо, чи вдасться дніпропетровському бізнесмену залучити політично незалежний телеканал „1+1” до своєї медіа-імперії, в яку вже входять „Днепр вечерний”, „Газета по-киевски” та навіть, як подейкують, інформагенція „УНІАН”. Судячи по матеріалах деяких ЗМІ, під сферу впливу пана Коломийського вже потрапила й газета „Дело”.
Але Центр сприяння судовій реформі поцікавився у юридичних колах – чи не був суддя Горяйнов замішаний в інший пікантних справах. Можливо, подібний стиль юриспруденції – це його улюблена стихія?
Так, запевнили нас джерела. Був, і не раз.
Піскуніада. Під час судового протистояння між Піскуном і Ющенком наприкінці 2005 року Горяйнов особисто стукав кулаками у двері кабінету своєї колеги – судді Остапчук – вимагаючи, щоб та передала йому в провадження справу Піскуна. Горяйнов погрожував то Піскуном, то Президентом – але ця його затія провалилася. Піскун так і не повернувся у Генпрокуратуру, подавшись у Партію регіонів. І тепер так і невідомо, чиєю ж опікою може похвалитися заступник голови Печерського райсуду. Зате саме після цієї справи на вході в Печерський суд з’явилася воєнізована охорона.
Справа побиття прихильників Ющенка під ЦВК – „Тому що йдіть звідси!”. У листопаді 2005 року заступник голови Печерського районного суду Андрій Горяйнов не допустив до будівлі суду журналістів, які прийшли на засідання за позовом людей, постраждалих від побиття переодягненими співробітниками МВС під ЦВК 23 жовтня 2004 року. Не дивлячись на те, що в приміщення суду має право зайти будь-який громадянин, Горяйнов особисто став на шляху журналістів і не дозволив їм пройти далі порогу. На питання, чому він порушує закони і заважає журналістам виконувати їх професійні обов’язки, охоронець закону Горяйнов відповів коротко «Тому що». Наші колеги з сайту „Обком” влучно відзначили, що дія відбувалася в приміщенні Печерського суду, розташованому на вулиці Гайцана, тобто за 100 метрів від кінотеатру «Зоряний», в якому фраза «Тому що» і народилася.
„Криворіжсталь”, Ахметов, Пінчук. 28 лютого 2005 року Печерський місцевий суд Києва відмовив прокуратурі Печерського району в прийнятті позову про визнання недійсним продажу 93,02% акцій гірничо-металургійного комбінату "Криворіжсталь”. Таким чином, перша спроба держави повернути найбільший меткомбінат країни, проданий за безцінь, зазанала невдачі. Дане рішення на користь тодішніх власників „Криворіжсталі” – олігархів Ахметова і Пінчука – прийняв саме Андрій Горяйнов.
Правовому нігілізму – стоп!
Коли працівники Центру звернулися за коментарями до юридичної спільноти, то оцінка професіоналів судової справи була однозначна – в даній справі Андрій Горяйнов значно перевищив свої повноваження і можливості. Колеги висловили впевненість, що апеляція не пропустить судове рішення із зазначеними у матеріалі перлами, оскільки це кине тінь на український судовий корпус як серед вітчизняної, так і серед західної еліти. Наші експерти продовжують розслідування. Центр сприяння судовій реформі ще повернеться до особи заступника Печерського районного суду м.Києва Андрія Горяйнова.
Якщо у вас є якась інформація з цього приводу, надсилайте на нашу електронну пошту – sud.reforma@gmail.com. З радістю опублікуємо.
“Голівуд – це єдиний бізнес, де ще збереглося рукостискання як форма угоди. І то готуйтеся, що в суді її ніхто не визнає”
Уільям Голдман, американський кіносценарист
На пошту Центру сприяння судовій реформі прийшов лист із текстом мотиваційної частини рішення Печерського районного суду у справі „Коломойський проти Роднянського”. „Так що, є прецедент? - питає у приписці автор. – Тепер я можу подати на розгляд судді Горяйнову справу, що я „5-ий канал” купив у Порошенка? Чи ТРК „Україна” у Ахметова? Поговорив – і купив?”
Представники Центру ознайомилися з коментарями, які надали вітчизняним ЗМІ вітчизняні юристи. Дехто вважає, що безпрецедентне рішення суду щодо зміни власника популярної телекомпанії „1+1” можна пояснити прецедентами у зарубіжному законодавстві.
На вітчизняне законодавство Андрій Горяйнов звернув мало уваги
„На Заході подібні рішення приймаються регулярно, оскільки роль усних домовленостей там набагато вище, ніж у нас”, - сказав „Комерсанту” юрист компанії „Пісков і партнери” Геннадій Пісков.
Він навіть навів один приклад, щоправда, тільки про попередній меморандум продажу: „Схоже рішення було прийнято під час продажу компанії „Амоко” компанії „БП”. Тоді власники „Амоко” були змушені визнати попередній меморандум про продаж компанії і довести угоду до кінця”.
Іншої думки щодо рішення, яке прийняв заступник голови Печерського районного суду м.Києва Андрій Горяйнов, дотримується представник юридичної фірми „Василь Кисіль і Партнери” Олег Макаров.
Захід – Заходом, натякає Макаров у коментарі для „Ліги”, але ж Горяйнов у першу чергу мав би користуватися українським законодавством: „Позиція суду з фундаментальних питань права є безпрецедентною. З рішення судді випливають, зокрема, такі висновки: показами свідків можна обгрунтовувати існування усної угоди, а спростовувати – не можна; відчудження частки в ТОВ можливе без урахування переважного права іншого учасника; право розпоряджатися часткою у ТОВ виникає в покупця ДО реєстрації відповідних змін у статутних документах ТОВ... З такими висновками суду з фундаментальних питань права я погодитися не можу”.
Наші експерти ознайомилися із повним текстом рішення, яке прийняв у резонансній справі популярного телеканалу „1+1” суддя Печерського районного суду м.Києва Андрій Горяйнов. Справді, логіка судді наступна: сторони поговорили, потисли руки – а отже, позивач правий. При цьому він уміло маніпулює статтями кодексів, прикриваючи... що? Власну зацікавленість? Заангажованість? Відповіді ми не знаємо. Відомо лише, де суддя Горяйнов стрибає через норми закону, як через дишло. Зараз ми продемонструємо стрибки громадянина Горяйнова і вам.
Судова корупція – це хвороба, яка передається через рукостискання
Отже, між Роднянським і Коломойським була нібито укладена – за твердженням позивача Коломойського – усна угода, згідно з якою він купував частку Роднянського у статутному фонді „1+1”. Частка коштувала 70 млн доларів, але для того, щоб право власності перейшло до Коломойського, йому достатньо було покласти на депозит на ім’я Роднянського 2 млн доларів. Що він нібито і зробив.
Так от, основним аргументом для судді Андрія Горяйнова про правочинність усної угоди на 70 мільйонів є... рукостискання (дивись епіграф). Цей милий момент, який торкає до глибини почуттів, кілька разів спливає у тексті судового рішення, перетворюючи його на ностальгічний роман: „І вони потиснули один одному руки” (сторінка 6 судового рішення), „На знак чого простягнули руки один одному...”, „...відбулося рукостискання...” тощо.
Ось ідеальний зразок, який можна знайти на сторінці 7 рішення суду: „Після цього сторони потиснули руки та погодились у тому, що немає необхідності укладати письмовий договір”. Звичайно, що там 70 мільйонів – поговорили і потиснули руки. Нічого підписувати не треба!
Так вважає Горяйнов, так вважає і Коломойський. На допиті в якості свідка 1 серпня 2006 року він вказав, що „у великому або середньому бізнесі є ньюанси, які дозволяють бізнесмену вважати, що угода є укладеною”. За переконаннями Коломойського, основним елементом цього бізнес-розуміння є рукостискання.
Схоже, що людина, яка надіслала текст рішення на пошту Центру сприяння судовій реформі, не помилялася. Тепер вона може потиснути руку Порошенкові, а потім звертатися до Печерського райсуду – мовляв, уклали угоду про передачу частки „5-го каналу”. Ось свідки, а ось – фото рукостискання. А рукостискання, шановний суде – це основний елемент бізнес-розуміння, неписані правила ділової етики!
І якщо справа втрапить до рук судді Горяйнова, і якщо суд знову замість вітчизняного законодавства керуватиметься неписаними правилами ділової етики – тоді Петро Порошенко віддасть нашому дописувачу частину популярного телеканалу. А які перспективи відкриваються далі! Так скоро люди і здороватися перестануть один з одним.
„Суд може дотримуватися законодавства, але не хоче” - !!!
Керуючись неписаними правилами ділової етики, Печерський суд вустами Андрія Горяйнова відмовився керуватися нормативами українського законодавства. Ідеться про частину 2 статті 13 Цивільного кодексу України, яка передбачає - позивач та відповідач при здійсненні своїх прав зобов’язані утримуватися від дій, які могли б порушити права третіх осіб.
В даному випадку порушувалися права підприємства „Інтер-Медіа”, якому належить частина частки Роднянського у статутному фонді „1+1”. Про порушення своїх прав представники „Інтер-Медії” повідомили Андрія Горяйнова у залі суду.
Але суддя не згодився з законодавством України і відмовив „Інтер-Медії” у захисті з наступним формулюванням: „суд може, але не зобов’язаний відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі вчинення нею дій, що могли б порушити права інших осіб” (сторінка 11 судового рішення).
Нікчемність, високий суде!
У судовому рішенні суд „вважає, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору” (сторінка 5).
В належній формі! А про яку ж належну форму ідеться, якщо перед цим суд фіксує – „діючим законодавством передбачене обов’язкове нотаріальне посвідчення правочину щодо придбання позивачем спірної частки у ТОВ, а недодержання вимог закону щодо нотаріального посвідчення такого правочину свідчить про його нікчемність” (сторінка 4).
Подібними аргументами достатньо наповнено рішення, прийняте 16 серпня Андрієм Горяйновим. І цим рішенням пан Горяйнов кинув тінь не лише на Печерський суд, а й на всю судову систему, на всіх своїх колег. І цим матеріалом ми не захищаємо Роднянського чи Коломойського – ми захищаємо судову честь. Честь наших колег по всій Україні.
А захищати є від чого. Зараз ми представляємо вам вершину „горяйнівської юриспруденції”.
Свідчення свідків позивача беруться до уваги. Свідчення свідків відповідача є „недопустими доказами” і „неприйнятними”
Основна фішка справи „Коломойський проти Роднянського” – це заява Горяйнова про те, що рішення суду не може грунтуватися на... свідченнях свідків. Не можемо відмовити собі в задоволенні і не процитувати кілька абзаців рішення повністю. Сторінка 8 судового рішення від 16 серпня - читайте і насолоджуйтеся!
„...Стаття 218 Цивільного кодексу України містить декілька норм права. Припис про заборону суду, постановляючи рішення, брати до уваги показання свідків, міститься у нормі., що визначає допустимі засоби доказування при запереченні факту вчинення правочину. Тобто зазначені обмеження засобів доказування та застосування доказів у рішенні суду стосується виключно заперечень сторони проти правочину.
Виходячи із наведеного, суд, керуючись ч.2 ст. 59 ЦПК України, вважає показання свідка Фуксмана Б.Л., якими представник відповідача Роднянського О.Ю. та представники третьої особи ІП „Інтер-Медіа” заперечують факт укладання між Роднянським та Коломойським договору купівлі-продажу спірної частки у статутному фонді ТОВ „ТРК „Студія 1+1”, недопустимим доказом та не бере його до уваги при постановленні судового рішення.
Суд також не бере до уваги надані представниками третьої особи ІП „Інтер-Медіа” у якості письмових доказів, що заперечують укладення між Коломойським та Роднянським договору купівлі-продажу спірної частки у статутному фонді „1+1”, письмові показання Пенна Д. від 04 листопада 2005 року, письмові показання Гаріна М. від 08 листопада 2005 року та письмові показання Бьорка Р. від 05 липня 2006 року, оскільки за своїм змістом вони фактично є письмовими показаннями свідків. Цивільно-процесуальний кодекс України не передбачає такого засобу доказування як письмові показання свідків. Тільки безпосередній допит у суді.”
Зрозуміло? Всі покази свідків відповідача – відкинуто елегантним жестом! Письмові показання – теж. Так треба було викликати цих людей до суду, якщо не хочете від них письмових показань. Послухали б усно. Але суд не захотів слухати їх усно. Суд захотів усно послухати свідка Коломойського.
Свідок, він же позивач, Коломойський, прислухався до запрошення суду, приїхав і виступив. І до його свідчень суд прислухався. Це ж не відповідач, справді. Ось що ми знаходимо на сторінці 10 судового рішення: „Свідчення Коломойського як свідка є прийнятними для суду, бо вони є таким джерелом доказування, як пояснення сторони”.
Ви щось розумієте? Нашим експертам ясно одне – суддя Горяйнов прислухався винятково до свідків позивача, відкинувши всі свідчення протилежної сторони.
Де ще встиг засвітитися суддя Печерського суду Андрій Горяйнов?
На цьому, власне, і можна було б закінчити справу Горяйнова, тим більше що справа „Коломойський проти Роднянського” пішла на апеляцію. І поки що невідомо, чи вдасться дніпропетровському бізнесмену залучити політично незалежний телеканал „1+1” до своєї медіа-імперії, в яку вже входять „Днепр вечерний”, „Газета по-киевски” та навіть, як подейкують, інформагенція „УНІАН”. Судячи по матеріалах деяких ЗМІ, під сферу впливу пана Коломийського вже потрапила й газета „Дело”.
Але Центр сприяння судовій реформі поцікавився у юридичних колах – чи не був суддя Горяйнов замішаний в інший пікантних справах. Можливо, подібний стиль юриспруденції – це його улюблена стихія?
Так, запевнили нас джерела. Був, і не раз.
Піскуніада. Під час судового протистояння між Піскуном і Ющенком наприкінці 2005 року Горяйнов особисто стукав кулаками у двері кабінету своєї колеги – судді Остапчук – вимагаючи, щоб та передала йому в провадження справу Піскуна. Горяйнов погрожував то Піскуном, то Президентом – але ця його затія провалилася. Піскун так і не повернувся у Генпрокуратуру, подавшись у Партію регіонів. І тепер так і невідомо, чиєю ж опікою може похвалитися заступник голови Печерського райсуду. Зате саме після цієї справи на вході в Печерський суд з’явилася воєнізована охорона.
Справа побиття прихильників Ющенка під ЦВК – „Тому що йдіть звідси!”. У листопаді 2005 року заступник голови Печерського районного суду Андрій Горяйнов не допустив до будівлі суду журналістів, які прийшли на засідання за позовом людей, постраждалих від побиття переодягненими співробітниками МВС під ЦВК 23 жовтня 2004 року. Не дивлячись на те, що в приміщення суду має право зайти будь-який громадянин, Горяйнов особисто став на шляху журналістів і не дозволив їм пройти далі порогу. На питання, чому він порушує закони і заважає журналістам виконувати їх професійні обов’язки, охоронець закону Горяйнов відповів коротко «Тому що». Наші колеги з сайту „Обком” влучно відзначили, що дія відбувалася в приміщенні Печерського суду, розташованому на вулиці Гайцана, тобто за 100 метрів від кінотеатру «Зоряний», в якому фраза «Тому що» і народилася.
„Криворіжсталь”, Ахметов, Пінчук. 28 лютого 2005 року Печерський місцевий суд Києва відмовив прокуратурі Печерського району в прийнятті позову про визнання недійсним продажу 93,02% акцій гірничо-металургійного комбінату "Криворіжсталь”. Таким чином, перша спроба держави повернути найбільший меткомбінат країни, проданий за безцінь, зазанала невдачі. Дане рішення на користь тодішніх власників „Криворіжсталі” – олігархів Ахметова і Пінчука – прийняв саме Андрій Горяйнов.
Правовому нігілізму – стоп!
Коли працівники Центру звернулися за коментарями до юридичної спільноти, то оцінка професіоналів судової справи була однозначна – в даній справі Андрій Горяйнов значно перевищив свої повноваження і можливості. Колеги висловили впевненість, що апеляція не пропустить судове рішення із зазначеними у матеріалі перлами, оскільки це кине тінь на український судовий корпус як серед вітчизняної, так і серед західної еліти. Наші експерти продовжують розслідування. Центр сприяння судовій реформі ще повернеться до особи заступника Печерського районного суду м.Києва Андрія Горяйнова.
Якщо у вас є якась інформація з цього приводу, надсилайте на нашу електронну пошту – sud.reforma@gmail.com. З радістю опублікуємо.