МАЙДАН - За вільну людину у вільній країні


Архіви Форумів Майдану

Обзор судебного решения о придомовой территории

04/14/2007 | Сергей ГРУЗДОВ
ГОДОВЩИНА БЕЗЗАКОНИЯ В ЗАКОНЕ

14 апреля исполнился ровно год со дня вынесения судьей Ялтинского городского суда Слезко Тимуром Васильевичем решения по гражданскому делу №2-86/06.

Бесспорно, что решение суда, принятое в открытом судебном заседании, не является документом ограниченного пользования, вследствие чего оно открыто для ознакомления и анализа. Судья, постановивший решение и подписавший его от имени Украины, конечно же готов к тому, что вступивший в законную силу документ может быть прочитан широким кругом граждан. Естественно, при прочтении документа появляются связанные с ним мысли, формируются определенные взгляды не только на само решение, но и на обстоятельства, так или иначе с ним связанные.

Понимая и безусловно признавая нормы статей 12 и 14 Закона Украины "О статусе судей", согласно которым судья не обязан давать какие-либо пояснения по сути рассмотренных им дел, а учинение вне судебного заседания любых действий, свидетельствующих о явном неуважении к судье в связи с его служебной деятельностью влечет за собой ответственность по закону, предлагаю вниманию общественности мои мысли, взгляды и убеждения, свободно выразившиеся в нижеследующих словах.

Основанием, позволяющим мне не сомневаться в законности написания и опубликования данного материала, являются статьи 34 и 129 Конституции Украины. Первая гарантирует каждому право на свободу мыслей и слов, на свободное выражение своих взглядов и убеждений, а вторая - устанавливает одним из основных принципов судопроизводства гласность судебного процесса, а значит открытость для широкой публики и самого процесса, и его результатов.

Мои, сложившиеся задолго до ознакомления с празднующим годовой юбилей решением, убеждения, базируются на твердой уверенности, что суд нуждается в глубоком уважении граждан и судей в том числе. Деяние судьи как и любого иного гражданина, отрицательно влияющее на авторитет суда, должно быть предаваемо гласности и оцениваться обществом, желающим видеть суд безусловным авторитетом и объективным арбитром. Уровень уважения к суду зависит от качества его решений не в меньшей мере, чем от обывателя, безосновательно критично или оскорбительно грубо высказывающегося о судье. Сказал бы даже - в значительно большей.

Я безусловно признаю право судьи на уважение в связи с его служебной деятельностью и настаиваю на обеспечении такого уважения при любых обстоятельствах, пока судья является судьей. При этом анализ обстоятельств, предшествующих вынесению судебного решения, а так же последствий, ставших возможными в результате его вступления в законную силу, ни кем, находящимся в здравом уме и трезвой памяти, не может быть признан проявлением неуважения к суду.

Поэтому, не требуя от судьи каких-либо пояснений по рассмотренному им делу и несомненно уважая судью в связи с его служебной деятельностью, а так же суд, в составе которого судья осуществляет свою служебную деятельность от имени Украины, я хочу поведать общественности о ставших мне известными обстоятельствах.

Исковое производство было открыто по заявлению семьи Алексеевых, проживающих в доме 4 по Дворцовому шоссе в Алупке. Они посчитали неправомерной перестановку забора и сопутствующее разрушение надворных построек. Алексеевы обратились в суд за защитой их права продолжать пользоваться придомовым земельным участком, прилегающим к их собственному дому. Тем более, что решением №21 от 23.04.2004 года Алупкинский горсовет разрешил готовить проект землеотвода данного земельного участка для последующего получения Алексеевыми государственного акта. Иск подан к двум ответчикам - ООО "Цессор-Крым", которое переносило забор и ломало постройки, и Алупкинскому горсовету, который дал разрешение на проектные работы, но...

В суде выяснилось, что на участок земли, которым многие годы пользовались Алексеевы как придомовой территорией и на приватизацию которого им в апреле 2004 года разрешили готовить документы, еще 27.03.2001 года был выдан государственный акт, подписанный Городским головой Алупки! Истцы об этом ничего не знали до момента, когда законный (!) землепользователь, каковым себя правомерно считает ООО, не принялся ломать и переставлять заборы.

Неизвестным для Алексеевых оказалось и то, что на основании решения от 12.03.2003 Алупкинского горсовета границы земельных владений ООО "Цессор-Крым" были вынесены в натуру. Остается предположить, что вынесение в натуру и установка межевых и поворотных знаков производилось конспиративно, а сами знаки были до поры тщательно замаскированы от Алексеевых, продолжавших, ничего не подозревая, обрабатывать участок и пользоваться надворными постройками.

На мой взгляд, симптоматично, что ни в решении от 14.04.2006 судьи Слезко Т.В., ни в определении от 06.09.2006 Апелляционного суда АРК под председательством Берзиньш В.С., не указан день разрушения забора, огораживающего участок Алексеевых. Так же нет в указанных документах сведений о площади и конфигурации их придомовой территории. В то же время тщательно выписаны доказательства правомерности пользования земельным участком предприятием "Цессор-Крым" и полное отсутствие каких-либо доказательств каких-либо прав Алексеевых на пользование каким-либо по площади участком придомовой территории их собственного дома.

Второй ответчик по делу - Алупкинский горсовет, уполномочен распоряжаться землей в черте города и в этой связи именно ему принадлежит сомнительная честь скрытного наделения землей первого ответчика за счет придомовой территории, находящейся в многолетнем пользовании у истцов. Более того, Алупкинский горсовет, через год после "вынесения в натуру" наложившихся на участок Алексеевых границ, выдал истцам разрешение на изготовление проектной документации по землеотводу их участка, не уведомив о действительном положении вещей, согласившись с предоставленным Алексеевыми планом от Ялтинского Бюро технической инвентаризации.

Показательным является отказ второго ответчика от участия с суде, зафиксированный в решении Ялтинского суда простой фразой: "Представитель Алупкинского горсовета просил разрешить дело на усмотрение суда". Интересная позиция, как для ответчика! Это, видимо, надо понимать так, что ответчик продемонстрировал полное равнодушие к процессу - мол, решайте как хотите, мне, как говорят, "по барабану".

Однако, за этого ответчика красноречиво высказались предоставленные суду документы (цитата из решения от 14.04.2006): "В соответствии с уведомлением исполнительного комитета Алупкинского городского совета от 10 ноября 2004 года, земельный участок при доме №4 по ул. Дворцовое шоссе в г. Алупка, никому (!) не предоставлялся, решение про землеотвод не принималось." (конец цитаты). Такая формулировка позволила использовать данный документ как доказательство... отсутствия прав Алексеевых на пользование вообще какой-либо придомовой территорией и одновременно обеспечивала видимость законности для ООО "Цессор-Крым" при наложении его земельного акта на участок Алексеевых.
Хотя я с таким же успехом могу утверждать, что процитированное означает отсутствие у ООО "Цессор-Крым" прав на "земельный участок при доме №4". Более того, скорее всего указанное уведомление и было выдано именно для Алексеевых, как подтверждение незанятости их придомовой территории кем-либо иным!

Далее судьей были использованы возможности абстрактной логики, которые лучше увидеть в прямом цитировании из судебного решения от 14.04.2006 года:

"Но часть земельного участка дома №4 по ул. Дворцовое шоссе в г. Алупка входит в состав земельного участка, предоставленного ООО "Цессор-Крым"...
Но документов о праве собственности или пользования земельным участком дома №4 по ул. Дворцовое шоссе в г. Алупка, истцами не предоставлено. Решение про определение придомовой территории тоже никаким органом не принималось...
Истцы длительный период времени пользовались земельным участком дома №4 по ул. Дворцовое шоссе в г. Алупка, но никаких прав на этот участок не заявляли." (конец цитаты)

Итак, обнесенный забором участок земли, прилегающий к жилому дому, на котором размещены сарай, туалет, грядки и еще Бог знает какая частная утварь, территория, нанесенная на план БТИ в привязке к этому дому, земельный участок, о котором подано заявление на приватизацию и получено разрешение горсовета на выполнение проекта землеотвода, является по мнению судьи... бесхозной територией? Иначе говоря - земельным участком, на который Алексеевы "никаких прав на этот участок не заявляли"?

Обратите внимание, что судья сам утверждает в мотивировочной части решения: "часть земельного участка дома №4", "пользовались земельным участком дома №4".

После вступления решения суда в законную силу Алексеевы так и не знают, какой же участок является придомовой территорией - по площади, по конфигурации. Суд оставил это обстоятельство не рассмотренным и не установленным. Важным и установленным оказалось только то, что у ООО "Цессор-Крым" еще с 2001 года имеется государственный акт, а у Алексеевых с 2004 года - всего-навсего разрешение на выполнение проекта землеотвода на... неизвестно какой участок.

Вернемся к оттопырившемуся в блаженной истоме равнодушному второму ответчику. И вспомним, что он не только имеет право распоряжаться землей в черте города, но обязан это делать законными методами, не ущемляя прав граждан и предприятий, гласно и ответственно. Самое главное, по-моему, - ответственно! То есть должен отвечать даже за допущенные ошибки, которые вполне могут случиться. А уж за виновные деяния в форме халатности или преступной небрежности, не говоря уж о прямом умысле - так и вовсе обязан!

Только... кто ж его посадит? Он же каменный!


Сергей ГРУЗДОВ,
руководитель Алупкинской ячейки Общественного совета в защиту интересов государства, окружающей природной среды, землепользования, градостроительства, правопорядка и прав человека,
участник Ялтинского комитета защиты конституционных прав и свобод человека.

Відповіді

  • 2007.04.14 | Сергей ГРУЗДОВ

    Re: Огляд судового рішення (переклад )

    РІЧНИЦЯ БЕЗЗАКОННЯ В ЗАКОНІ

    14 квітня виповнився рівно рік із дня винесення суддею Ялтинського міського суду Слезко Тимуром Васильовичем рішення у цивільній справі №2-86/06.

    Безперечно, що рішення суду, прийняте у відкритому судовому засіданні, не є документом обмеженого користування, внаслідок чого воно відкрите для ознайомлення й аналізу. Суддя, що ухвалив рішення і підписав його від імені України, звичайно ж готовий до того, що документ, який вступив у законну силу, може бути прочитаний широким колом громадян. Природно, при прочитанні документа з'являються зв'язані з ним думки, формуються певні погляди не тільки на саме рішення, але і на обставини, так чи інакше з ним зв'язані.

    Розуміючи і безумовно визнаючи норми статей 12 і 14 Закону України "Про статус суддів", згідно яким суддя не зобов'язаний давати які-небудь пояснення по суті розглянутих ним справ, а вчинення поза судовим засіданням будь-яких дій, що свідчать про явну неповагу до судді в зв'язку з його службовою діяльністю тягне за собою відповідальність за законом, пропоную увазі громадськості мої думки, погляди і переконання, що вільно виразилися в нижченаведених словах.

    Підставою, що дозволяє мені не сумніватися в законності написання й опублікування даного матеріалу, є статті 34 і 129 Конституції України. Перша гарантує кожному право на свободу думок і слів, на вільне вираження своїх поглядів і переконань, а друга - встановлює одним з основних принципів судочинства гласність судового процесу, а значить відкритість для широкої публіки і самого процесу, і його результатів.

    Мої, сформовані задовго до ознайомлення з рішенням, що святкує річний ювілей, переконання, базуються на твердій упевненості, що суд потребує глибокої поваги громадян і суддів у тому числі. Діяння судді як і будь-якого іншого громадянина, що негативно впливає на авторитет суду, повинне бути піддане оприлюдненню й оцінюватися суспільством, яке бажає бачити суд безумовним авторитетом і об'єктивним арбітром. Рівень поваги до суду залежить від якості його рішень не в менше, ніж від обивателя, що безпідставно критично чи образливо висловлюється про суддю. Сказав би навіть - значно більше.

    Я безумовно визнаю право судді на повагу в зв'язку з його службовою діяльністю і наполягаю на забезпеченні такої поваги при будь-яких обставинах, поки суддя є суддею. При цьому аналіз обставин, що передують винесенню судового рішення, а так само наслідків, що стали можливими в результаті набуття ним законної сили, ні ким, хто знаходиться в здоровому розумі і тверезій пам'яті, не може бути визнаний проявом неповаги до суду.

    Тому, не вимагаючи від судді яких-небудь пояснень по розглянутій ним справі і безсумнівно поважаючи суддю в зв'язку з його службовою діяльністю, а так само суд, у складі якого суддя здійснює свою службову діяльність від імені України, я хочу повідати громадськості про обставини, що стали мені відомі.

    Позовне провадження було відкрите за заявою родини Алексєєвих, що проживають у будинку 4 по Палацевому шосе в Алупці. Вони вважають неправомірним перевстановлення паркану та супутнє руйнування надвірних будівель. Алексєєви звернулися до суду за захистом їхнього права продовжувати користатися прибудинковою земельною ділянкою, що прилягає до їхнього власного будинку. Тим більше, що рішенням №21 від 23.04.2004 року Алупкинська міськрада дозволила готувати проект землевідведення даної земельної ділянки для наступного одержання Алексєєвими державного акту. Позов поданий до двох відповідачів - ТОВ "Цесор-Крим", що переносило паркан і ламало будівлі, і Алупкинскому міськраді, що дала дозвіл на проектні роботи, але...

    У суді з'ясувалося, що на ділянку землі, якою багато років користалися Алексєєви як прибудинковою територією і на приватизацію якої їм у квітні 2004 року дозволили готувати документи, ще 27.03.2001 року був виданий державний акт, підписаний Міським головою Алупки! Позивачі про це нічого не знали до моменту, коли законний (!) землекористувач, яким себе правомірно вважає ТОВ, не заходився ламати і переставляти забори.

    Невідомим для Алексєєвих виявилося і те, що на підставі рішення від 12.03.2003 Алупкинської міськради межі земельних володінь ТОВ "Цесор-Крим" були винесені в натуру. Залишається припустити, що винесення в натуру й встановлення межових і поворотних знаків здійснювалися конспіративно, а самі знаки були до пори ретельно замасковані від Алексєєвих, що продовжували, нічого не підозрюючи, обробляти ділянку і користатися надвірними будівлями.

    На мій погляд, симптоматично, що ні в рішенні від 14.04.2006 судді Слезко Т.В., ні в увалі від 06.09.2006 Апеляційного суду АРК під головуванням Берзиньш В.С., не зазначений день руйнування паркану, що огороджував ділянку Алексєєв. Так само немає в зазначених документах відомостей про площу і конфігурацію їх прибудинкової території. У той же час ретельно виписані докази правомірності користування земельною ділянкою підприємством "Цесор-Крим" і повна відсутність будь-яких доказів будь-яких прав Алексєєвих на користування будь-якою за площею ділянкою прибудинкової території їхнього власного будинку.

    Другий відповідач у справі - Алупкинська міськрада, уповноважений розпоряджатися землею в межах міста й у цьому зв'язку саме йому належить сумнівна честь потайливого наділення землею першого відповідача за рахунок придомовой території, що знаходиться в багаторічному користуванні в позивачів. Більш того, Алупкинська міськрада, через рік після "винесення в натуру" нашарувавшихся на ділянку Алексєєвих меж, надав позивачам дозвіл на виготовлення проектної документації для землевідведення їхньої ділянки, не повідомивши про дійсне положення речей, погодившись з наданим Алексєєвими планом від Ялтинского Бюро технічної інвентаризації.

    Показовим є відмова другого відповідача від участі в суді, зафіксована у рішенні Ялтинского суду простою фразою: "Представник Алупкинської міськради просив вирішити справу на розсуд суду". Цікава позиція, як для відповідача! Це, вочевидь, треба розуміти так, що відповідач продемонстрував повну байдужість до процесу - вирішуйте як бажаєте, мені, як кажуть, "по барабану".

    Однак, за цього відповідача красномовно висловилися надані суду документи (цитата з рішення від 14.04.2006): "Відповідно до повідомлення виконавчого комітету Алупкинської міської ради від 10 листопада 2004 року, земельна ділянка при будинку №4 по вул. Палацеве шосе в м. Алупка, нікому (!) не надавалася, рішення про землевідвід не приймалося." (кінець цитати). Таке формулювання дозволило використовувати даний документ як доказ... відсутності прав Алексєєвих на користування взагалі якою-небудь прибудинковою територією й одночасно забезпечували видимість законності для ТОВ "Цесор-Крим" при нашаруванні його земельного акту на ділянку Алексєєвих.
    Хоча я з таким же успіхом можу стверджувати, що процитоване означає відсутність у ТОВ "Цесор-Крим" прав на "земельну ділянку при будинку №4". Більш того, швидше за все зазначене повідомлення і було видане саме для Алексєєвих, як підтвердження незайнятості їх прибудинкової території кимось іншим!

    Далі суддею були використані можливості абстрактної логіки, що краще побачити в прямому цитуванні із судового рішення від 14.04.2006 року:

    "Але частина земельної ділянки будинку №4 по вул. Дворцове шосе у м. Алупка входить до складу земельної ділянки, наданої ТОВ "Цессор-Крим"...
    Але документів, щодо права власності чи користування земельною ділянкою б. №4 по вул. Дворцове шосе у м. Алупка, позивачами не надано. Рішення про визначення прибудинкової території теж ніяким органом не приймалося...
    Позивачі тривалий термін користувалися земельною ділянкою б. №4 по вул. Дворове шосе у м. Алупка, але ніяких прав на цю ділянку не заявляли." (кінець цитати)

    Отже, обнесена парканом ділянка землі, що прилягає до житлового будинку, на якій розміщені сарай, туалет, грядки і ще Бог знає яке приватне майно, територія, нанесена на план БТІ в прив'язці до цього будинку, земельна ділянка, про яку подана заява на приватизацію й отриманий дозвіл міськради на виконання проекту землевідведення, є на думку судді... безхазяйною територією? Інакше кажучи - земельною ділянкою, на яку Алексєєви "ніяких прав на цю ділянку не заявляли"?

    Зверніть увагу, що суддя сам стверджує в мотивувальній частині рішення: "частина земельної ділянки будинку №4", "користалися земельною ділянкою будинку №4".

    Після набрання рішенням суду законної сили Алексєєви так і не знають, яка ж ділянка є прибудинковою територією - за площею, за конфігурацією. Суд залишив цю обставину не розглянутою і не встановленою. Важливим і встановленим виявилося тільки те, що в ТОВ "Цесор-Крим" ще з 2001 року є державний акт, а в Алексєєвих з 2004 року - усього-на-всього дозвіл на виконання проекту землевідводу на... невідомо яку ділянку.

    Повернемося до відтопиреному в блаженній знемозі байдужому другому відповідачу. І згадаємо, що він не тільки має право розпоряджатися землею в межах міста, але зобов'язаний це робити законними методами, не порушуючи прав громадян і підприємств, гласно і відповідально. Саме головне, по-моєму, - відповідально! Тобто повинний відповідати навіть за допущені помилки, що цілком можуть статись. А за винні діяння у формі недбалості, не говорячи вже про прямий злочинний намір - так обов'язково зобов'язаний!

    Тільки... хто ж його посадить? Він же кам'яний!


    Сергій ГРУЗДОВ,
    керівник Алупкинского осередку Суспільної ради у захист інтересів держави, оточуючого природного середовища, землекористування, містобудування, правопорядку і прав людини,
    учасник Ялтинского комітету захисту конституційних прав і свобод людини.


Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2024. Цей сайт підтримує Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг".