08/19/2001 | За власний дім!

Тарас ТОКАР, м. Полтава
Країна нездійснених мрій?


Я — українець! Я пишаюся тим, що народився і живу у власній країні — Україні!

На жаль, моя країна ще далеко не задовольняє мої вимоги до неї, та й не тільки мої. Але це мене не пригнічує, бо відразу запитую себе: «А що я зробив, щоб поліпшити життя своє і своїх земляків?» І тут же відповідаю: «Роблю, постійно роблю. Але розумію, що зробив ще дуже мало».

Більшість українського народу в Україні живе за межею бідності. Шмат ковбаси (чи то м'яса) дорожчає щомісяця — це найбільше турбує наш люд. Його не турбують причини зубожіння. Його не турбує, що Україна — наш власний дім — перетворюється на міжнародний смітник. Він думає, як вижити.

За останні роки крадіжка зі звички перетворилася на стиль життя багатьох. Крадуть усі і все. Маленький школярик намагається вкрасти жувальну гумку або іграшку у магазині. Селяни продовжують обкрадати самі себе. Міський житель краде металовироби. Влада обкрадає бюджети усіх рівнів тощо.

Державний механізм не зупиняє, а стимулює розкрадання держави в особливо великих розмірах. Чому розмінюватися на дрібниці? Якщо вкрадеш мішок картоплі, то сядеш за ґрати на п'ять років. Якщо вкрадеш мільйон і більше — отримаєш владне крісло і продовжуватимеш красти. Головне — щоб вчасно ділився з потрібними людьми. Ще Ленін казав: «Треба ділитися!» А прокурори? Прокурори тебе не дістануть, бо полювати вони можуть тільки на тих, хто краде картоплю. А як же закон? Закон тебе не дістане, якщо ти у шкіряному кріслі, а не у полі. Бо або ти пишеш закон, або для тебе його пишуть.

Бізнес

Якщо ти бізнесмен, то успіх твоєї справи залежить від низки чинників. Перший — це «дах». Від нього залежить 70 відсотків твого майбутнього (тут знову спрацьовує згаданий ленінський принцип). Другий — це гроші. Від них залежить 20 відсотків успіху справи. І третій — лише 10 відсотків — це твої розумові здібності, які спрямують у «правильне» русло «дах» і гроші на отримання заробітку. Чому все це відбувається у такій закономірності? Чому не в іншій?

На превеликий жаль, наші бізнесмени займаються вузько кишеньковими справами. Вони не займаються ані політикою, ані громадською діяльністю. У країні діє закон: бізнес і політика — несумісні речі. Саме з цієї причини наших бізнес-людей легко розчавити державній машині — бо ніхто їх не захищає від цього тиску. Кожен керівник шукає дрібні, недовгодіючі шляхи виживання — надання хабарів «нужним» владикам. Біда в тому, що ці владики постійно хочуть їсти. Як і будь-які громадяни. Та й дворові пси підходять тільки до тих, хто їх годує. Але тікають від тих, хто жене. Не кожен може гнати собаку...

Політика

У політику йдуть у нашій країні не будівничі держави, а «будівничі» власних кишень. Ми обираємо їх за шмат ковбаси і довгі язики. Як ми любимо їх слухати — як у радянські часи дітьми слухали казки діда Панаса... Часи змінюються, ми «подорослішали». Нам давай інших байкарів. Держава піклується (серйозно) за своїх громадян — кожному громадянинові по байкарю. Скільки їх розвелося! Раніше були одні — члени КПРС. А тепер — комуністи, соціалісти, демократи, псевдонаціоналісти, анархісти, пацифісти. І всі хочуть їсти.

Політика в Україні (як у більшості країн СНД) — це мистецтво добре красти і добре говорити. Якщо не вмієш — ти не політик. Політик у нашій країні — це той, хто вміє з депутатської ради потрапити у держадміністрацію, з адміністрації — у раду, і знову вперед, і знову назад.

Життя людське

Наші люди звикли чекати — це стиль нашого життя. Раніше ми чекали комунізму. Комунізм так «швидко» пролетів, що тільки одиниці встигли його впіймати — партійні боси. А решта знову чекає чогось кращого. Одні — повернення часу, коли «пролітав» комунізм, щоб цього разу схопитися за нього (може, пощастить...). Інші — будують незалежну Україну, отримуючи мізерні зарплатні, стипендії, пенсії. Дивись, щось украдуть, продадуть — буде легше. Але далеко не всі так живуть. Є люди, які хочуть і можуть жити краще. Їх багато, але вони поодинокі. А поодинокі тому, що не солідарні між собою.

Раніше кар'єристів об'єднувала КПРС, зараз — величезна кількість «державницьких» партій. А більшість порядних людей сидять по хатах, бо не вірять у зміни на краще у майбутньому. Щоб щось можна було змінити (чи то зробити), треба вірити.

Віра в комунізм, нав'язана народу компартійними босами, знищила віру у власні сили. Пенсіонери лають молодь, молодь — пенсіонерів. І це замість того, щоб один одному допомагати. А результат гіркий — пенсіонери бомжують, молодь задарма продає свої тіла і душі. Хто зупинить цей процес?

Молодь

Компартійні керівники, якими є й нинішні керманичі, нав'язували суспільству принцип: молодь — майбутнє країни (тепер — України). Я думаю інакше.

Майбутнє — це те, чого ще немає. А молодь у нашій країні є зараз (яка — то вже інше питання). Тобто, я кажу так: «Українська молодь — це сьогодення України». Молодь навчається, молодь працює, молодь бомжує, молодь байдикує — але це зараз. Це сьогоднішня молодь!

Тільки разом змінимо життя на краще

Наші неукраїнські «державотворці» роз'єднують нас з усієї сили. Вони створюють для нас на наші кошти десятки релігійних сект, сотні політичних партій, тисячі громадських організацій. Усе це робиться з однією метою — роз'єднати і без того роз'єднане українське суспільство.

Ми маємо зупинити процеси руйнації держави і нищення української нації! Якщо енергія української молоді об'єднається з досвідом старшої генерації українців, то у нашій країні вже найближчим часом відбудеться багато позитивних змін. Тільки разом ми побудуємо Україну — країну наших мрій.

Досить чекати! Досить спостерігати за сусідами! Настав час творити! Настав час об'єднаними зусиллями будувати власний дім! Геть комунізм із суспільного мислення!