01/28/2008 | Майдан-ІНФОРМ

Як ми повідомляли раніше, перед Новим Роком група науковців звернулася до Прем’єр-міністра Ю.Тимошенко з вимогою скасувати постанову двічі несудимого проФФесора В.Януковича про збільшення розміру довічної плати за звання дійсного члена та члена-кореспондента Національної академії наук і галузевих академій наук.

Настав час описати повністю історію, пов"язану з цим зверненням.

За нашими даними, історія має свої корені в подіях кінця 2000 року, пов’язаними зі зникненням Г.Гонгадзе. Тоді на виручку морально подавленому “гаранту” Л.Кучмі кинувся ректор Київського Університету ім.Т.Шевченка (!) академік НАНУ В.Скопенко, вчена рада якого ухвалила рішення про присвоєння Кучмі почесного доктора. Вдячний Кучма не забув доброти “наукової еліти” і з свого боку теж віддячив. Державними коштами. Всупереч наведеним в Конституції України повноваженням Президента 20 березня 2003 року з’явився Указ “Про збільшення розміру довічної плати за звання дійсного члена та члена-кореспондента Національної академії наук України та галузевих академій наук”, а 12 грудня 2003 року сам Скопенко був нагороджений зіркою героя (див. тут: http://podrobnosti.com.ua/person/2003/12/12/92042.html). Побіжно зауважимо, що звання академіка та член-кореспондента не визначені законодавством. Їх просто не існує на відміну від звань професора та доцента.

За деякими підрахунками, за час дії згаданого антиконституційного указу було розтрачено близько 100 млн. гривень. Це при тому, що рівень наукових досліджень невпинно падає, а здібна молодь масово виїздить за кордон через низькі зарплати та відсутність житла. Незважаючи на те, що минуло понад 16 років з моменту розвалу Радянського Союзу, державні академії наук являють собою живі уламки комуністичної системи. Наприклад, згідно з статутом НАНУ, право голосу при ухваленні будь-яких рішень мають лише академіки та член-кореспонденти. Всі інші науковці залишаються “за бортом”. Аналогічна ситуація при обранні нових членів НАН України, коли до уваги беруться не наукові результати, визнані світовою науковою спільнотою, а абстрактні поняття “видатний” та “визначний”. Не дивно, що внаслідок цього серед членів НАНУ опинилися мажори та представники сучасної влади, а про багатьох “видатних” та “визначних” діячів нікому невідомо не лише в Україні, але й у світі. Як наслідок, в Україні з-під даху “НАНУ” виповзають відкриття “живої та мертвої води”, “ядерного палива з піску”, а повідомлення про плагіат за участю віце-президента НАНУ В.Литвина стало вже просто класичним.

Як же функціонує тоталітарний монстр з академіків та член-кореспондентів під назвою “НАН України”? Все доволі просто: нових членів цього "закритого товариства" обирають лише академіки та член-кореспонденти з числа переважно лиш тих, хто зумів найкраще догодити дирекції Інститутів. Фактично, лише адміністрація Інститутів одноосібно висуває для обрання нових членів НАНУ. В разі успішного обрання член-кореспонденти або академіки стають членами дирекцій Інститутів, і коло замикається. Роль простих науковців в цій історії зводиться до виконання чорнової роботи та написання статей, в які вони мають включати якщо не нинішніх, то майбутніх член-кореспондентів та академіків НАНУ для обґрунтування їх “видатних” та “визначних” досягнень. Інакше не можна: всі фінансові потоки зав’язані на керівництво Інститутів і лише від їх доброї волі залежить, чи зможе простий науковець продовжувати свою наукову діяльність, не говорячи вже про надбавку до заробітної плати. В результаті заробітна плата звичайного наукового співробітника коливається близько 2 тисяч гривень, в той час як директори Інститутів одержують близько 20 тисяч гривень, і це без згаданої довічної плати за звання дійсного члена та члена-кореспондента. Не варто також забувати, що ці особи мають оплачувані з бюджетних коштів персональне авто з водієм, обслуговування в спецклініках та санаторіях, а вирішення будь-яких житлових питань здійснюється швидко і оперативно. Аби оздоровити НАНУ, на думку багатьох науковців, треба позбавити членство в академії економічної привабливості, а також вивести з її підпорядкування розподіл фінансових потоків.

Розібравшись в цій “кухні”, восени 2007 року група науковців звернулася до “народного Президента” В.Ющенка з вимогою скасувати довічну плату, а також звернутися до Конституційного суду з проханням визнати неконституційною відповідну частину закону “Про науку і науково-технічну діяльність”. Це звернення було невідомо чому переслано до Міністерства юстиції, де погодилися з тим, що Кучма діяв з перевищенням своїх повноважень (подробиці переписки з копіями документів див. на сайті http://www.ukrnauka.org.ua/news.htm). Однак, замість того, щоб скасувати антиконституційний Указ з відповідним притягненням до відповідальності винуватця, бюрократична машина спрацювала в іншому напрямку. 17 жовтня 2007 року прем’єр-міністр Янукович видав постанову, аби з 1 січня 2008 року вчергове підвищити рівень довічної плати, а після того “народний президент” Ющенко без жодних пояснень та наслідків для свого попередника видав указ про скасування антиконституційних указів Кучми. Нескладно зрозуміти, що тріо Кучма-Ющенко-Янукович злагоджено відпрацювало в напрямку збереження бетонної плити з назвою “НАНУ” на ще трохи живому тілі української науки.

Група науковці вирішили звернутися до “полум’яної прем’єрки”, тим більше що нині навіть глухий чує про її «Український прорив для людей, а не політиків». Відповідне звернення перед Новим роком було зареєстровано в приймальні Кабміну, про нього було повідомлено на Майдані та через особисті зв’язки народним депутатам – членам БЮТ. Здавалось би, що настав момент істини: чи приєднається Юлія Тимошенко до горезвісного “тріо”, чи все-таки візьметься за наведення порядку. Про майбутню відповідь можна було здогадатися, коли 15 січня Ю.Тимошенко поїхала до Президії НАН України представляти свою програму (опис цієї феєричної події в картинках настіливо радимо переглянути на стартовій сторінці сайту “НАН України” - http://www.nas.gov.ua), після чого ввела 89-річного президента НАНУ Б.Патона до складу Ради національної безпеки та оборони. Тому про долю програми «Український прорив: для людей, а не політиків» можна не сумніватися, з такими “видатними кадрами” радянської закваски вона буде успішно провалена.

Днями група науковців одержала відповідь, підписану начальником Управління по організації роботи із зверненням громадян Григорія Голоти : “Ваш лист, що надійшов до Кабінету Міністрів України, надіслано Міністерству праці та соціальної політики України 17 січня 2008 р. за №41-КО-046254/26 відповідно до частини третьої статті 7 Закону України “Про звернення громадян” для розгляду і надання Вам відповіді” (кінець цитати). На всяк випадок нагадаємо Вам, що в цій частині ЗУ “Про звернення громадян” йдеться про порядок відхилення звернень, які не входять до кола повноважень органів влади. Коло замкнулося, тріо Кучма-Ющенко-Янукович поповнилося четвертим членом в особі Юлії Тимошенко.

Наступного разу, коли “народна прєм’єрка” вирішить подібним чином спустити в унітаз відповісти на аргументоване звернення науковців, можна порадити звернутися до послуг прибиральниці кабміну т.Маші або її чоловіка-вахтера на прохідній д.Вови, аби вони підготували відповідь. Це принаймні буде без галасливих понтів про турботу за людей, і хоча б трохи чесніше.