Franko: Про начебто нешкідливий закон про засади державної мовної політики

Три суперечливі твердження про “мовний закон” озвучуються багатьма українськими патріотами, про які я хотів би коротко поговорити.

1. “Закон ні про що”, “Законом не передбачається буквальне знищення української мови”, “Детальний аналіз показує, що закон суттєво не змінить статус-кво”.

Даний аргумент невірний, бо він виходить з того, що виконавці закону будуть детально, аналітично прочитувати даний закон і сумлінно виконувати його до останньої букви.

Виходити з цього абсолютно помилково, тому що закони в Україні пишуться зовсім не для того, щоб чиновництво та регіонали їх сумлінно та відповідально виконували. Основне завдання кожного закону, який приймає режим – створити юридичну ширму для його діяльності. Законодавтство в українському виконанні має велику еластичність: закони дуже успішно “розширюються”, якщо вони використовуються владою, і “звужуються”, якщо вони застосовуються щодо “пересічних громадян”. Оскільки ця еластичність не безмежна, то юридичну ширму потрібно час від часу збільшувати в розмірах. Прийняття законопроекту про мови – збільшення юридичної ширми.

Тому це означає не те, що новий закон буде дослівно виконуватися. А те, що збільшиться територія зловживань, на яку раніше чиновникам було заходити некомфортно.

2. Регіонали штовхають цей закон для того, щоб попіаритись перед виборами.

Даний аргумент невірний, бо він виходить з того, що піар – це єдина мета регіоналів, і серед них немає впливових людей, які щиро бажають смерті української мови.

Регіонали справді штовхають цей закон для набуття електоральних очок. Але “суп не исключает борщ”. В партії регіоналів також повно людей, які щиро бажають, щоб російська мова стала панівною. І коли я кажу “щиро”, я маю на увазі, що вони цього хочуть не за гроші, а за переконання. Я вже не кажу про постійний тиск з Росії щодо мовного питання, на який регіоналам потрібно якось реагувати. Тому те, що закон є піаром, зовсім не відміняє всіх інших обставин, які пов”язані з його прийняттям.

3. “Мені не треба жодного закону, щоб спілкуватися українською. Спілкуймося українською, і мові не загрожуватиме жоден закон”.

Даний аргумент невірний, бо він виходить з того, що всі люди схожі на автора висловлювання.

Якби всі мислили так, як мислить автор висловлювання, справді, мовне законодавство було б непотрібним. На превеликий жаль, так, як автор висловлювання – відповідально, войовничо – мислить в кращому разі десять відсотків громадян України. З тих, хто називає українську рідною, більшість не готова буде агресивно опиратися новим обставинам, які створить мовний закон. У випадку, коли зловживання, “прикриті” мовним законом, зроблять використання української мови у всіх сферах, крім суто побутової, некомфортним і дорогим, велика частина україномовного населення піддасться на тиск. Те, що з 50-ти мільйонів українців два мільйони зробляться тільки затятішими, не компенсує той факт, що десять мільйонів почнуть тихо, непомітно відходити від української мови. І серед них – літератори, вчителі й викладачі, чиновники, міліціонери і т.п., тобто ті, мовний вибір яких так чи інакше множиться, поширюється на інших людей.

Це міркування діє і в зворотній бік. З появою нешароварного, розумного закону, який дієво захищає українську мову, більшість російськомовних громадян, які вважають українську мову рідною, так само тихо і непомітно повернуть українську в усі сфери свого життя, тому що їм стане зручніше і комфортніше нею послуговуватись.

——

Тому не варто недооцінювати загрозу мовного законодавства. І ніколи, ні в якому разі не варто вірити, що діяльність сьогоднішньої влади – особливо з питань, які так затято і принципово відстоюються чільними функціонерами – може бути хоч в чомусь корисною, чи навіть нейтральною, для громадян. З цієї невіри варто в усіх випадках в першу чергу виходити, оцінюючи той чи інший крок режиму.