М.Василечко: Я люблю Україну не за відзнаки

ЗАЯВА,
яку я мав відкрито зробити вже давно, але допекло мене аж нині.
Останньою спонукальною причиною цієї заяви став телефонний дзвінок від шанованої в нашому краї людини, котра повідомила, що мене хочуть висунути від колективу однієї з редакцій Тернополя на «Людину року».

Мене останнім часом (а саме у 2013–2014 роках) щось забагато почали вшановувати (особливо після Майдану): офіційні відзнаки, грамоти, подяки і т. п., це не враховуючи десятків, якщо вже не сотень, дзвінків, листів, дописів у соцмережах та усних захоплень у розмовах зі мною про те, який я файний, творчий, здібний, герой просто…
Я в певній мірі вдячний вам — окремим людям, колективам, владі — за таке визнання, але нині офіційно ЗАЯВЛЯЮ, що надалі (і надовго!) ВІДМОВЛЯЮСЯ (може, колись і передумаю) від будь-яких відзнак на кшталт тих же подяк, грамот, премій, лауреатства.
Візьміть до уваги, що я ЛЮБЛЮ УКРАЇНУ ТА РІДНУ ТЕРНОПІЛЬЩИНУ не за гроші та відзнаки, а просто так. І той, хто не вміє любити рідну землю просто так, напевне не зрозуміє моїх слів.
Якщо комусь закортить подякувати чи похвалити за щось, вислухаю хіба добре слово, але без зайвини.
Вважайте цю заяву важливою і обов’язковою до виконання, бо відмовлятимуся від усіх відзнак привселюдно: нащо вам такі конфузи? До цього часу приймав їх, бо не хотів ставити виконавців таких місій у незручні ситуації. Знаю, що в мене тут у друзях є чимало представників громадських організацій, влади, тож сподіваюся, що заяву прочитають, або ж, коли виникатимуть думки про моє відзначення, ініціаторів вчасно повідомлять.
Дякую за розуміння. Шануймося!
22 грудня 2014 року.
Микола Василечко