100 років тому незалежна Україна не відбулась через соціялістичні експерименти,факт. Можна логічно пояснити, чому українці ними захопились, упосліджена нація не мала сформованої бізнесової та політичної еліти, але це тема окремої розмови. Потім було 70 років совєтського трешу і майже тридцять патерналістської незалежності, під час якої всі видатки на утримання державного механізму лягали на економічно активний прошарок, а пересічним громадянам постійно обіцяли шару у вигляді дешевих тарифів, дармової медицини і інших видів безкоштовного сиру в мишоловці.
Все це разом взяте сформувало дуже дивний політичний ландшафт в Україні.
По-перше, повна відсутність українських партій та сил, які б декларували свою ліву орієнтацію через родову травму соціалістів УНР і через зраду лівих під час російської агресії уже в наш час.
По-друге, значною мірою патерналістське населення, яке очікує допомоги від міфічної Держави, яку люди уявляють окремою міфічною істотою ( вочевидь, восьмикрилу семипенисну), здатною нагодувати і обігріти кожного.
По-третє, ми маємо ситуацію, коли пролетарський виборець голосує за олігархічні партії, своїх роботодавців, які його нещадно експлуатують.
Партії, які називають себе правими та націоналістичними, а це практично всі дієві, змушені використовувати ліві гасла та патерналістську риторику, бо інакше вони електорат ніколи не зваблять.
В цьому політико-економічному дурдомі цілком закономірно сформувалась вузька, але дуже активна течія крайнього лібертаріанства. Суть її полягає в тому, щоби повністю відмінити всі державні органи як такі і передати всі їх функції у приватні руки. Приватна освіта, приватна медицина, приватна армія (!), приватні суди і тюрми, жодної примусової сплати податків, повна свобода. Раціональне зерно у цьому є, ненька потребує скорочення і оптимізації функцій держави, децентралізації, дебюрократизації, дерегуляції економіки, повного демонтажу візантійської свідомості, яка робить нашу націю неконкурентоздатною.
Але є одне але, на яку крайні лібертаріанці не звертають увагу. Теорія крайнього лібертаріанства оперує ідеальними людьми і народами, яких в природі не існує. Подібну помилку, до речі, робили і марксисти. Марксизм як теорія виглядає цілком привабливо, робітник тяжко паше, капіталіст тільки заробляє за рахунок доданої вартості, давайте роздамо фабрики робочим і всі заживуть в шоколаді. Практичні реалізації ідей марксизму довели, що на шоколад соціалізм схожий тільки за кольором.
Давайте уявимо собі, що завтра всі клоуни розбіглись і у нас настав повний лібертаризм.
Пасивна частина населення, яка очікує допомоги, а не свободи, спускається на дно. Субсидій нема, платити за комуналку нічим, бідні райони перетворюються на фавели і бідон-вілли. В них стрімко розвивається наркоманія, організована злочинність, банди ділять між собою райони шляхом періодичних перестрілок.
Заможна страта суспільства теж трансформується. Ті, хто ще не мав приватної армії, швиденько її набирає, оскільки інших гарантій збереження власності нема. Структура економіки трансформується, технологічні бізнеси уходять, лишається торгівля сировиною, імпорт і нелегальні в інших куточках світу бізнеси: контрафакт, проституція, наркотики, торгівля людьми.
Середній клас. А нема ніякого середнього класу, вибачте. Якщо ти не маєш віллу з кулеметними вежами по периметру і приватну армію ти рано чи пізно потрапиш або за кордон, або у фавелу. Або тебе грохнуть люмпени за скромні пожитки.
Це не фантазія, це реальність багатьох країн третього світу.
Павло Гомонай
Дерело: Facebook автора