Віктор Горобець: Про мову

Серед безлічі статей і планів: «Як нам облаштувати Україну» лунають різні думки: часом – цілком слушні, іноді – наївні, буває – смішні, а ще – шкідливі. Люди бачать ситуацію з різних точок зору і всі розуміють розбудову держави на свій розсуд. Як правило, кожен міряє на свій взір, за власними вподобаннями, відповідно до свого життєвого досвіду і згідно рівня освіти і широти поглядів… Але мало хто замислюється над базисом. Над тим – «кому» доведеться втілювати усі пунки «як». Тобто хто і в який спосіб буде виконувати пункти програм, направлених на подолання кризи, на розбудову держави, на вихід до нових висот. З огляду на вік можновладців, звісно, виконувати доведеться молоді. А що собою являє молодь і в яких умовах підростала і виховувалася – питання риторичне. Все, дотепер сказане, підводиться до заяви щодо поглиблення українізації. Тобто, я впевнений, що зміни у країні потрібно починати з тотального впровадження українськості. Українська мова повинна панувати всюди: на виробництві, в культурі, у побуті. Українському продукту – зелене світло. Аргументую.

Коли я бачу черговий перелік, покликаний поліпшити рівень життя громадян України російською мовою, я розумію, що це – шлях у нікуди. Хіба писав Солженіцин своє «Как нам обустроіть Россію» на івриті? Боже збав! Попри те, що єврей, він себе вважав росіянином, писав для росіян і, ясна річ, російською мовою. А може конгресмени у США законопроекти пишуть китайською? Нічого подібного! І ніхто не озирається на велетенський товарообіг з Китаєм. У німецьких школах ніхто не веде викладання турецькою мовою, не зважаючи на велетенську кількість турецької діаспори і цілі етнічні райони у містах країни. А ось в Україні подібне має місце. Чому? Що ми будуємо у цій країні? Для кого?
Усе починається з азів. Це – аксіома. Будь-які навчання, розбудови, досягнення. А що таке «аз»? Це перша літера старослов’янської абетки. Тобто, будь-яке будівництво починається з елементарних речей. У Росії дітей навчають російської мови і далі використовують саме її. Те саме – в Португалії. Те саме – в Швеції. А яку державу будуємо ми? Якщо я не помиляюся, вона має назву Україна. Згідно Конституції, державна мова у нас – українська. То для кого ми будуємо країну, якщо у її межах лунає мова іншої країни? Більш того! Ця мова нахабніє, а її носії, за підтримки сусідньої держави, стають дедалі агресивніші. Для кого всі стоси порад, пропозицій, планыв і програм на покращення?
Мені неодноразово кажуть, що мова, то – другорядне. Що головні питання: економіка, рівень життя, безпека, комфорт. Припустимо. В такому разі, як ви панове, збираєтеся мовчки поліпшувати бізнес, піднімати економіку, влаштовувати життя, забезпечувати порядок і комфорт? А якщо таки збираєтеся вести діалог, писати інструкції і вербально уточнювати питання – чому це здебільшого відбувається мовою країни, яка налаштована вороже? Навряд чи я отримаю роботу в Австралії, якщо не знатиму мову цієї країни. Більше ніж впевнений, що ніхто не зрозуміє мене у Японії, якщо я вимагатиму від перехожих розмовляти зі мною тою мовою, яка рідна мені, а не мешканцям Хонсю. Те саме буде навіть у Мозамбіку! А у нас чомусь лунають заклики ігнорувати державну мову. Зрозумійте наршеті, що без власної мови Україна, як держава – неповноцінна. Якщо розмовляти російською – ми збудуємо другу Росію. Тільки меншу за площею. Розмовляючи «казна-як», ми і збудуємо – «казна-що». А отже – втратимо власну державу.
Безумовно, українську мова треба захищати і підтримувати на найвищому державному рівні. І не треба носіям інших мов при цьому здіймати ґвалт: іврит, російську, грецьку, болгарську, румунську, вірменську, азербайджанську, угорську мови так само захищають і підтримують відповідні країни. Рівних умов для усіх етносів в Україні бути не повинно. Ми – Україна, а не мультикультурна наддержава з безмежнии фінансами. Молода країна повинна всебічно підтримувати свою мову, а не мови сусідніх країн. Що стосується російської, як другої державної, то це тільки зашкодить державі. Образно кажучи, конкуренція горбатого “запорожця” і “Камазу” у “формулі-1” – неможлива. Надто нерівні умови після розпаду СРСР мали згадані мови.
За теперішньої влади в Україні склалася ситуація, коли формулу: “батіг і пряник” розділено між виключно пряниками для російської і виключно батогами для української мови. Відсутність державної підтримки української мови і водночас наступ на ті позиції, де їй вдалося зачепитися, наприклад, згортання українського дубляжу – свідчать, як мінімум, щодо байдужості до країни, а як максимум – викривають планомірні підривні дії влади. Не далі, як учора нагороджений російською медалькою Ківалов гучно пообіцяв Путіну зробити російську мову другою державною в Україні і яка з цього приводу реакція влади? А ніяка! Про розбудову якої держави може йти розмова?
Звісно, не можна нікого напружувати і гнути через коліно, але і себе не варто дозволяти ображати: у цій країні господарі – українці, а не росіяни, вірмени, білоруси і так далі за переліком. А ситуація з позбавленням фори для української мови – ганебна: будь-який господар свою картоплю захищає, тому колорадських жуків – безжалісно труїть, а не дивиться в очікуванні: “чия візьме”? Гіпотетично, ми маємо наразі ситуацію, коли господаря у свій час позбавили хати, а самого заставили жити то у хліві, то у сінях… Інколи, час від часу, його запрошували до столу – плясати гопака, але здебільшого він орав у полі і працював на заводі. Та коли часи змінилися і чужаки забралися геть, у свою оселю з гоноровим ремонтом, чому ті чужаки се одно вважають залишену мазанку своєю: “а ми і тут права імєєм, ми ж нє чужіє…” Лише тому що, бач, паркан навколо за їхні гроші збудований?
Жодним чином, ані єдиним рядком не закликаю до заборони в Україні використання інших мов. У мене червоною ниткою йде думка щодо поширення, поглиблення, популяризації української. Давно час визначитися, що ми будуємо: УРСР або Україну. І якщо таки Україну – будь-ласка, вчіть, заохочуйте, поширюйте і поважайте її мову. Так, спілкуватися і користуватися в країні можна якою завгодно мовою. Але небажання знати державну мову – тягне на втрату громадянства, а неспроможність її вивчити свідчить про відсутність розумової повноцінності.

About Nataliya Zubar 2360 Articles
Nataliya Zubar, Maidan Monitoring Information Center, Chair

7 Comments

  1. Не ображайте циган, пане Горобець, бо вони циганську мову таке зберегли, а от економіка в них на крадіжках та аферах. В тому наша схожість. Але цей коментар, напевне не співпадає з політикою Майдана.

  2. Якщо, панове замовники, не припините розбудову держави та не почнете науково обосновано, цілеспрямовано проектувати та будувати економічно розвинену міцну країну, то вам невдовзі знадобиться замість мови ідиш. Нажаль і цей коментар не співпадає з політикою Майдану.

  3. наш уряд поповнився ще одним нездатним вивчити державну мову – віцепремер Вілкул. тапер Азарову є з ким знаходити порозуміння на зрозумілому язикє

  4. Нарешті з’являється щось справді мудре. Проте ще є внутрішній перестрах, що часом хтось не так зрозуміє.

  5. Нехай би хоч турецькою розмовляли, аби користь для Держави, для її народу своєю діяльностью приносили. А так що українською мовою користуються, що російською – то тільки для себе.

    • Нагадати чим закінчилося будівництво вавілонської башти? Час вже зрозуміти, що найбільш стійкими до випробувань долі і часу виявилися моноетнічні держави. Мультимовні – розсипалися. Виняток – Швейцарія. Але у нас зовсім інша ситуація: якщо Швейцарія – то не країна, а офіс, то Україна у кільці не надто дружніх країн.

Kommentarerne er lukkede.