Починаючи статтю, розумію, що ця тема вже була предметом обговорювання серед багатьох небайдужих українських патріотів. Втім, у таких обговорюваннях здебільшого звучала політико-етична складова нижче коментованої події, у той час, як ідеолого-економічна – залишалася, в основному, поза увагою.
Йдеться про очікуваний візит до України громадянина РФ Володимира Гундяєва (патріарха РПЦ Кирила). 14-15 вересня він відвідає Луганськ, при цьому, Луганська міська і обласна ради віділили з бюджету більш, ніж 1 млн. грн. на підготовку візиту патріарха РПЦ.
«Луганщина має гідно зустріти Предстоятеля Руської Православної Церкви, Святішого Патріарха Московського і всієї Русі Кирила», – таке завдання поставив голова Луганської облдержадміністрації Володимир Пристюк в ході нараді з питань підготовки до візиту глави Православної Церкви.
Коли читаєш про такі сумні звістки, виникає відчуття дежа-вю – адже у будь-якому обласному центрі принаймні південно-східної України за часів нинішньої влади відбувається одне й те саме – міста потерпають від бруду, підтоплення, розрухи, дороги вщент розбиті та не ремонтуються, черга у дитячі садки, що залишилися (адже всюди значна кількість їхніх приміщень ще за часів Кучми була віддана податківцям, ДАЇшникам та банкірам), при тому, що нові ніде не будуються, сягає декількох років – або кількох сотень доларів, зелені насадження (легені наших вкрай загазованих та отруєних міст) безжально вирубуються, борги по зарплаті – навіть працівникам комунальних закладів – стрімко зростають. При цьому влада – що представлена, Партією Регіонів, витрачає величезні кошти на нікому не потрібні пам’ятники (як у Луганську), “нємного по-дибильному” саджає величезну кількість дерев у зимову стужу (як у Харкові), з помпою відкриває музей футбольної команди “Шахтар” (як у Донецьку), пишно святкує День взяття Бастилії, бо ж це – вкрай важлива саме для України подія (як у Одесі). Всі вказані події взяті зі світської хроніки всеукраїнського абсурду – відповідних веб-сторінок Інтернету. Якщо хтось зайдеться шукати на тих же сторінках звістки про введений в експлуатацію житловий будинок – за комунальні або державні кошти – для БЕЗКОШТОВНОГО надання хоча б першочерговикам, врятоване життя хоча б однієї української дитини, що потребує на дороге лікування, споруджений спортмайданчик або відкриту спортивну секцію для молоді, збудовану котельну для опалення мікрорайонів, то він тільки дарма змарнує час. Бо на всі ці дурниці у нинішньої влади немає й не буде коштів. Бо якщо почнеться безоплатне надання житла, то хто купуватиме за величезні кошти те, що будують олігархи з бізнес-крила ПР, або хто на ці ж цілі братиме кредити з шаленими лихварськими відсотками у , приміром, Тигипковському ТАС-банку. Якщо у молоді будуть доступні спорт секції, хто стане вживати трамадол (який виготовляється у фармацевтичній імперії зрозумілої партії.
Але хто хоча б намагався пояснити, чому приватні візити приватної ІНОЗЕМНОЇ особи (адже при всій повазі до релігійних почуттів православних вірян Московського патріархату, очільник цієї конфесії, з точки зору як українського законодавства, так і дипломатичного етикету, є саме приватною особою) стають у такі непід’йомні видатки УКРАЇНСЬКИМ громадянам, причому у вкрай скрутній економічній ситуації?
Також дуже слушне питання: відомо, що РПЦ МП – аж ніяк не бідна організація. Облишимо джерела їхніх величезних прибутків (у тому числі – від безмитного ввезення у Росію гігантських партій алкоголю й тютюну), й поміркуємо – чому за пастирський візит свого боса в іншу країну ця контора не платить зі своєї кишені? Тут доречне простий приклад – ми можемо уявити, яку реакцію у наших “незалежних та вільних” ЗМІ викликали б аналогічні трати з нагоди візиту, скажімо, Папи Римського? Ось тут, як по команді, всі разом згадали про розбиті дороги, хворих дітей, голодних бюджетників та т.і., Російське посольство оприлюднило б гнівну нотацію у формі ноти, весь “православний світ” (в обличчі, звісно, перших ієрархів), видригуючи “Hennesey” та чорною ікрою, піднявся б на захист коштів громади. Та невже, на відміну від того, що прописано у Конституції, у нас вже монополія на одну конфесію, точніше, у цієї конфесії (з центром у Москві) монополія на Україну?
До речі, а який взагалі бюджет як РПЦ, так і її української філії? Його взагалі хоч хтось знає? Є підозра, що ці дані – таємниця, ще більша, ніж військові звання держбезпеки церковних функціонерів цієї фірми.
Ще цікаво – може, Його Святєйшество (хоча, напевне, генерал-полковника держбезпеки, доречніше титулувати “Ваше високопрєвосходітєльство”), як і подобає ієрарху такого рівню, знаходиться у блаженному невіданні мирської суєти – страшенних злиднів приймаючої сторони? Мабуть, його Відділ зовнішніх церковних зносин (що має навіть свій окремий сайт) також нічого не знає про бідність українців? Чи може вся ця жирна шобла у золотавих рясах та діамантових хрестах не хоче знати про це? Скількох українських дітей врятували від невиліковних хвороб за гроші УПЦ МП, скількох голодних українців нагодували, скільком бездомним старикам надали притулок? Та скільки коштує ті виставки ювелірного гламуру на парадних рясах московських чекістів?
Ризикну стверджувати: в їхніх капищах немає й не може бути Духа святого. Саме з таких контор Христос свого часу гнав бариг. Саме таким казав: “Я не знаю вас, відійдіть від мене”.
А зараз основне питання: чим взагалі викликані часті візити пана Ґундяєва до України? Звичайно, є офіційні версії – типа, помолитись у наших Лаврах, церквах та монастирях (бо в Росії, мабуть, своїх замало, нема де бідному генералу чекістські гріхи замолити), принести українському народові духовні цінності (правда, питання, чи зрозуміють ситого та багатого голодні та бідні, а, відтак, які цінності принесе такий візит), повернення православної церкви до громадського простору.
Але знову згадаємо Христа – “По ділам їхнім судіть їх”. Що має Україна та українці сьогодні від діяльності Московського патріархату? Періодичні провокації на національну, історичну та релігійну теми? Блюзнірське загравання з цинічної владою? Мовчання у відповідь на безлад та свавілля можновладців?
Відтак дуже важко повірити, що візит глави РПЦ, що коштує українцям величезних коштів, дійсно обумовлений задекларованими цілями.
Але яка, у такому разі, може бути справжня причина отих вояжів? Може, справа у тому, що, навіть, спотворивши закон про місцеві вибори під себе, правляча партія розуміє, що ошуканий виборець – вже не поведеться вдруге на “Почую кожного” та “Україна – для людей”. А якщо непряму агітацію проведе церква – до якої поки що електорат прислуховується, то – хтозна, може й вийде ще раз взути виборця. Принаймні, географія візиту Кирила наштовхує на таке припущення – адже він відвідує умовні центри Півдню, Сходу та столицю – стратегічно важливі електоральні регіони.
То ж хай українці розкриють очі та вуха, та прислухаються до власної душі. Саме вона підкаже, чи варті довіри ті, хто цинічно та нахабно плюють саме у душу – як кожного українця, так і всього народу.
Дмитро Снєгирьов