Святослав Караванський: Хто належить до Европи, а хто ні?

Політики, які дбають про вступ України до Европейського Союзу, залюбки по-вторюють, що Україна належить до Европи. Так воно справді і є. Україна є частиною Европи і належить до Европи не лише географічно, але й психологічно: Помаранчова революція найкращий на це доказ.

Чи це значить, що всі політичні сили України належать до Европи?

На жаль, ні. Дехто серед цих сил далекий від Европи, як Небо від Землі.

Наприклад, деякі політичні сили України вимагають надати російській мові статус державної. Ця вимога суперечить ідеалам ЕС.

Російська мова була державною мовою України продовж століть, коли Україна була безправною колонією Російської імперії часів царату і часів СССР. Російські лідери уживали російську мову для дискримінації української мови, переслідуваної та заборонюваної. Боротьба за самостійність України, на ділі, була боротьба за українсь-ку мову. Тому, цілком зрозуміло, що навіть до узаконення нової незалежної Консти-туції, новий незалежний український уряд і всі його служби почали урядувати україн-ською мовою. Прийнята Верховною Радою 1996 р. Конституція України узаконила це мимовільне рішення незалежних урядовців і гарантувала державний статус українсь-кій мові і більш ніякій.

Це була ключова ухвала незалежної нації, переконливий знак її незалежности. Державний статус української мови не був спрямований проти інших мов, поширених в Україні, зокрема проти російської мови. Бувши протягом століть єдиною держав-ною мовою, мовою освіти, армії та суду, ця мова широко поширена в Україні. Але надання їй статусу державної буде політичним кроком проти української незалежнос-ти, кроком на користь промосковської “п’ятої колони”.

Промосковська “п’ята колона” сподівається цим наданням упослідити самий факт незалежности України. За вимогою такого надання, стоять мрії “п’ятої колони”
про повернення “золотих” часів московської окупації України і об’єднання трьох слов’янських народів в одній союзній державі під, ясна річ, патронатом Росії.

Гляньмо на факти. Партія Регіонів, підтримувана членами колишньої колоніяльної адміністрації України, які є головними засновниками і активістами пар-тії, шляхом фальсифікації волі виборців здобула владу в Одесі. І яку мовну політику вона практикує?

Одеська міська рада ухвалила, що заяви громадян до мера міста має бути писано тільки російською мовою. Таку ухвалу міська рада ухвалила за часів, коли українська мова є єдиною державною мовою в Україні. Що буде “ухвалювати” ця “регіональна” рада, коли російська мова матиме статус державної, можно собі уявити з цієї неконституційної сьогоднішньої ухвали.

Влада Донецької області закрила дві українські школи у Донецьку та одну в Макіївці, всупереч протестів батьків, які вимагають забезпечити їм право вчити дітей їхньою рідною мовою.

Отже, надання російській мові статусу державної дасть колишнім московським колаборантам шанси упосліджувати та дискримінувати щойно звільнену від вікових гонінь українську мову. Відновлення мовних привілеїв колоніяльних часів у демокра-тичній країні суперечить Европейським ідеалам. Тому той, хто прагне відродити мов-ні колоніяльні привілеї в Україні, не може належати до Европи.

Так само не належать до Европи фальсифікатори історичної правди. Високі посадовці України, які заперечують Сталінські репресії в Україні, а надто штучний Голодомор 1932-33 рр. не можуть належати до Европи.

Фальсифікатори волі виборців під час президентських та парламентських ви-борів так само не належать до Европи.

Міністер освіти України, який заперечує сталінські злочини в Україні, скорочує вжиток української мови у навчальних закладах і розпалює міжнаціональну ворож-нечу в Україні так само не належить до Европи.

Кишенькові прокурори та судді, які відкрили й відкривають політично вмоти-вовані справи проти керівників та активістів опозиції не належать до Европи.

Дрібніші юридичні чиновники в областях, які, взоруючись на вищі інстанції, відкривають “дуті” справи проти місцевих опозиційних активістів не належать до Европи.

Депутати Верховної Ради, які копіюють ухвали московської Думи про виві-шання червоних прапорів задля розпалення національної ворожнечі не належать до Европи.

Усі високі посадовці, які підігрівають етнічні тертя в Україні не належать до Европи.

Судді та їхні закулісні натхненники, які позбавили лідерів Українського Руху Опору звання Героїв України на догоду окупантам України не належать до Европи.

Урядовці українських міст, які забороняють мирні демонстрації громадян не належать до Европи.

Міністер внутрішніх справ України, який шле поліцаїв з кийками та сльозото-чивим газом для розгону мирних зборів громадян не належить до Европи.

Голова Служби Безпеки України, який мішається до культурних та наукових організацій і тероризує громадян, що критикують владу не належить до Европи.

Високі достойники Україні, що замовляють убивства журналістів, які викрива-ють їхні злочини, не належать до Европи.

Високі достойники України, які роблять все, щоб заховати злочини своїх колег, чиї чорні діла на високих постах записано на плівку, не належать до Европи.

Високопоставлені особи, які переслідують громадян, що розкривають злодіян-ня урядових чиновників, не належать до Европи.

Партії, які залучають таких европофобів до своїх лав і призначають їх на відпо-відальні урядові пости не належать до Европи.

Це далеко не повний список недолюдків, які не належать до Европи, але хочуть
мати вирішальний голос у европейських структурах.

Чи їхні прагнення пролізти до Европи здійсняться?

Чи стануть ідеали колишніх окупантів України ідеалами Вільної Европи?