Сайт “Майдан” спільно з Інститутом історії Церкви УКУ починає новий проект із запитаннями та відповідями:
“Підпільна Церква в умовах тоталітарної держави”
Відповіді на ваші запитання даватимуть працівники Інституту історії Церкви УКУ та через них – люди, які в умовах, коли сама лише приналежність до недозволеної державою Церкви каралася, зберегли церковні традиції, ієрархію, передали спадкоємність молодшим поколінням. Часом на ваші запитання можуть відповісти люди, яких уже немає серед живих — але їх відповіді на питання, подібні до ваших, є в архівах Інституту історії Церкви — і тоді Ви станете учасником такого незвичайного діалогу.
Від Інституту історії Церкви у проекті беруть участь:
о.д-р. Андрій Михалейко, директор Інституту Історії Церкви, викладач кафедри церковної історії УКУ
о. Тарас Бублик, науковий співробітник Інституту Історії Церкви УКУ
Світлана Гуркіна, викладач кафедри церковної історії УКУ
Ірина Коломиєць, менеджер пасторальної праці Інституту Історії Церкви, завідувач музею Патріарха Йосифа Сліпого
Надія Заблоцька, методист кафедри церковної історії УКУ
Лідія Губич, молодший науковий співробітник Інституту Історії Церкви УКУ
Сьогодні ми пропонуємо для ознайомлення читачів відповідь на питання “Як виглядав підпільний шлюб? Чи були оповіді та наука майбутнього подружжя…”, відповідають Ірина Коломиєць та єпископ Филимон Курчаба
У Катехизмі сьомою із Святих тайн є Тайна подружжя. Без Божого благословення не можна жити. Ця переконаність приводила молоді пари до складання присяги перед Богом.
Взяти шлюб, для традиційно віруючих, в часи тоталітарного режиму означало – або йти до офіційно дозволеної церкви, або шукати можливості взяти шлюб у підпільних греко-католицьких священиків.
Радянська влада прагнула тримати під контролем діяльність Православної Церкви і забороненої УГКЦ.
Парафіяльні священики православних церков щомісячно писали звіт про проведені заходи в храмі. Зокрема в звіті зазначалось хто та які Таїнства отримав. Особлива увага приділялася хрещенню дітей і вінчанню молодих пар. Отже прізвища тих, хто прийняв цей обряд передавалися контролюючим органам. Звідти інформація надходила на місце праці молодих. 80% молоді були формальними членами ВЛКСМ, а будь-яка участь комсомольців в житті церкви (що суперечило Статутові ВЛКСМ) була категорично заборонена. Засобами впливу на непокірних були збори колективу (на яких бажано було «покаятися») або перенесення відпустки у менш сприятливий час, також – позбавлення грошових премій та інших пільг. А коли особа була особливо впертою в своїй «нерозкаяності», то її переводили на менш оплачувану чи непрестижну працю. Були випадки звільнення з керуючої посади. Це відлякувало молодих від церкви і поповнювало ряди тих, хто вибирав життя без шлюбу взагалі, щоб не переживати приниження, морального і матеріального.
Випадок із п. Надею Кузицькою зі Львова. У 1971 році п. Надія, котра працювала на заводі телеграфної апаратури, взяла шлюб з своїм чоловіком в церкві Св. Юрія. Церква була недалеко від дому. Шлюб брали в час відпустки та в будний день. Коли ж п. Надя повернулась на роботу, її викликали на розмову з секретарем комсомольської організації цеху (Надя була секретарем комсомолу на своїй дільниці). Пізніше були комсомольські збори, на яких всі «осудили» її вчинок, а також – переведення на іншу дільницю.
Молодь, котра дотримувалась греко-католицького обряду і відвідувала підпільні Богослуження, вирішувала питання із шлюбом через довірених осіб пов’язаних із підпільними священиками. Ці особи: монахині чи монахи, активісти підпільної УГКЦ, намагалися підготувати молодих до Таїнства шлюбу. Обов’язковими були знання катехизму та Сповідь. У визначений день приїжджав священик.
От, як згадує про це єп. Филимон Курчаба:
«Щоб не наражати священика тим, що він часто приходить і багато людей збираються – сестри монахині приготовляли до шлюбу. Катехизували, що то Сповідь, Причастя, та Правди віри, – оті основні речі без котрих саме шлюбування було б не важливе.»
Ніяких оповідей при приготуванні до шлюбу в часі перебування УГКЦ в підпіллі не було. Про порядність пари поручалася особа, котра запрошувала отця, або ті, хто готував пару до шлюбу.
Отець перед сповіддю екзаменував молодих і проводив з ними науку. Після Таїни сповіді відбувалася Свята Літургія, і тільки тоді обряд вінчання. Залежно від часу і місця молоді могли бути одягнені в традиційну шлюбну одежу, або в цивільну. Перстені були обов’язковими. Також, мусили бути свідки, найчастіше це була найближча рідня молодих.
Бували випадки коли священик писав протокол шлюбу, але це була формальність: після написання урочистого протоколу і підпису молодих – його спалювали, або розривали, щоб він не потрапив у чужі руки.
Згадує п. Когут Марта зі Львова: «Моїй доньці Оксані шлюб давав отець Роман Чолій в Зимній Воді. Пізно вночі зібралася найближча родина. Спочатку була Сповідь, (до якої ми всі приступили) а потім отець став писати протокол, випитуючи дані у молодих. Всі настрашилися, бо якби цей протокол потрапив в чужі руки, то Оксана мала б неприємності в інституті. Та отець, закінчивши протокол, наказав молодим підписатися під ним. Він казав всі формальності повинні бути належно виконані. А після Служби Божої спалив ті папери».
Священик також нагадував про необхідність офіційно зареєструвати державний шлюб, який Церква вважала важливим, а також наголошував про нерозривність шлюбу в Греко-Католицькій Церкві. Також важливим було питання, чи охрещені. Були випадки, коли приїжджали родини з Казахстану чи з Сибіру, деколи навіть із Східної України. Тоді хрестили не тільки тих, хто одружувався, а часто і їхніх дітей.
Повністю цю відповідь читайте тут:
http://www2.maidan.org.ua/news/view.php3?site=maidan&bn=maidan_pressk&key=1321622869&trs=-1
Щоб задати запитання, ідіть за лінком: http://www2.maidan.org.ua/news/post.php3?bn=maidan_pressk&trs=-1&key=1320330028&site=maidan
