Проблеми трудової міграції українців

         В Україні продовжуються протести пенсіонерів, «чорнобильців», «афганців», і інших незахищених, залежних від державної соціальної допомоги, верств населення. Як правило протестуючі, – люди старшого віку, часто, єдиним джерелом їхнього прожиткового мінімуму, є допомога держави, для якої вони у свій час, віддавали багато енергії і псували здоров’я. Співзвучними з даними проблемами є і проблема трудової міграції, позаяк, покидають рідні краї, наймолодші, найсильніші, освідченні перспективні трудові кадри. Якраз ті кадри, які б мали своєю працею, завдяки податкам, забезпечити нормальні соціальні стандарти для своїх старших родичів та співгромадян.

         Саме з проблем трудової міграції, на кінець листопада, в місті Тернополі та Кременець, відбувся науково-практичний семінар «Заробітчани Галичини і Волині – їх минуле й сьогодні. Що змінилось?». Організатором даного семінару була Українська Всесвітня Координаційна Рада (УВКР). Учасники засідання зробили спробу з’ясувати основні причини тривалої і, на жаль, досить масової трудової міграції українців.

Перепис у 2000 році, свідчить, що у Тернопільській області проживає 1, 164 мільйона осіб. За словами Голови Тернопільської обласної Ради Олексія Кайди, який привітав і взяв участь в семінарі, кожен дванадцятий житель є трудовим мігрантом, а це більше ста тисяч осіб, вісім відсотків від усіх жителів Тернопільщини, що є дуже високим показником. Серйозність еміграційних тенденцій стали такими вагомими, що важливим є подумати, не лише про повернення а й про припинення міграції. Питання трудової міграції є не тільки проблемою конкретної області, а питанням національної безпеки України. Керівництво держави, у свою чергу,  має зрозуміти, що високий ступінь міграції українців є першим дзвоником про те, що в країні робиться щось не так, втрата освічених, молодих, працездатних громадян несе за собою загрозу і державі в цілому, – наголосив Олексій Кайда.

З наукової точки зору, про причини чотирьох хвиль еміграції доповів Степан Качараба, доктор історичних наук, професор, завідувач кафедри Львівського національного університету ім. І. Франка. На його думку,  у першій хвилі еміграції основними напрямами еміграції були США, Канада, Бразилія, Аргентина, Боснія і Герцоговина та  Німеччина. А в період між двома світовими війнами до вже названих країн додалися Франція, Бельгія, Латвія, Португалія, Парагвай та Уругвай. Третя хвиля еміграції була спрямована до Австралії, Бразилії, Аргентини, Франції та інших країн. У сучасній, четвертій хвилі переважають Італія, Іспанія, Португалія, Чехія, Польща, Росія та ін.

Натомість, завідувач кафедри історії України, професор Тернопільського національного педагогічного університету ім. В. Гнатюка, Микола Бармак, звернув увагу на той факт, – що, як так могло статися, що у державі, за яку так багато боролися, – присутня така велика еміграція?.. Навів основні причини, що спонукають українців до виїзду за кордон, це як правило: побутові проблеми, зубожіння великої кількості людей, страх перед майбутнім, національне приниження, і багато чого іншого, завдяки чому українці висловлюють у такий спосіб своє незадоволення. А втім, покидають свою країну не тільки, як і колись, бідні селяни, але й заможніші люди, бо їм дорогі такі поняття як, – воля, свобода вибору, підприємництва, дотримання законності, можливість себе проявити тощо.

Велику кількість статистичної інформації стосовно українського заробітчанства, представила, науковий співробітник Львівського Міжнародного інституту освіти і культури, Оксана П’ятковська.  Зокрема, було відмічено чималу кількість поданих до Американського посольства заяв на отримання, так званої, – зеленої карти.

На семінарі мали виступи представники як зі Західної діаспори, так і зі Східної, зокрема, президент Асоціації українців Іспанії “Україна”, Михайло Петруняк. Він у своєму виступі відзначив, що існує не тільки зовнішня міграція, але й внутрішня. Що ті заробітчани, які їдуть, наприклад,  з Тернополя до Одеси, Києва, чи інших міст де можна знайти роботу, абсолютно безправні, у них не має ніяких договорів на роботу, в них «не йде» стаж, вони не мають лікарського забезпечення. Буває таке що заробітчани стають інвалідами на будовах, приїжджають додому і не мають від держави жодної підтримки.  Натомість зі-за кордону з більш цивілізованих країн, попри всі тамтешні негаразди, переважна більшість заробітчан, на сьогодні, повертатися додому не хоче.

Валентин Пилипчук, представник Об’єднання українців у Росії, розповів, що за приблизними даними в Російській Федерації працює більше двох мільйонів українців. Що регіонами концентрації українських заробітчан є місто Москва і Московська область, Санкт-Петербург і Ленінградська область, Сибір, Тюмень. Головні галузі у яких задіяні українці – нафтова, газова та інші добувні галузі. Люди там добре заробляють, але на відміну від українських заробітчан які працюють у Європі, переважна більшість, має намір повернутися до України.

«Українська церква на службі душпастирської роботи з закордонними українцями та їхніми сім’ями в Україні”, – таку доповідь мав Отець Володимир, який, зупинився на темі духовного виховання молоді, яка може стати потенційними трудовими мігрантами. Про важливу роль церкви, як об’єднавчого і організаційного осередку, для українських мігрантів за кордоном.

На семінарі було передбачено і обговорення, де учасники висловлювали свою думку з проблем трудової міграції. Особливо жвавими і цінними були виступи в приміщенні бібліотеки Кременецького обласного гуманітарно-педагогічного інституту імені Т. Шевченка. Позаяк, в обговоренні взяли участь і студенти даного вищого навчального закладу. До слова було запрошено пані Познякову, яка поділилася досвідом роботи української громади на півострові Камчатка що у Російській Федерації, вона розповіла про те як живуть українці далеко від рідної Батьківщини, як вони пам’ятають українську мову, вчать її своїх дітей і внуків, відзначають українські свята та живуть українським життям. Сама, пані Познякова уже повернулася в Україну, і мешкає у місті Тернополі, звернулася з проханням до студентів, що не варто покидати Україну, що життя в Україні молоді українці можуть самі зробити набагато кращим, аніж воно є, будь-де в інших країнах.

Зі законодавчого забезпечення прав трудових мігрантів в Україні та співпраці громадських організацій з державними органами, виступали депутати ВРУ попередніх скликань, член Президії УВКР Євген Гірник та заступник голови УВКР Ольга Кобець. Головним у їхніх виступах було вироблення спільної концепції громадських організацій і державних органів, яка дала б можливість повернути заробітчан додому в Україну. А це, створення робочих місць, гідна оплата праці, і інші заходи що передбачають пристойне життя громадян. Їхні виступи і лягли в основу для пропозицій і звернень до керівництва держави, що передбачають:

–                     внесення змін до Закону України «Про правовий статус закордонних українців»;

–                     прийняття Державної програми співпраці із закордонними українцями, «Заходи щодо підтримки зв’язків з українцями, які проживають за межами України (Програма передбачена на п’ять років);

–                     прийняття Державної програми «Про облаштування осіб з числа закордонних українців, що повертаються в Україну (Програма передбачена на п’ять років, – Постанова Кабінету міністрів України);

–                     прийняття Державної програми співпраці із закордонними українцями (Програма передбачена на п’ять років, – Постанова Кабінету міністрів України);

–                     виконання Указу Президента України від 13 жовтня 2006 року за №875/2006, – «Про національну концепцію співпраці із закордонними українцями», та прийняття інших Законів і Постанов, які полегшують повернення українців з-за меж України.

Голова Української Всесвітньої Координаційної Ради, Михайло Ратушний, на

завершення семінару, сказав, що, – «Це перший семінар, але далеко не останній. Ми будемо проводити подібні семінари в різних регіонах України, особливо в тих регіонах, областях, де є явище витоку робочої сили, де проблеми заробітчанства стоять дуже гостро – це Галичина і не лише Галичина, а й Волинь. Українські заробітчани зі Сходу, більше тяжіють до заробітків у Російській Федерації. Це також проблема. А проблему повернення українських трудових мігрантів додому, потрібно розв’язувати уже сьогодні, бо завтра може бути запізно”.

30 листопада 2011 р.                                  Юрій Сидоренко

Über Nataliya Zubar 2362 Artikel
Nataliya Zubar, Maidan Monitoring Information Center, Chair