«Українська журналістика потребує не лише свободи…»

20 грудня сайту «Майдан» виповнилося одинадцять років

Цей медіаресурс є доволі помітним в українському інформаційному просторі. Формат «Майдану», що працює за принципами народного форуму, дозволяє почути різні голоси. Щоправда, як зазначає радник адмінгрупи (ради) сайта Олександр Северин, ресурс потроху змінює формат — цьому сприяють нові суспільні виклики. Свого часу «Майдан» теж виник як відповідь на виклик на хвилі акцій «Україна без Кучми». Як пишуть волонтери сайта, тоді «медіаресурс став символом громадянського спротиву». Одним словом, планка ініціаторами проекту була поставлена висока. Щоб її утримувати, потрібна постійна інтенсивна робота, й абсолютно протипоказаний «спад температур».

Про те, як трансформувався «Майдан» за 11 років, «День», скориставшись нагодою, поспілкувався з Олександром СЕВЕРИНОМ.

— «Майдан» було створено на хвилі громадських протестів й у відповідь на спроби влади заблокувати альтернативну інформацію. За ці 11 років країна та суспільство, з одного боку, змінилися, а з іншого — ключові проблеми так і не вирішені. Чи трансформувалися завдання, які журналісти «Майдану» ставлять перед собою? Яким ви сьогодні бачите українське суспільство?

— До 2005-го року, коли здавалося, що перемогло новопостале громадянське суспільство та європейські цінності, «Майдан» самоідентифікувався як «пульс громадянського спротиву». Далі, впродовж нетривалих «перших помаранчевих часів», поки сподівання на те, що відбулася зміна системи та принципів, а не часткова зміна персоналій, не розвіялися, — як «пульс громадянської дії». Пізніше ми знову повернулися до «громадянського спротиву». Це сталося задовго до президентських виборів 2010 року. Але йдеться не про спротив конкретним силам, персоналіям, чи то пак персонажам, у владі та політиці, а про спротив нечесній, непрозорій, неправовій поведінці владоможців та політиків будь-яких кольорів.

Ви маєте рацію: ключові проблеми справді не були вирішені. Листопадові події 2004 року стали свого роду одноразовим просвітленням значної частини українського суспільства, але воно не спромоглося надалі системно, щоденно чинити спротив сваволі можновладців та брехні тих, хто чомусь вважає себе політиками. Аналізуючи еволюцію політичних настроїв українців, можна сказати, що з тих часів суспільство медитує над своїми помилками в очікуванні нового просвітлення: те, що важко пізнається, у підсумку краще розуміється. На сьогодні, на мій погляд, відсутні передумови для нових революційних подій «тут і негайно» — швидше зараз час збирати каміння. Тому завдання інтелектуалів, медійників, правозахисників можна за аналогією з відповідними зусиллями українських та польських діячів ХІХ століття охарактеризувати як «органічну працю», спрямовану на трансформацію пострадянського та розділеного в собі суспільства на українське громадянське.

Відповідними є й поточні завдання «Майдану» — посилення інформаційної й комунікаційної спроможності суспільства та правозахист, котрі ми виконуватимемо під незмінним гаслом «Вільна людина у вільній країні».

— Люди, що працюють над сайтом, зокрема, називають свою роботу громадянською журналістикою. Як на вашу думку, чи достатньо в країні журналістів із громадянською позицією?

— Їх ніколи не буває достатньо, тим більше в часи, коли чинник належної поінформованості все більше характеризує ступінь особистої свободи людини, її здатності бути вільною, реалізовувати свої інтереси й захищати права. При цьому я хотів би побажати журналістам не лише незалежності, але й уміння нею професійно користуватися. Менше пафосу, менше істеризації суспільства, менше уваги до недостойних персонажів, але більше — до проявів владної сваволі, до викриття псевдополітичної брехні, до болісного становлення «третього сектору», до питань національної безпеки, врешті — до української культури та української історії. Мені приємно відмітити, що «День» і був, і залишається виданням, котре належно «тримає планку».

— «Майдан» чи не єдиний з українських ЗМІ працює у вигляді форуму. Як, зважаючи на це, вам вдається витримувати лінію якості?

— З форуму, поряд із новинною стрічкою, все починалося. Колись Вільний форум «Майдану» відіграв велику роль у комунікації громадянських активістів. Але сьогодні, на мій погляд, доба форумів об’єктивно відходить у минуле, поступаючись іншим механізмам сучасної комунікації: соцмережам, безпосередньому спілкуванню у Skype тощо. Разом із часом змінюється й «Майдан»: тепер він надає можливості читачам оперативно та вільно обговорювати новини й тексти як на форумі, так і в коментарях під відповідними матеріалами, а також у провідних соціальних мережах. Щодо якості (принагідно дякую), то коли люди працюють на волонтерських засадах, це значить лише одне — вони люблять те, що роблять, мають певні принципи та цінують свою репутацію.

— Так би мовити, передумовою до виникнення «Майдану» було вбивство Гії Гонгадзе, адже саме з цього розпочалися акції протесту «Україна без Кучми». Як ви оцінюєте останні рішення у справі Гонгадзе—Кучми, прийняті в Печерському суді, й загалом перебіг процесу?

— Ідея створення сайта «Майдан» виникла у двох його батьків-патріархів — Михайла Свистовича та Володимира Мартинюка, коли в ті дні акції «УБК» з’явилися невипадкові, рукотворні технічні проблеми в «Української правди». Була необхідність дати українцям майданчик для комунікації та медіаресурс, і це завдання було виконано (до речі, я до того був не причетний, ставши автором «Майдану» дещо пізніше).

Сучасна Україна є державою, щодо політичних та правових процесів у якій ніколи нічого не можна казати напевно. Такою її зробили роки домінування суб’єктивно та корисливо витлумаченої доцільності й над правом, і над національними інтересами, й над здоровим глуздом. Я не хочу коментувати рішення суду про закриття справи проти Кучми хоча б тому, що в нас коментуванням судових рішень традиційно займається чи не кожен. Так само я не знаю справжньої мотивації Генпрокуратури, котра ніби оскаржила рішення про закриття справи. Тим більш не можу знати, коли в Україні врешті з’явиться правосуддя й рівна міра справедливості для всіх. Проте думаю, що якби провести всенародне опитування щодо того, хто має бути визнаним винним у справі Гонгадзе, результати такого опитування не сподобалися б ні Кучмі, ні іншим фігурантам «плівок Мельниченка». І це вже стає певною національною рисою: дедалі більше українців втрачає всякі сумніви, що псевдоеліта здатна на все й не має гальм, коли йдеться про владу, гроші, збереження при владі та що таких людей як суспільно небезпечних у прямому розумінні не можна підпускати до влади на гарматний постріл. Це теж свого роду вирок.

http://www.day.kiev.ua/221256/