Із репортажем з місця подій я дещо запізнилась, тож зіллю трохи інсайдерської інформації.
По-перше, все пройшло настільки яскраво, гучно, всеохоплююче, весело і легко, що я й досі не можу повірити у відсутність якихось пасток (дощ не враховується).
По-друге, здійснилось моє давнє бажання: поки готувались до акції, з гучних динаміків на всю Дерібасівську лунали «Червона калина» та «Сумний святий вечір».
По-третє, з балкону читали вірші та співали найкращі українські митці. Балувана одеська публіка зустрічала їх бурхливо та захоплено, а вірш Полежаки із рефреном «Президент моєї країни – гопник» взагалі зірвав стадіонний шквал овацій.
По-четверте, сама квартира перетворилась на такий собі Вудсток. Тут назрівала альтернатива балконній барикаді: на кожному клаптику вільного простору знаходились люди, що читали, співали й навіть танцювали. Час від часу мені здавалось, що акція проходить саме всередині, а на балконі – то так, для відводу очей.
По-п*яте, щасливих емоцій останніх днів і радості нових прекрасних знайомств вистачить ще на цілу вічність.
По-шосте, хочу ще раз подякувати за цей шалений день неймовірно чудовим Олесю, Наталі, київським і одеським барикадівцям, глядачам, журналістам, всім пітримуючим та співчуваючим.
І нарешті, по-сьоме, тепер ми всі знаємо, для чого існують балкони!;)
Фото: Анна Михайленко