Читаю новини, форуми, обговорення з приводу побиття в українських в’язницях. Від обговорень фільму Костянтина Усова до синців Юлії Тимошенко. І, розумієте, трохи дивно чути то тут, то там фрази на кшталт «як можна здіймати гвалт з приводу якихось там синячків Тимошенко, коли в українських в’язницях вибивають з людей душу?»
Я спробував запитати – де саме опонент пропонує провести межу – «ось тут можна бити, а ось тут типу вже не можна»?
Але, насправді, це все є риторикою.
Існуюча Європейська конвенція з прав людини , яка є ратифікованою в Україні з 1997 року, тортури і приниження людської гідності забороняє однією з перших своїх статей:
Стаття 3. Заборона катування. Нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню.
Причому, навіть експерти визнають, що ця стаття найбільш лаконічна і винятків не має.
Відповідно до цієї статті, будь-який громадянин Європи є захищеним від зазіхань на його честь і гідність.
Особиста недоторканність, треба зауважити, передбачена і на національному рівні — статтями 28, 29 Конституції Україні . За ідеєю, цього має бути достатньо для захисту інтересів громадян з боку держави. Однак, коли національний механізм не працює — приклад нелюдського ставлення в слідчих ізоляторах, тюрмах, колоніях тощо — тоді й вмикається механізм міжнародного захисту.
Європейська конвенція також дає відповідь і на питання щодо меж – «де і проти кого можна застосовувати тортури?»
Приміром, норвезький терорист Андерс Брейвік, який вбив у 2011 році більше 70-ти і поранив понад 150 осіб. Чи можна вважати його нелюдем, катувати, бити, принижувати і т.д? Європейська Конвенція дає однозначну відповідь — ні, не можна. Вину і відповідальність цієї людини може встановлювати лише суд. Тому він і красується на судових засіданнях з кулаками вгору, створюючи телевізійникам «картинку», а іншим — привід поміркувати над божевільною лояльністю законодавства до терористів.
Однак потрібно пам’ятати, що й десять брейвіків не замінять однієї невинно побитої у в’язниці людини.
Щоб усвідомити цю просту фразу, достатньо просто уявити себе на місці цієї людини. Вас просто хапають на вулиці (або вламуються в будинок, ломаючи все навколо), б’ють, кидають в холодну, мокру, темну камеру тощо. Середньовіччя? Так. Але можна без сумніву стверджувати, що прийнята в 50-тому році XX століття Конвенція зберегла життя і здоров’я сотням тисяч людей по всій Європі і, в принципі, є дієвим механізмом стримування механізму насильства з боку держави і в Україні.
Отже, відповідь на питання «де межа між гематомами Тимошенко і побиттям в карцерах?», відповідно до Європейської Конвенції з прав людини звучить більш ніж переконливо: обидва приклади є порушенням третьої статті Конвенції і, безумовно, тягнуть за собою відповідні санкції.*
Проте, навіть такий механізм може не працювати, якщо самі громадяни не будуть зацікавлені в дотриманні власних прав.
Асоціативно, можна уявити собі безлюдний острів, банани і кокоси, які в достатку ростуть на триметровій висоті, та людину, яка випадково опинилася на цьому острові. Також на острові є й палки, дошки, інструменти і навіть зброя у великій кількості. Захоче вона дістатися до їжі та води або помре з голоду — залежить лише від власного бажання цієї людини.
Отже, Тимошенко впевнена, що її права порушуються, і заявляє про це вголос. Це її право і дієвий захист.
Такі ж права є й у побитого в карцері. Чи захоче він ними скористатися — залежить тільки від нього.
Олекса Ярославцев
*Сьогодні (29.04.2012) стало відомо, що Меркель закликала бойкотувати Україну. Причиною стало, як і слід було очікувати, небажання українських чиновників дотримуватися статті 3 Конвенції з прав людини. Заклик з боку прем’єр-міністра Німеччини — не остаточний, але дієвий політичний крок, наслідки якого Президенту України ще належить випробувати на власній шкурі.
