Чому українська і російська влада, по різному ставляться до мовної політики?

           Загальновідомо, що будь-яка мова у житті людини, виконує дві функції, – передача думок і значень. І, у принципі, не повинна бути предметом політичних спекуляцій. У Сполучених Штатах Америки, на зорі становлення держави, теж було питання, – яка мова має бути державною? Поговорюють, що у тодішньому парламенті було голосування про державну мову, англійська на один голос випередила німецьку. Тепер у США, навіть, неможливо собі уявити, щоб питання державної мови обговорювалося. Тобто усі громадяни Америки, давно погодилися на державний статус англійської. До того ж американська нація сформована, фактично з представників усіх націй світу, та ще й присутні корінні індіанці. Статус державної англійської, для усіх американців, не викликає жодного заперечення, притому, що американці, між собою, фактично, розмовляють усіма мовами світу. Американському уряду, не потрібно думати про прийняття Європейської Хартії про мови, бо країна живе за добре продуманими законами. Ніхто в США не порушує питання про другу державну німецьку, іспанську чи мову апачі.

У Російській Федерації теж не обговорюється, навіть, у соцмережах чи будь-де, про державний статус інших мов. Хоча в РФ, мов теж багато, є національні адміністративні одиниці, республіки – суб’єкти федерації, які мають свої національні мови. Не вимагають, ні буряти, ні татари, ні мордвини, ні якути, ні чеченці, ні народи Півночі чи Далекого Сходу, статусу своєї мови державної у Російській Федерації. Зрештою, могли б і українці вимагати, другої державної, бо їх в РФ не один мільйон громадян Росії, як подає офіційна статистика РФ. Або, хоча б, регіональної української, на етнічних українських землях, – Воронежчині, Білгородчині чи Кубані, передовсім, на так званих клинах: сірому, жовтому, зеленому, де українців традиційно багато.

Очевидно, що між українським і російським народами, а точніше, між російською владою і українським народом, існують особливі стосунки, де мова відіграє не тільки комунікативну функцію, а є предметом спекуляції, саме російської влади, – чия мова головніша? Тобто, якщо росіяни, російська держава, дбають про свою мову, нав’язують її іншим народам, значить, їм це потрібно для власних забаганок. І тут, мова відіграє функцію не стільки комунікативну, скільки ідеологічну. Не дарма, у певних регіонах України, можна почути, що для деяких українських громадян президент не Віктор Янукович, а Володимир Путін. Це саме в тих регіонах, про котрі теперішня влада Партії регіонів печеться за особливий статус російської. Регіонали не думають, що може так трапитися, що ті регіони України, які у своїй більшості голосували за президента України Віктора Януковича, завдяки, ними ж (ПР), прийнятим законом про регіональну російську, легко перейдуть під порядкування Володимира Путіна.

«Запровадження російської мови як другої державної – передвиборче гасло і Партії регіонів, і президента Віктора Януковича, яке їм не вдалося виконати протягом перебування при владі. І зараз позиція президента співпадає із намірами фракції Партії регіонів. У березні Віктор Янукович заявляв, що російська мова повинна мати в Україні більше прав. “Багато європейських країн мають двомовність, три мови… І живуть нормально, спокійно. Немає жодних проблем.[…] Ми все робимо для того, аби зберегти культурну спадщину народів, які мешкають в Україні, на це спрямована державна політика. Звичайно, російська мова завжди посідатиме дуже велике місце в житті України і українського народу”, – заявляв нещодавно президент. – BBC Україна.

Мабуть, політтехнологи ПР прорахувалися, стосовно статусу російської, не врахували, що їхніми ініціативами добре скористається російська пропаганда. Чому має український президент піклуватися про велике місце в житті України і українського народу однієї із сусідських мов? А не про свою українську, яка в занедбаному стані. Чи не краще, було б взятися за хоч якісь соціальні гарантії і стандарти, тим більше, що населення згаданих вище регіонів, не стільки турбує мова, як, саме, соціальні стандарти. Адже, велика кількість виборців на Сході і Півдні країни, живе ще у радянській реальності. Влада, щось їм має дати…

Тим часом, російська агітаційно–ідеологічна машина не дрімає, з колишнього «Росзакордонцентр» було утворено «Росспівробітництво», у межах якого створюється інститут Пушкіна для пропаганди російської мови закордоном. «В цілому успішно функціонує унікальна за своїм потенціалом курсова система навчання іноземців російської мови на базі наших центрів. Настав час підвищити цю систему, модернізувати в Інститут Пушкіна за не гіршим прикладом Інститутів Гьоте, Сервантеса, Конфуція. Це не просто перейменування, але серйозна реформа, яка дозволить нам порушувати питання про поширення російської мови не лише на рівні столиць, а й скрізь, де до цього є інтерес», – сказав керівник Федерального агентства у справах СНД, співвітчизників, які проживають за кордоном, і з міжнародної гуманітарної співпраці (Росспівробітництво) Костянтин Косачов.За його словами, центри науки і культури Росспівробітництва і його представники сьогодні працюють у 74 країнах світу. До кінця року кількість таких країн може збільшитися до 83, а до 2018 року – до 104. – УНІАН.

Навіщо російській владі вчити російської мови іноземців у 104–х країнах? Кому потрібне таке марнотратство? Адже, у Європейському Союзі, використовується здебільшого німецька і французька, мовою для порозуміння і спілкування англійська, про російську ніхто не згадує. У світі, уже давно прийнято негласно знати англійську, оскільки нею користуються у міжнаціональному спілкуванні вісімдесят відсотків, в тому числі вчать англійську і в РФ. То для кого ці старання російської влади? Мабуть, у першу чергу, для своїх громадян Росії, які працюють за межами РФ, і колишніх своїх громадян, мігрантів та діаспори – співвітчизників.

А, ще мабуть для тих, «іноземців», хто піклується про російську мову у своїх країнах, таких як, теперішня українська влада ПР. Тобто, для тих хто є слабшими у відстоюванні своїх мов і своїх національних інтересів. Чому, теперішня українська влада ПР, не зважає на українців, які не хочуть чути у повсякденному житті чужої російської? Це по перше, а по друге, – чим українська мова поганіша за російську? Нею, що, гірше передаються думки і значення? Чи може Партія регіонів є ретранслятором (або хоче ним стати), російської імперської ідеології? Чи не краще, керівникам ПР, добре подумати, про наслідки, і відмовитися від непотрібної ідеї голосування за стопроцентний провокаційний проект закону Ківалова-Колесніченка «Про регіональні мови…».

Може, краще ПР, провести роботу у своїх російськомовних регіонах, з поясненням, чому потрібно знати українську в Україні, як знають усі представники федерації РФ – російську. І було би непогано, нарешті, взяти приклад у російської влади, і собі розпочати потрібну роботу зі своєю українською діаспорою. Подбати про своїх українських співвітчизників. Не можна ж завжди бути слабшим за свого сусіда, хоча б у мовному питанні…

Юрій Сидоренко