Відгук на https://maidan.org.ua/2012/06/vasyl-ovsijenko-varyahy-vnutrishni-i-varyahy-zovnishni/
Мене бентежить стан відносин між нинішньою владою і автохтонами. Але я байдужий до мовних ляпів чи біографій правителів. Я згоден з Вами, що нинішня влада не є українською. Але я хочу уточнити, що географічно і політично влада є українською. А от ментально, культурно, етнопсихологічно вона не асимільована українським етносом, відтак вона його не розуміє. Це можна простежити на прикладі соціальних ініціатив Президента, державних нагородах діячам культури, де виразно простежується вульгарно матеріалістичне сприйняття потреб і очікувань українців. Влада не може збагнути, що задля гідності, поваги і правдивості українці спроможні знищити державу, яку вони вибороли. Влада намагається сподобатися населенню зростанням доходів. Робить вона і культурницьку справу. Вона реконструювала музей Тараса Шевченка. Вона вдвічі збільшила розмір Шевченківської премії. Але одне тільки призначення Табачника міністром культури нівелює всі її гуманітарні ініціативи. А візити Кіріла, який користуючись прихильністю влади без нашої згоди творить на нашій землі рускій мір. А самодурство Затуліна, який покрикує на Президента незалежної держави, щоб той, знову таки без нашої згоди, зробив його язик мовою нашої держави.
Нерозуміння прибулими з Росії чиновниками української душі, їхнє самоуправство, що суперечить нашим традиціям, їхня зневага до нашого права, до нашої історії і нашого способу життя є причиною того, що український етнос на підсвідомому рівні сприймає владу як окупаційну. І не маючи достатнього числа потужних інтелектуалів, етнос закривається від влади. В той же час, не маючи свого вождя, своєї державницької ідеології і своєї політичної організації, наш етнос легко стає здобиччю чужих йому політичних сил. Так нині є зі владою ПР. До того так було зі владою БЮТ. Так, мабуть, станеться і з владою „Батьківщина + Фронт змін”.
Інше джерело тривоги: чинна опозиція і організаційна неспроможність еліти українців. Сьогодні чимало уваги приділено мовному законопроекту. Події в парламентській залі при першій спробі розгляду законопроекту мають паралелі з подіями при ратифікації харківських домовленостей. Спільною ознакою обох подій є те, що опозиція зірвала обговорення законопроектів. Чи допомогло це Україні? Відповідаю впевнено: ні!
Якби в парламенті відбулось обговорення законопроекту про ратифікацію харківських угод, то угода не була б ратифікована. Чому? Тому, що влада мусила б внести в парламент справжній законопроект зі справжньою угодою. А без обговорення можна підсунути депутатам фальшивку. Питання: чи при обговоренні законопроекту депутати фракції Литвина голосували б за нього? Мабуть, ні. Адже при обговоренні була б розкрита фальш. Тому депутатів більшості позбавили можливості почути опозиційну оцінку того, що їм „втіхаря” підсунули. Іншими словами, шоу в парламенті з киданням димової гранати – то була технологія зриву обговорення проекту, що забезпечувало прийняття закону з неоголошеним в парламенті змістом. Таким чином опозиція допомогла регіоналам нав’язати Україні кота в мішку.
В подіях при розгляді мовного законопроекту використана та сама технологія, але без гранати, зате з пораненням генерала Петрука. (Це, мабуть, йому плата за рішучість, з якою він не дозволив силам МВС застосувати зброю проти Майдану в листопаді 2004 року?). Якого результату досягли? По-перше, так само зірвали обговорення. По-друге, зірвали голосування. Але!!! Законопроект не провалений. А от якби було обговорення, а потім голосування, то закон був би провалений. Вже перед засіданням парламенту Єфремов знав, що йому бракує шести голосів для ухвалення закону. Він міг перенести розгляд законопроекту на пізніше, але Президент розпорядився розглядати. Що міг зробити Єфремов, щоб врятувати законопроект і виконати розпорядження Президента? Влаштувати шоу з провалом обговорення і провалом голосування. Це й було зроблено.
А тепер персоналії: в обох шоу організатором подій був генерал-майор СБУ Кожем’якін, який відряджений спецслужбою в „Батьківщину” як відповідальний за безпеку лідера. При ратифікації харківських угод Кожем’якін приніс в парламент гранати. За домовленістю, дві гранати мали кинути НУНСівці Парубій і Гримчак. А чотири – БЮТівці. Насправді тільки Парубій кинув гранату. Гримчак засвітився, а от від БЮТ жодного не було видно.
При розгляді мовного законопроекту розпорядником подій був той самий Кожем’якін, а виконавцем – той самий Парубій.
Дії Кожем’якіна логічні. Він є генералом держбезпеки, відтак він не може бути в опозиції. А те, що він перебуває в опозиційній партії, не робить його опозиційником. Він виконує своє спеціальне завдання.
А Парубій? За нього мав би відповісти Ющенко.
Було б помилкою вважати, що вся п’ята колона Москви зосереджена в ПР, КПУ та близьких до них силах. Ні, п’ята колона розосереджена по всій Україні і представлена у всіх партіях, що є парламентськими, або претендують стати такими. Це зауваження справедливе і для опозиції.
Коли Іван Кириленко, як лідер фракції БЮТ, щиро захищав ув’язнену Юлію Тимошенко, він оголосив в парламенті, що домовився з фракцією ПР про компроміс, за яким регіонали готові проголосувати за декриміналізацію юльчиної статті. Коли він це оголосив, тут же Турчинов і Кожем’якін заявили, що Кириленко висловив власну думку, що БЮТ не буде співпрацювати з ПР, а наступного дня усунули Кириленка з посади лідера фракції.
Далі більше. При створенні КОДу ініціатори об’єднання не побажали приймати партію Лук’яненка. Потім побажали. Але, коли опозиція об’єдналась, то виявилося, що в об’єднання увійшли тільки „Батьківщина” і „ФЗ”. Решта партій, за невеликим винятком, втратили можливість пройти в парламент за списком об’єднаної опозиції.
А ще до того був прийнятий виборчий закон, який унеможливив проходження в парламент українським партіям, що були в складі НУНС. Механізмом, який тепер значною мірою зменшує число українців в новому парламенті, став 5%-ний бар’єр. За цей бар’єр, разом з ПР, проголосував БЮТ і частина НУНС, що примкнула до Яценюка. До речі, саме про такий компроміс домовлявся Іван Кириленко: БЮТ для ПР високий бар’єр, а ПР – декриміналізує юльчину статтю.
Чи можна сподіватися, що за списком об’єднаної опозиції пройде більше українців? Ні. І для Яценюка, і для Турчинова парламентські вибори – то є бізнесовий проект. Яценюк не приховує, що ставку він робитиме на корумпованих, сподіваючись із їхньою допомогою замінити собою Януковича на посту Президента. Списки, як і раніше, закриті, а це означає, що вони складатимуться з грошових мішків.
Українці, як етнос, що не опанував бізнесову психологію, опиниться в переважній меншості. Українофоби вже не приховують своїх планів: новий парламент втратить український дух, відтак зникнуть перешкоди для запровадження другої державної мови, а через якийсь час, «на прохання трудящих» – для скасування державного статусу української мови.
З повагою Григорій Приходько
3 червня 2012 року