У Верховній Раді є таке науково-експертне управління. Вони аналізують кожен закон до його прийняття. І вони пишуть свої висновки до кожного закону. Найяскравіші зауваження до закону про мови Колесніченка:
1. “замість однієї тепер у нас буде 20 мов”
На думку управління, концептуальним вадою законопроекту є те, що у ньому мова розглядається не як одна із найважливіших етнонаціональних ознак, а як територіальна ознака, що не узгоджується з теорією етносу та нації. У зв’язку з цим законопроект спрямовується не стільки на задоволення мовних потреб національних меншин України, скільки на впровадження регіональних мов, серед яких особливе місце відводиться російській мові.
2. “російській мові – особливий статус”
“Незважаючи на те, що в Конституції України термін “російська мова” вживається в єдиному контексті з терміном “мови національних меншин України”, у законопроекті простежується тенденція наділити російську мову особливим статусом, відмінним від статусу інших мов національних меншин, на які поширюються положення Європейської хартії. Це відображається тому, що у законопроекті російська мова в різних контекстах згадується 9 разів.
3. “автори закону визначились, яка мова є рідною для кожного”
Неточним вбачається визначення терміну “рідна мова”, під якою розуміється “перша мова, якою особа оволоділа в ранньому дитинстві”(абзац 9 статті 1 проекту), оскільки із нього випливає, що рідною мовою може бути чужа мова, якщо за певних обставин людина осолоділа нею першою.
4. “свою регіональну мову в кожне село”
Відсутність чіткості у визначені термінів “у межах території” і “у межах адміністративно-територіальних одиниць” призводить до того, що на органи місцевого самоврядування, які діють у межах адміністративно-територіальних одиниць, що мають статусі регіонів, законопроектом покладаються функції визнання мов регіональними. До того ж, вживання терміну «регіональні мови» по відношенню до таких адміністративно-територіальних одиниць як село, селище, місто тощо (пункт четвертий статті 5 законопроекту) є некоректним.
5. “0_о”
“поважання меж ареалу розповсюдження регіональних мов або мов меншин з метою забезпечення того, щоб існуючий або новий адміністративно-територій устрій не створював перешкод їх розвитку” (пункт 8 частини 2 статті 5). ЦЕ ВОПШЕ АХІНЄЯ
6. “ще говорите українською? Ми йдемо до вас!”
частина 3 статті 6 законопроекту, відповідно до якої “обов’язковість застосування державної мови чи сприяння її використанню у тій чи іншій сфері суспільного життя не повинні тлумачитися як заперечення або применшення права на користування регіональними мовами або мовами меншин у відповідній сфері та на територіях поширення”.
7. “Вам скажуть зверху, якою мовою говорити”
Необхідно враховувати й те, що у процесі практичного застосування запропонованих положень можливе виникнення ситуації, коли місцеві ради вищого рівня прийматимуть рішення стосовно вживання регіональних мов без наявності відповідних рішень місцевих рад нижчого рівня, що теж може призвести до хаосу у сфері нормативно-правового забезпечення функціонування мов у межах тих чи інших адміністративно-територіальних одиниць.
8. “поліглотів у владу”
Статтею законопроекту пропонується встановити, що у листуванні органів державної влади та органів місцевого самоврядування з органами державної влади вищого рівня дозволяється застосовувати регіональну мову (мови) (частина перша). Доцільність запровадження такої норми викликає сумнів, оскільки її реалізація вимагатиме наявності у органах державної влади вищого рівня фахівців, які володіють різними регіональними мовами, що вбачається недоцільним.
9. “вже хочу в Закарпатський суд – просто послухати”
У проекті фактично встановлюється додаткова вимога для зайняття посади професійного судді – знання регіональної мови.
10. “я так робив на першому курсі в курсовій”
Викликає зауваження структура Розділів VІ, VІІ та ІХ, кожен із яких всупереч правилам законодавчої техніки складається із однієї статті (відповідно статті 29, 30, 32), назви яких дослівно повторюють назви розділів. При цьому слід звернути увагу на те, що Положення статті 30, відповідно до якого держава “сприяє навчанню громадян українського походження і навчальних закладах України” не належить до предмету регулювання цього закону.
11. “райдержадміністрації 12 років з конфіскацією майна”
Певні непорозуміння виникають за змістом статті 32 проекту. По-перше, нею передбачається, що відповідальність за порушення Закону України «Про засади державної мовної політики» має наставати лише за двома видами юридичної відповідальності – адміністративної та кримінальної. Інші види юридичної відповідальності, зокрема такі як дисциплінарна або цивільна відповідальність, законопроектом взагалі не беруться до уваги; по-друге, за змістом цієї статті суб’єктами адміністративної та кримінальної відповідальності визначаються органи державної влади та органи місцевого самоврядування, що вбачається неприйнятним, оскільки відповідальність має персональний характер.
12. “без-возд-мезд-но”
“засідання Верховної Ради України ведуться державною мовою (частина третя). Промовець, який не володіє державною мовою, може виступати іншою мовою. Переклад його виступу державною мовою, у разі необхідності, забезпечує Апарат Верховної Ради” (частина четверта). У зв’язку з цим, нова редакція цієї статті, передбачена Перехідними положеннями законопроекту, вбачається зайвою (пункт 32, частина 1 Розділ ХІ).Частиною першою статті 10 передбачається, що “акти вищих органів державної влади приймаються державною мовою і офіційно публікуються державною, російською та іншими регіональними мовами або мовами меншин”Слід також зазначити, що це положення законопроекту сформульоване таким чином, що на державу покладається обов’язок забезпечувати офіційну публікацію відповідних актів крім державної, будь-якими іншими мовами, які поширені в Україні. Тобто із запропонованої редакції випливає, що акти вищих органів державної влади мають бути офіційно опубліковані крім державної та російської, ще не менш як 12-ма мовами, з чим не можна погодитися. Не можна погодитися з твердженням, яке міститься у Пояснювальній записці, що “введення в дію законопроекту не потребує додаткових бюджетних коштів” (пункт 5 пояснювальної записки). Адже реалізація положень цього законопроекту потребуватиме значних додаткових видатків з Державного та відповідних місцевих бюджетів. У зв’язку з цим законопроект потребує відповідного кодексу фінансово-економічного обґрунтування, а також висновку Кабінету Міністрів України.
13. “на розпалку”
Узагальнюючий висновок: за результатами розгляду у першому читанні законопроект доцільно відправити на доопрацювання.
Роман Вінтонів
поширюйте
