Сьогодні, у Міжнародний день захисту дітей, ми змушені констатувати, що українська держава не гарантує основних прав дітей – прав на медичне забезпечення, і, зрештою, права на життя.
Напередодні 1 червня Кабінет Міністрів ухвалив рішення передати 200 млн грн, які були передбачені на будівництво лікувально-діагностичного комплексу дитячої лікарні “Охматдит”, на Євро-2012. Це черговий випадок, коли українські чиновники демонструють, що футбол для них важливіший за здоров’я та життя маленьких українців.
Згідно з постановою уряду № 443 від 21 травня, відповідні зміни внесено в додатки до державної цільової програми підготовки та проведення в Україні фінальної частини чемпіонату Європи 2012 року з футболу. В додатках до постанови передбачено скоротити фінансування “Охматдиту” 2012 року на 349 млн гривень – із 399 млн до 50 млн гривень, тоді як держпрограму з підготовки та проведення ЧЄ збільшили на 349 мільйонів, довівши загальну суму, яку українці заплатили за Євро 2012 до 20 мільярдів 801 мільйона гривень.
Лише 8 місяців тому прем’єр-міністр Микола Азаров обіцяв реконструювати Охматдит та забезпечити столицю сучасною дитячою лікарнею європейського рівня. Він зазначив, що у 2012 році для цього буде виділено 900 млн. грн, аби у жорсткі терміни побудувати корпус для пересадки кісткового мозку та онкогематології. Повна реконструкція мала завершити у 2013 році, тоді як вже зараз будівництво фактично припинено, а важка техніка для відділення онкогематотології, яка має бути встановлена на етапі будівництва, не закуплена.
Чимало українців покладали великі надії на ці обіцянки пана Азарова, адже у реконструйованому корпусі передбачалося створення єдиного в Україні відділення, де можливо було б проводити трансплантацію кісткового мозку хворим від нерідного донора. Пересадка кісткового мозку від нерідних донорів проводиться в усій Європі, крім України й Молдови. В Німеччині такі операції роблять у 38 клініках і майже сотні відділень, у Польщі – в 17 клініках, в Росії – у чотирьох. Для українських дітей пересадка кісткового мозку в Білорусі коштує біля 200 тисяч доларів, у Західній Європі – в півтора-два рази дорожче. Українському бюджету кожна така операція разом з підготовкою й реабілітацією обійдеться в середньому в 100 тисяч гривень, тобто в десять разів дешевше, ніж оплата лікування за кордоном.
Ми вважаємо цинізмом, коли в державі знаходиться майже 21 мільярд гривень на футбол, що триватиме місяць, і не знаходиться 900 мільйонів на лікарню, де можна врятувати сотні та тисячі дитячих життів. Пряма відповідальність за це лежить на чиновниках, які в таких спосіб розподіляють гроші українських платників податків.
Ми вимагаємо, аби прем’єр-міністр Азаров та міністр охорони здоров’я Богатирьова публічно пояснили українцям причини гальмування реконструкції Охматдиту та чітко пояснили, коли і за які кошти буде завершене будівництво. Ми вимагаємо, аби з цього приводу публічно висловився гарант Конституції Президент Віктор Янукович та Уповноважений з прав дитини Юрій Павленко. Переконані, ця тема значно важливіша для людей, аніж спортивні пристрасті, бо йдеться про найважливіше – дитячі життя.
Від Громадських організацій підписалися:
Громадська кампанія “Наші діти”, Ганна Гопко
Інститут масової інформації, Вікторія Сюмар
Самоврядна альтернативна мережа (САМ), Оксана Романюк, член медійної ради при Охматдиті
Рух добровольців «Простір свободи», Тарас Пушкар
Центр політичних студій та аналітики, Віктор Таран
Центр UA, Світлана Заліщук
Центр громадянських свобод, Олександра Матвійчук
Дорадча рада спільнот з питань доступу до лікування в Україні (ЮКАБ), Ольга Стефанишина
Всеукраїнський благодійний фонд “Запорука”, Наталя Оніпко
Регіональний центр громадянського представництва «Життя», Андрій Скіпальський
Бюро екологічних розслідувань, Дмитро Скрильников
Громадянська служба «Свідомо», Маша Землянська
Всеукраїнська профспілка «Народна солідарність», Олексій Кляшторний
Центр близькосхідних досліджень, Ігор Семиволос
Центр правових та політичних досліджень “Сім”, Лідія Тополевська
Проект «Київ без тютюнового диму», Олена Дуб, журналістка
Рух «Стоп цензурі!», Наталя Соколенко, журналістка