До ініціаторів акції потроху додаються добровільні помічники: хтось роздруковує публікації з цього сайту та розповсюджує на роботі чи в будинку, хтось за власні кошти купує призи для дітей, хтось залучає волонтерів та виконавців. Ми раді будь-якій допомозі, адже це все – суто громадська ініціатива. Наскільки ми всі разом будемо здатні до самоорганізації – настільки ми спроможні будувати і відстоювати свою державу.
Відсьогодні в наметі з’явилося багато всього нового.
До нас приєдналися одразу троє волонтерів:
– Олена, яка в наметі чергувала й купу призів купила
– Віктор Кисіль, який брав участь у голодуванні в Києві і щойно повернувся до Херсона. За допомоги пана Віктора на понеділок у наметі плануються співи та музики.
– Богдан, який вчора та сьогодні ще був учасником конкурсів, але завзято взявся разом із нами залучати дітей з батьками до виконання творів та/або участі у забавках. Напередодні Богдан витратив купу часу, або познаходити та вивчити нові вірші:
Намет перемістився – тепер ми не дивимося постійно із жалем на паркан, яким обнесено кінотеатр “Україна” і який швидкими темпами обписують графітчики, а можемо навіть використовувати той паркан для розміщення наочної інформації.
У нас розширилася програма – тепер ми не просто читаємо та співаємо, а ще й граємо у рухливі ігри.
Втім, читаємо та співаємо також.
Владику Карасю 5 рочків, він дуже любить свою бабусю. Власне про неї і вірш розказав:
Діана, 10 років. Розказала вірш ” Село”. Срібна призерка України з танців!
А ця родина – розділена кордоном. Мама, тато і син Павлик мешкають у Санкт-Петербурзі, бабуся – у Херсоні. Зустрічаються влітку, під час відпустки та канікул, і бабуся встигає із онуком українських книжок почитати. Батьки це підтримують і вважають, що знання української для Павліка зайвим точно не буде:
Зустріли ми за день й противників нашої акції. Одна родина з 3-х осіб вперто і доволі агресивно наполягала, що вони хочуть розмовляти російською. Наче хтось їм заважає. А один чолов’яга стверджував, що 5-й канал – головні дурні, а ТВі – другі за ним.
Але це – насправді чудово, бо можемо щоденно пересвідчуватися, що плюралізм в нашій країні все ще існує, що розмаїття думок толерується, надмірних конфліктів не провокує і навіть запеклі опоненти можуть розмовляти один з одним із посмішкою:
Ще один чоловік напідпитку брудно лаявся. Те, що він сказав, якщо перекласти звичайною мовою, зводилося до такого: йому однаково, якою мовою говорити, він може й російською, й українською, але найперше, що він хоче – це отримувати зарплатню за роботу, яка вже зроблена. І навряд чи цю людину можуть переконати мантри про надзвичайне “покращення”. Страждають дорослі – страждають й діти поруч:
Дуже хочеться сподіватися, що такі гіркі ситуації траплятимуться все рідше. Адже ввечері центр Херсона виглядає зовсім по-європейські: купа людей на байках, роліках, скейтах. Катаються, змагаються, стрибають. Загалом – здОрово і корисно розважаються.
А ще нашу ініціативу підхоплюють в інших містах. Принаймні мешканці Северодонецька виявили рішучість й у себе почати робити щось таке просто невідкладно.
Фото – Олександра Базилєва, Валентини Крицак, Людмили Ямщикової