У неділю відбудуться парламентські вибори в Україні. Вони визначать, які стандарти керуватимуть цією державою за кільканадцять років. Європейські, чи ті, створені командою Владіміра Путіна в Росії. Варіант, коли у парламенті домінуватиме одна партія, опозицію буде викинуто на вулицю, а рештки вільних ЗМІ буде ліквідовано, не є нереальним.
Незважаючи на те, що офіційно Україна докладає зусиль до зближення з Європейським Союзом, її внутрішня політика віддаляє її від ЄС. Концентрування влади президентом Віктором Януковичом призвела до об’єднання опозиції у великий виборчий блок. Прихильники ув’язненої Юлії Тимошенко дискредитували українського президента закордоном. Янукович будує політичну та господарчу позиції свого клану, але також чинить опір російським планам поглинути бізнес-активи України. Це контекст, у якому Брюссель повинен окреслити свою позицію щодо виборів. Від оцінки їх перебігу та результату залежить майбутнє українсько-євросоюзних стосунків. Однак ми повинні пам’ятати, що умовою відповідного проектування зовнішньої політики щодо певної країни є розуміння її внутрішної політики.
Опозиція вже сьогодні говорить про неможливість визнати вибори вільними та чесними, а також закликає до запровадження санкцій проти правлячої команди. Наводить факти ув’язнення своїх лідерів, відсутність доступу до ЗМІ та можливі фальсифікації. Янукович відповідає запрошенням максимальної кількості закордонних спостерігачів та готовністю проводити реформи, які є наслідком Угоди про асоціацію. Але його надійність дорівнює нулю. Бачення ситуації в Україні здомінував образ Юлії Тимошенко у харківській в’язниці. У відповідь на це Європейський союз посилається на виборчі стандарти ОБСЄ та узалежнює від їх дотримання подальші відносини з Києвом. Але вже сьогодні ми бачимо, що їх буде важко виконати. Залякування опозиційних кандидатів в одномандатних виборчих округах, обмеження їм доступу до ЗМІ та відсутність їх представників у всіх виборчих дільницях – це тільки деякі з недоліків, які відзначають незалежні спостерігачі. Ми знаходимось за крок від замороження відносин між ЄС та Україною.
Таким чином, політична війна на верхівці влади, при пасивності Брюсселю, бере у заручники майбутнє українського народу. Євросоюз замість спонукати до впровадження своїх стандартів, здається без бою. Бо тільки неосвіченість може давати до зрозуміння, що вибори в цій країні могли б відповідати європейським стандартам. Політики ЄС, на жаль, дали ввести себе в оману.
З вигляду Україна є подібна до європейських демократичних країн. Однак зміст та логіка системи різняться від того, що ми знаємо в Євросоюзі. Метою політичних партій не є репрезентування інтересів виборців, а тільки реалізація інтересів, керуючих ними, економічних кланів. Суди є продажними та залежать від виконавчої влади. Робота в державних установах служить будуванню приватних статків, а не слугуванню громадянам. Це не збіг, що в уряді присутньо так багато олігархів. Принцип, який керує суспільним життям, це корупція, а не право. Це також стосується й опозиції.
Помаранчева революція активізувала надії на зміни. Але боротьба Юлії Тимошенко та Віктора Януковича була тільки наступною частиною суперництва кланів. Колишня прем’єр-міністр існувала в олігархічній системі від самого початку своєї кар’єри. Замість змінювати, розвивала її. Як результат, українці не довіряють ані правлячим силам, ані опозиційним. Політична система виключає, а не об’єднує. Тому не очікуймо, що вибори в Україні відповідатимуть стандартам ОБСЄ. У країні олігархічної демократії це не видається можливим.
Величезним активом України є люди. Як працівники мають чудові відгуки, від Польщі до Португалії. У країні багато з них ангажується в працю у громадських організаціях. Це вони репрезентують прагнення народу. Тому саме їм ми винні лояльність, а не корумпованим партіям. На жаль, у Брюсселі та багатьох столицях ЄС дослухаються до вкорінених у олігархічній системі політиків. Поводячись так, ми підтримуємо корумповані політичні структури, а не українців. Таким чином ми сприяємо в закритті політичної системи.
Метою політики Євросоюзу не повинна бути підтримка тієї чи іншої партії. Українці трактують їх як чужорідні тіла. Замість цього ми повинні підтримувати створення умов для визволення енергії та підприємництва самого народу. Це буде корисним також і для Європейського Союзу. Зростаюча економіка України може збільшити нашу конкурентоспроможність по відношенню до зростаючих потужних світових держав, а успіх реформ може створити спокусливий приклад для росіян. Багато чого, проте, залежить від політики ЄС.
Очікування неможливих речей у парламентських виборах та трактування Угоди про асоціацію в якості нагороди для Януковича за поведінку, згідну з пропозиціями Брюсселя, це непорозуміння. Важко швидко замінити логіку експлуатації власного суспільства, ліберальною логікою розвитку через участь. Але сьогодні, окрім будування власних статків, президент Янукович декларує волю укладення угоди про асоціацію. Разом із угодою про вільну торгівлю, вона створює зобов’язання до впровадження європейських стандартів у функціонуванні держави та господарчій діяльності. Покращить ситуацію в засобах масової інформації та громадянського суспільства. Створить підстави для боротьби з корупцією. Зінтегрує українську економіку з європейською. Допомагаючи в реалізації угоди, допроваджуватимемо до формування соціальної критичної маси, яка може визначити позитивний розвиток країни. Тільки шляхом впровадження стандартів ззовні може бути змінена місцева кланово-олігархічна модель.
У цьому контексті важливим є результат виборів. Тому, що ставкою у виборчій грі є збереження конкуренції між правлячим осередком та опозицією, а не нереальне дотримання букви виборчого закону. Різниці між партіями в Україні це тільки видимість. І тому нашою метою повинно бути збереження реальної конкуренції між ними, а не роблення ставки на перемогу якоїсь із них. Партії повинні будуть боротися за електорат, представляючи плани реформ. Натомість, отримання контрольного пакету однією командою у Києві може заблокувати процеси лібералізації та демократизації. Це означає, що інтересом ЄС, але й самих українців, є недопущення, аби Партія регіонів та її союзники отримали конституційну більшість у Верховній Раді. Це загрожує відмовою від загальних президентських виборів, на користь обрання глави держави самим парламентом, і розвитком автократичної системи, за прикладом путінської. А це віддалятиме Україну від Європи.
Тому Євросоюз повинен ясно повідомити Януковичу, що, якщо всупереч поточним опитуванням, у результаті фальсифікацій та недоліків виборчого процесу, його політична сила одержить конституційну більшість, Брюссель обмежить співпрацю з Україною.
Але, якщо вибори не пройдуть у повній відповідності зі стандартами ОБСЄ, але, незважаючи на це, опозиція, відповідно до очевидних уподобань громадян, отримає відповідно високу кількість місць, слід їх визнати. І тому ми більше повинні звертати увагу на результати виборів, ніж на спосіб їх проведення. І від цього узалежнювати, чи ми будемо розвивати, чи заморожувати співпрацю з Україною. У результаті, чи ми підпишемо Умову про асоціацію та відкриємо шлях реформам, чи відмовимось від неї, тому що всевладному Януковичу загравання з виборцями за допомогою реформ більше не буде потрібне.
Павел Залевські
(депутат Європейського Парламенту, Польща)
Джерело:
„Siła Ukrainy to ludzie”. Paweł Zalewski
Gazeta Wyborcza. 26 жовтня 2012
http://wyborcza.pl/
