“Один з найшкідливіших ефектів дослідження громадської думки полягає в тому, що від людей вимагають відповіді на питання, якими вони самі досі не переймались.” П’єр Бурд’є, “Громадської думки не існує”.
В 2006 році дослідженням Майдану доведено, що списки актуальних проблем для жителів українських міст і локальних політиків відрізняються практично повністю. Зблизити ці пріоритети можна лише двома способами, простіший з яких полягає в нав’язуванні політиками громаді свого порядку денного. 10 років тому українці жартували про одностайну підтримку доярками принципу бікамералізму (або ж двопалатності парламенту). В 2012 році доктор соціологічних наук Вишняк стверджує, що українці чітко розділились на дві групи за геополітичними преференціями. Схоже, пан Вишняк серйозно вважає, що українці аж настільки переймаються геополітикою.
Але кількісні методи соціології мають чітке математичне обгрунтування; попри наявну в деяких дослідженнях маніпулятивну, формуючу думку публікума складову. І подавати в суд на соціологів, які наміряли політику низький рейтинг, однаково що звинувачувати у своєму переохолодженні термометр, яким поміряли температуру сильно замерзлого політичного тіла. Чинники цього охолодження: сумнівні коаліційні угоди, “тушкування” депутатів, розробка і прийняття законів, які дратують власний електорат. Внаслідок від партії лишається тільки колись популярна назва; тільки третина громадян зберігає лояльність політичним партіям, за які вони голосували 5 років тому (дослідження на замовлення Німецької Хвилі, 2012).
Що ж говорити про одноразові технологічні проекти, без явної соціальної бази, явної ідеології, і до того ж малопереконливими, сірими лідерами. Звідки візьметься рейтинг в цієї партії без властивостей? Бажання політиків перманентно мірятись своїми рейтингами має досліджувати також і психоаналіз; одна з базових версій — описане Фройдом нарцисичне самомилування, інша – невротична потреба у любові, як її тлумачить Карен Хорні. Здорова людина віддячує любов’ю на любов. Невротик каже: я вас зраджу чи залишусь байдужим, а ви мене однаково любіть, за самі лише красиві очі.
Так само, як уявлення про середню температуру по палаті, нас можуть вводити в оману уявлення про “середні” політичні погляди громадян України. Якщо ми візьмемо середньоукраїнські преференції стосовно політичних лідерів, які дослідив Центр Разумкова, вийде, що сучасні українці віддають перевагу анти-сучасним політикам. Підозріло схожим на репресованих в 1930ті націонал-комуністів, що спочатку здають національний суверенітет на користь СРСР, і навіть дарують Росії батьківшину видатного українсього поета Чєхова (с) місто Таганрог. А потім дивуються, чому їм в начальство прислали одіозного Кагановича. Або чому їх розстрілюють за праві і ліві ухили. Що частково рятує ситуацію – “середнє по палаті” ділиться на кілька кластерів; а кластери складаються в соціальну структуру, відмінну від історичної радянщини.
Деякі вітчизняні соціологи свідомо уникають інтерпретацій, пояснюючи це своєю об’єктивністю та безсторонністю. І чим частіше фахівці відмовляються змістовно коментувати власні дані, тим більше простору вони лишають для фантазій маніпуляторів. Маніпуляції навколо кількісної соціології можна поділити на три різновиди:
1) дані дійсно проведених досліджень, які оприлюднюються у викривленому або неповному вигляді, а також з коментарями, безвідносними до наведених цифр. Інформація про дослідження має включати дані про замовника і методи дослідження. Маніпулятори або уникають подання такої інформації, або перекручують її.
2) опитування на веб-сайтах і в телевізійних програмах. Визначити, як сукупність відвідувачів сайту або глядачів співвідноситься з сукупністю виборців, нереально. Крім того, адміністратор має технічну можливість накрутити вигідні замовнику результати.
3) озвучування даних “досліджень”, які фактично не проводились. Фіктивна соціологічна агенція, яка це оприлюднює, може складатись з одного автора прес-релізів.
Найбільші світові авторитети соціальної науки в своїх роботах згадують опитування громадської думки як лише один з інструментів дослідження, що часто потребує доповнення іншими методами. А іноді – навіть повної заміни. Отже, -метрія заслуговує уваги за умови доповнення -логією, тобто грамотною аналітикою.
За 13 днів до виборів час зробити попередні висновки з моніторингу порушень виборчого законодавства. Звичайно, остаточні будуть зроблені після підрахунку голосів. Але вже зараз зрозуміло, в чому полягають основні причини порушень. Отже, спочатку тезово; а потім деякі подробиці.
1. Загальна картина порушень свідчить про нерівні умови, в які поставлено суб’єктів виборчого процесу. Адмінресурс створює явні переваги для провладних кандидатів, приблизно як це було в 2002му році. На частину виборців чиниться психологічний та економічний тиск, що може суттєво вплинути на їх електоральну поведінку.
2. Лишається актуальною, системною, проблема підкупу виборців, що також вплине на їх волевиявлення. Є поодинокі випадки попереджень кандидатів з боку ЦВК через підкуп, що не заважає решті бажаючих продовжувати цю практику.
3. В наступному складі ВР напевне засідатимуть фракція адміністративного тиску і фракція підкупу виборців. Кожна з них, за дуже стриманою попередньою оцінкою, матиме більше, ніж дає 5% бар’єр в партійній складовій. Чи це є суттєвим впливом порушень на результати виборів, здогадайтесь самі.
Чинна система напевне влаштовує тих, кому допомагає утримувати державну владу. Але наші улюблені вороги часто є нашими заклятими друзями, вигідними та передбачуваними спаринг-партнерами в одному великому шоу. Невже тим, хто приймав у ВР зміни виборчого законодавства, було важко зрозуміти, що зміни працюватимуть “в одні ворота”? Власне, в одні ворота контрреформа виборчого закону поки що і грає. Однак, задля справедливості зауважимо, що опозиція мала невігідні початкові умови в обговоренні виборчого законодавства; більшість мала шанси пропхати ще одіозніший закон про вибори без узгодження з меншістю.
Внаслідок ми маємо регресивне повернення до виборів-2002, коли адмінресурс зіграв суттєву роль. Але також в системі залишився і підкуп виборців. Якщо адміністративний тиск на персонально залежних виборців характерніший для провладних кандидатів, то підкуп є типовою технологією для “незалежних” мажоритарників.
За даними агенції Демократичні Ініціативи, відверто заявили про свою згоду продати голос близько 17% виборців; принаймні половина з них знайде зустрічну пропозицію, тобто продасть. Під прямим тиском кандидатів-мажоритарників, за скромною оцінкою, знаходиться 10-15%. Це в першу чергу працівники великих підприємств і держслужбовці. Враховуючи, що більшість мажоритарників отримає свій мандат за підримки 20-25% виборців, тут йдеться про статистично значимий вплив. Достатньо купити голоси 10%, і примусити ще 10%. А бонусна пара відсотків, ймовірно, набереться за рахунок специфічно сформованих виборчих комісій, чи випадкого вибору в момент заповнення бюлетеня.
Підкуп 10% виборців в окрузі, де голосуватиме 150 тисяч, по 500 грн. на кожного, це всього лише сім з половиною мільйонів гривень. Для справжнього міцного господарника не такі вже й великі гроші, тим більш що за 5 років депутатства вони напевне окупаються в рази. Звичайно, передусім за рахунок населення. Брали ви пайки чи відмовлялись, але після виборів готуйтесь до повернення мажоритарниками інвестицій в “свій округ”.
Напевне, у соціумі досі в якомусь вигляді існує запит на “сильну руку”, зафіксований даними кількісної соціології. Як наслідок активного формування цього запиту замовниками досліджень. Але актуальне для частини політикуму питання, кого українці вважають найвидатнішим вождем всіх часів, безвідносне до приоритетів розвитку соціуму. Хоч би й чужинський Віцлі Пуцлі переміг в телевізійному голосуванні, а хоч би й питомий Богдан Гатило. Сподіваюсь, хоча б одна з політичних сил зрештою візьметься вдовольняти запит на розумні голови, який в Україні сформувався стихійно. Внаслідок крайнього, демонстративного антиінтелектуалізму чинної влади.
Поточний суспільний лад після майже трьох років спроб наводити авторитарний порядок, значною мірою лишається безладом. Також він скоріше є електоральною демократією, ніж представницькою. І навіть цю далеку від досконалості електоральну демократію ми ризикуємо втратити через умовно сильну руку, що діє за мінімальною участю розумної голови. Одним з ризикованих в цьому сенсі днів є 28 жовтня.
Віктор Пушкар, канд. психол. наук, соціальний психолог.