ТИ махнув рукою на себе? Невдячна справа рятувати самогубцю, і тобі особисто я вже нічим не допоможу.
Подивись в очі сина, дочки, онука! Вони, ще вірять, що ти сильний, що ти захистиш і допоможеш у житті. Вірять. А ти вже здався. Ти віддав своє без опору, без бою у 90-х. Це були заводи і фабрики. Тоді у тебе знайшлися важливіші справи, ніж бути громадянином і обирати чесну і справедливу владу! Тобі було лінь. Тому ти вже тоді переконував себе, що ти маленька людина, від тебе нічого не залежить і твоя хата скраю.
Сьогодні забирають на 50 років і продають ставки та озера, ліси, землю, за які спитають наші, твої і мої діти! Скільки їм буде через 50 років? А вони точно захочуть знати, що робив їх батько чи мати у 2010 і 2012 роках, коли своєю лінню та байдужістю віддавав вже не свою, а їхню Україну. Де їх частка?
Зупинись! Дай їм шанс жити вільним громадянином. Дай відчути забуту тобою радість від того, що це – їх країна!
І не дури себе та інших, що я драматизую. Реальність така, що ти платиш за рибалку на ставку, за вихід на пляж Чорного моря, який захищали мої (а може і твої) діди у 1941-45 роках. Лишилося небагато лісів, де можна полювати чи збирати гриби. Здогадуюсь, що твого шматка немає у відібраних в оренду місяць тому аж до 2062 року 8000 Га. Дергачівських лісів. Переконаний, що ти не входиш до числа щасливців, які будуть продавати землю України іноземцям після позавчорашнього (від 2 жовтня 2012) рішення Верховної Ради. Ще залишаються сумніви, що вони хочуть відібрати ВСЕ?
Згоден, що у цьому тексті не вистачає оптимізму. Але є дійсність, сформована за безпосередньої участі тих, хто не голосував. Хто пасивно спостерігав за долею хворого організму, ім’я якого Україна.
Сувора реальність у тому, що з кожних десяти виборців (перевірено під час сотні моїх особистих зустрічей) максимум двоє підтримують цю владу. Восьмеро – хочуть змін. Двоє – йтимуть голосувати за опозицію, один – за комуністів. А п’ятеро тих, кого з запасом вистачить щоб залишити в минулому сьогоднішню «стабільність та покращення», заколисують себе мантрами, що «нічого не зміниться», «все одно підтасують», «від нас нічого не залежить»…
Та шанс на зміни в твоїх руках. Раз на п’ять років маєш можливість ним скористатися. Навіть якщо ти вже поховав своє майбутнє, дай надію нащадкам.
Іван ВАРЧЕНКО, депутат Харківської обласної ради