Банки забиратимуть майно у громадян? Питання у часі.
Держава знову намагалася захистити майнові інтереси Банків шляхом прийняття з до цивільного законодавства, і як завжди забула про позичальників…
Нещодавно, правники України обговорювали питання наслідків визнання кредитних договорів недійсними. А точніше ті новели, яким був доповнений Цивільний кодекс України
Як завжди, законодавчий орган намагався захистити інтереси найбагатшого прошарку суспільства – власників фінансових установ (Банків), тому вирішився на деякі зміни в галузі цивільного законодавства.
Багато суперечок викликала доповнена стаття 1057-1 Цивільного кодексу України, яка зазначає правові наслідки недійсності кредитного договору.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 1057-1 Цивільного кодексу України зазначено, що у разі визнання недійсним кредитного договору, суд за заявою сторони в обов’язковому порядку застосовує наслідки недійсності правочину, передбачені ст. 216 цього Кодексу, та визначає грошову суму, яка має бути повернута кредитодавцю.
Визнаючи недійсним кредитний договір, у якому виконання зобов’язання позичальника забезпечено заставою майна позичальника або поручителя, суд за заявою кредитодавця накладає арешт на таке майно.
Відповідно до ч. 3 ст. 1057-1 Цивільного кодексу України зазначено, що арешт на майно підлягає зняттю, якщо протягом 30 днів з дня набрання законної сили рішенням суду про визнання недійсним кредитного договору кошти у розмірі, визначеному судом, будуть повернуті кредитодавцю. Якщо у зазначений строк зобов’язання повернути кошти не виконано, кредитодавець має право звернутися до суду з позовом про звернення стягнення на арештоване майно.
Більш того, частина 5 ст. 1057-1 ЦК України визначаючи недійсним договорів застави, який забезпечував виконання зобов’язання позичальника за кредитним договором, суд за заявою кредитодавця накладає арешт на майно, яке було предметом застави. Такий арешт підлягає зняттю після виконання зобов’язання повернути кредитодавцю кошти за кредитним договором, а у разі визнання кредитного договору недійсним – після виконання зобов’язання повернути кредитодавцю кошти в розмірі, визначеного судом відповідно до частини першої цієї статті.
Раніше, питання правових наслідків недійсності правочину, було в же врегульовано. Частина 1 ст. 216 ЦК України передбачає “У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, – відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування”.
До прийняття цього закону позичальник у разі визнання не дійсним кредитного договору повертав банку суму кредиту і більше нічого. З прийняттям цього закону крім повернення суми кредиту, позичальник буде зобов`язаний повернути ще додаткову суму, яку визначає суд, проте жодних критеріїв визначення такої суми закон не визначив, що дасть можливість до зловживання правом в користь банку.
Необхідно зауважити, що банк в більшості справ, які розглядаються нашими «незалежними» судами зловживає правами передбаченим як цивільним так і цивільно-процесуальним кодексом. Чому? Тому що, банк у нашій системі судочинства – це сторона процесу яка звільнена від доказування та доведення певних фактів. Суди задовольняють позови Банків без належних та допустимих доказів. Внесені зміни до цивільного кодексу в частині доповнення ст. 1057-1, це ще одна можливість для Банківського зловживання як процесуальним правом, так і матеріальним.
Але, є багато спірних питань застосування зазначеної норми. Звичайно, для юристів Банку спірні питання відсутні, для Асоціації Українських Банків теж не має нічого незрозумілого в зазначеній нормі.
А тепер, розглянемо «але» цих змін.
Відповідно до ч. 1 II розділу закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо виконання господарських зобов’язань» зазначено, що він набуває чинності з наступного дня його опублікування, тобто з 04 листопада 2012 року.
Більш того, відповідно до ч. 1 ст. 5 Цивільного кодексу України зазначено, що акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ним чинності.
Акт, цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом’якшує або скасовує цивільну відповідальність особи.
Таким чином, вважаю, що застосовувати правові наслідки недійсності правочинів у тому порядку, який визначає положення ст. 1057-1 Цивільного кодексу України можливо тільки до тих правовідносин, які виникли на підставі договору (в даному випадку кредитному), який був укладений після набрання чинності цієї статі, тобто після 04 листопада 2012 року.
Але надія не залишає мене, що суди будуть враховувати положення цивільного кодексу України, а саме положення про дію актів цивільного законодавства у часі. Більш того, багато суддів апеляційного суду Одеської області теж вважають, що застосування наслідків недійсності кредитних договорів викладених ст. 1057-1 ЦК України, можливо застосовувати лише до тих кредитних договорів, які укладені після набрання чинності цієї норми.
Найголовніше тепер, щоб Вищий спеціалізований Суд України з розгляду цивільних та кримінальних справ не нав’язував своє бачення, в так званих інформаційних листах, на це питання, і як інколи буває не досить обґрунтоване з точки зору права.
Не дуже втішні новини…