Кому під силу складний процес читання чи не найважливішого твору українського мовознавства ХХ віку, може, на щастя, вільно знайти цей текст в Інтернеті. Український переклад фундаментальної «Історичної фонології української мови» Юрія Шевельова (перекладачі Сергій Вакуленко та Андрій Даниленко), уперше виданий у Харкові 2002 р., розміщений на дуже доброму стайті «Ізборник».
У силі впливу на розвиток українського мовознавства ця книга обіцяє бути не менш революційною, аніж твори Михайла Грушевського у силі їхнього впливу на українську історіографію. А проте, як я і наголошую в присв’яченому Шевельову (у своїй іпостасі літературного критика він же відомий як Юрій Шерех) телесюжеті, читання цієї книги, як і будь-якого іншого фахового тексту з історичного мовознавства, незрівнянно складніше від читання текстів Грушевського чи інших істориків.
З огляду на сам характер матеріялу та наукової методології, мовознавчий текст такого роду в усіх своїх подробицях зрозумілий лише спеціялістам. Навіть останній розділ «Замість підсумків», яка підсумовує ґрунтовно проаналізований матеріял та його докази про походження української та російської мов із різних діялектних груп, тим самим остаточно розвінчуючи імперську гіпотезу про існування однієї спільної «древньоруської мови» (а себто й єдиного «древньоруського народу»), не мають для пересічного читача отієї драматичності, яку мала на початку ХХ століття стаття М. Грушевського «Звичайна схема «русскої» історії й справа раціонального украду історії східного слов’янства» (теж доступна на стайті «Ізборник»).
Тим не менш, далекосяжне значення книжки Шевельова для майбутнього розвитку слов’янського мовознавства і наших уявлень про процес формування східнослов’янських мов і народів, таки без перебільшення епохальне. Цей факт, що його вперто замовчують російські мовознавці, визнали уже видатні европейські спеціялісти, такі як поляк Януш Ріґер, який і написав упровідне слово до українського видання.
В Україні на ювілей 100-річчя із дня народження Шевельова у 2008 р. гідно відгукнулася, по суті, всього лиш одна інституція: Києво-Могилянська Академія, видавництво якої випустило двотомник вибраних творів автора, поділений на дві категорії: мовознавство (упорядник Лариса Масенко) та літературознавство (упорядник Іван Дзюба, а рецензію для «Літакценту» написав Володимир Панченко), а згодом (2009 р.) ще й «альтернативну» добірку есеїстики Шевельова «З історії незакінченої боротьби» (упорядники Оксана Забужко і Лариса Масенко).
Не було серед живих невтомного пропагатора Юрія Шевельова в Україні Романа Корогодського, завдяки якому з’являлися мало не всі раніші видання творів Шереха/Шевельова на батьківщині, включно із надзвичайно цікавими мемуарами «Я — мене — мені — і довкруги». Що ж, може таки, незабаром діждемося часів, коли пропагування досягнень найвидатніших українських науковців, письменників, митців буде справою Академії Наук та державних інституцій, а не горстки відданих ентузіястів…
Марко Роберт Стех. «ОЧИМА КУЛЬТУРИ». № 11. Історія української мови від Юрія Шевельова.
Усі телепередачі «Очима культури» можна подивитися тут: на моїй сторінці на сайті КОНТАКТу.
Дякую за Вашу увагу! Щиро, Марко Роберт Стех
