Нещодавно у міністерстві культури України музейна рада розглядала програму розвитку Національного художнього музею України. Авторами програми є троє керівників музею: генеральний директор Марія Задорожна, заступник директора з просвітницької роботи Марина Скирда, головний хранитель Юлія Литвинець. http://mincult.kmu.gov.ua/mincult/uk/publish/article/313331.
Згодом, 21 грудня, програма була презентована керівному складу НХМУ й викликала багато критичних думок і відгуків, спричинила занепокоєння подальшою долею Музею. Здивувало те, що йшлося лише про ескіз програми, що втім не завадило Музейній раді прийняти документ до розгляду, назвати його офіційно програмою та в загальних рисах схвалити. Не маючи права на публікацію програми, вважаю за необхідне передати головні ідеї цього «ескізу». Будівля НХМУ перебуває у вкрай поганому стані й конче потребує реконструкції. Для того, щоб її розпочати пропонується переведення колекції у новозбудований «перший в Україні Депозитарій», тобто сховище музейних предметів, що може бути розташований «в межах / поза межами центру міста». Депозитарій планується влаштувати так, аби в ньому кипіло музейне життя. Має бути організовано фонди відкритого студійного типу, які можуть бути відчинені для відвідувачів, створено event space – місце для різноманітних подій (певно, виставок і експозицій). Там само планують розмістити реставраційні майстерні, архів і бібліотеку та створити «Центр експертизи творів». Отже, пропонований авторами «програми» Депозитарій отримує всі можливості для автономного функціонування.
На будинок з левами чекає ґрунтовна реконструкція, на проект якої пропонують оголосити міжнародний архітектурний конкурс. Після реконструкції, згідно з «програмою», у «очищену» від фондосховищ споруду повертається експозиція українського мистецтва «від періоду Київської Русі до кінця 20 століття».
Також музей, певно, силою свого «національного» статусу, залучає до своєї території ділянку по Музейному провулку, 8 – ту скандальну ділянку, де на місці старовинного двоповерхового будинку намагаються побудувати бізнес-центр із паркінгом. Там планують відкрити Центр музейного просвітництва, Інтерактивний музей для дітей, Медіа-центр, Публічну бібліотеку, а також і виставкові зали.
Весь проект має бути реалізований за 6 років, а впоратися з улаштуванням депозитарію хочуть за найближчі чотири роки.
Уся ця глобальна пертурбація викликає, як вже сказано, багато запитань – малих і великих.
Якщо прийняти цю «програму», як щире бажання розвинути музей, то виникає одразу два великі зауваження.
По-перше, як сховище, розташоване на значній відстані від основної будівлі буде з нею поєднуватися? Усі музейники знають, що фонди та експозиція у профільних музеях з невеликою за кількістю збіркою – то цілісний організм, частини якого постійно співпрацюють: відбувається постійний рух працівників, експонатів, працівників із експонатами, йде спілкування, яке не можливо повністю перевести у Інтернет-простір бо необхідно, як кажуть, очима бачити твір. Тоді ж як – возити картини автівками, їздити маршрутками, чи, може, придбати гелікоптер для швидкості транспортування?
По-друге, хоча збірка НХМУ відносно невелика, порівняно, наприклад, із Третьяковською галереєю, вона потенційно дозволяє розгорнути кілька великих експозицій. Серед них – колекція українського іконопису, колекція класичного образотворчого мистецтва 19 – початку 20 ст., колекція мистецтва 20 століття. Розвиток музею мав би передбачати створення нових експозицій із урахуванням специфіки експонованого матеріалу. До прикладу взяти хоча б ікону, що як музейний предмет, має багато вимірів. Ікона як частина іконостасу, ікона і церква, у якій вона перебувала, ікона – образ, перед яким можна молитися. Сьогодні експозиція іконопису у НХМУ більш-менш повноцінно висвітлює лише один вимір – ікона як мистецький твір. Для більшого – потрібне використання інтерактивних технологій та нове просторове представлення самих експонатів…
А от як це все умістити в будинку з левами, навіть добудованому з кількох боків, мені незрозуміло. Запхати весь сир у один вареник точно не вийде хоча б тому, що є величезні полотна, які потребують високих стель. Але можна показати лише найкраще з найкращого – самісінькі шедеври, як подейкують в музейних коридорах. На диво, така ідея теж блукає головами. Щоправда, хибність її очевидна: шедевру потрібне тло з мистецьких творів загального рівня, творів, що збагачують враженнями, створюють мистецький контекст, а тому й роблять, власне, шедевр шедевром!
А от по-третє, хотілося б співставити ескіз програми з нещодавнім інтерв’ю нинішньої очільниці музею, Марії Задорожної, яке вона давала Інтернет-виданню «Коридор» (http://korydor.in.ua/interviews/1259-zmina-muzeynyh-pokolin). Відповідаючи на питання К. Ботанової стосовно планів розбудови НХМУ, директорка каже, що є ідея перенести частину музейних приміщень: «зробити це десь на Позняках і відкрити там теж освітній центр для громади». Своє завдання на посаді директора НХМУ пані Марія бачить аж ніяк не в розбудові музею, не в розширенні експозицій, та навіть не у збільшенні числа відвідувачів. Завдання набагато скромніше і конкретніше – створення стратегічного плану – мабуть, того самого, що окреслений у «ескізі» програми розвитку.
Найбільше питання – чи йдеться взагалі про розвиток музею, а не переведення його у форму «еталонної колекції відібраних творів» (як її називає Марія Задорожна) при новоствореному експертному центрі, який надає платні послуги з експертизи мистецьких творів заможним колекціонерам. Дарма, що й на Позняках…
Такі перспективи не радують, а лякають. Особливо в тих умовах, у яких опинився сьогодні Національний художній музей України, що не має та ніяк не може домогтися отримати документи, які засвідчують право його власності на земельну ділянку по вулиці Грушевського, 6.
Ще важче розібратися зі статусом будівлі як архітектурної пам’ятки. Музейна споруда фігурує у постанові Кабінету міністрів України (Про занесення пам’яток історії, монументального мистецтва та археології національного значення до Державного реєстру нерухомих пам’яток України від 27 грудня 2001 р. N 1761), але з помилкою у офіційній назві – «Будинок Національного музею образотворчого мистецтва (Київський художньо-промисловий і науковий музей)». У наступній постанові, що скасовує дію попередньої, Про занесення об’єктів культурної спадщини національного значення до Державного реєстру нерухомих пам’яток України від 3 вересня 2009 р. N 928 будівля за адресою м. Київ, вул. М. Грушевського, 6 взагалі відсутня… Так само нема її в Законі про перелік пам’яток культурної спадщини, що не підлягають приватизації. У цьому можуть пересвідчитися всі охочі: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/574-17/page6. Тобто, навіть якщо будинок з левами і має якусь охоронну грамоту – це аж ніяк не заважатиме будь-кому його купити та змінити профіль призначення.
А тепер повернімося до ескізу програми розвитку. Виявляється, автори розробки й самі відхрещуються від старої будівлі музею: «Музей затиснутий у лещата доріг та автостоянок, чия близькість до музейних сховищ давно заборонена світовою музейною практикою та діючим законодавством України», – пишуть вони у загальних положеннях програми. Авжеж, як не крути, а вулицю Грушевського пішохідною не зробити. Уявляєте, як може виглядати резолюція чиновника, що перекреслить майбутнє музею: «Відповідно до положень програми розвитку НХМУ, враховуючи значну небезпеку для експонатів у зв’язку із близькістю дороги, загазованістю, вібрацією і т. п. … вважаю експлуатацію будівлі по вулиці М. Грушевського, 6, як музейного приміщення, недоцільним КРАПКА»
Сподіваюся, усім вистачить розуму та порядності не довести до цієї крапки. Не допустити чергового приниження – такого, якому було піддано музей історії міста Києва – запобігти новому рейдерському захопленню історичної будівлі.
На щастя, сьогодні процес повернення музею охоронного статусу вже розпочався зусиллями народних депутатів Олеся Донія, Олександра Бригинця, Андрія Павловського: ними розроблено проект поправок до закону , що має на меті повернути будівлю НХМУ в перелік пам’яток, що не підлягають приватизації: http://prostir.museum/ua/post/25346 .
А співробітникам музею, незгодним із презентованим планом, доручили розробити альтернативний план програми розвитку музею. Завідувач відділу графіки Данило Нікітін, завідувачка виставковим відділом Анна Коновалова, заступник директора з наукової роботи Леся Толстова в короткий термін зробили це й відкриті тепер для публічного обговорення цього плану.
Наявний план спрямовує розвиток на освоєння ділянки по вулиці Інститутській 3 – місце, за яке вже багато років бореться музей і яке, на переконання авторів, є оптимальним для розбудови Національного художнього музею України.
Сьогодні ділянка повернулася до власності міської громади
http://reyestr.court.gov.ua/Review/28046097,
http://www.unian.ua/news/541288-kievu-povernuli-dilyanku-zemli-na-vul-institutskiy.html
Це дає музею та усій українській культурі шанс на початок довгоочікуваного процесу реконструкції НХМУ, шанс на появу першого в незалежній Україні великого сучасного мистецького музею.
Прагнучи цього, як один з авторів, викладаю повний текст цього альтернативного плану-програми http://www.ex.ua/view_storage/818500497151 – громадськість має право знати, що відбувається в Національному художньому музеї України, що може чекати його у майбутньому.
Данило Нікітін.
Прошу також підписати петицію на захист історичної будівлі музею та залучення до розбудови ділянки по вулиці Інститутській 3: http://www.petitions247.com/na_zakhyst_namu .
