У ці дні у центрі небайдужої громадськості Росії та України опинилося невелике місто на Ставропіллі Невинномиськ. Воно було засноване запорізькими козаками, переселеними з волі Катерини ІІ на Кубань, на день Покрова Пресвятої Богородиці – 1 (14 за новим стилем) жовтня 1825 року. За роки панування царської та комуністичної імперій місцеве волелюбне козацтво зазнало чимало поневірянь. Влада постійно боролася з ним то шляхом «розкозачування», то голодоморами, то депортаціями на каторгу в Сибір. Але й понині дух козацької вольниці залишається тут високим. Це засвідчили й останні події.
Слід нагадати, що ще із січня 2010 року, коли Ставропольський край було включено до складу Північно-Кавказького федерального округу, і перетворене на буфер між центральною Росією та невпокореним Кавказом, місцеві жителі стали в опозицію до влади. Вони протестують проти зростаючого протистояння на етнічному ґрунті, яке нерідко обертається на трагедію. Чашу терпіння людей переповнило жорстоке вбивство уродженцем Чечні 25-річного студента Миколи Науменка, здійснене в ніч з 5 на 6 грудня. Обурена громадськість 15 та 22 грудня минулого року провела біля приміщення міської адміністрації народні сходи під гаслом «Досить убивати руських!», «Повернемо, Ставропілля руським!», вимагаючи покласти край етнічній злочинності в місті. Під час другого сходу було заарештовано 37 учасників акції протесту.
У січні розпочалася підготовка до нового сходу, до якого мали намір долучитися представники руху «Соборна Україна», які вважають Ставропілля і Кубань історичними українськими областями, окупованими Москвою. Їх активно підтримала відома своїми непередбачуваними витівками партія «Братство» відомого українського політика-націоналіста Дмитра Корчинського. На їхніх сайтах з’явилися повідомлення та плакати із закликами «У похід на дикий Схід!», які миттєво стали тиражувати завсідники соціальних мереж. Ініціатори походу оголосили про проведення 22-26 січня «Маршу єдності й соборності в Росії». Він мав пройти у Воронежі та Брянську, а потім планувалося направити об’єднану автоколону до Невинномиська. До маршу нібито приєдналися Громадський комітет «Сіверщина-Стародубщина», «Козаки-Захисники Гостинного двору у Києві», громади з Дніпропетровську. Під час акцій планувалося виступити з вимогою до керівництва Росії захистити руське (тобто корінне, українське) населення від знищення.
Напередодні наміченого маршу до Києва прибула делегація громадського активу Кубані, яка подала заявку на проведення своїх заходів до Адміністрації Президента України, щоб усе було законно й санкціоновано. Пізніше блогери навіть повідомляли, що Віктор Янукович благословив їхню акцію, у що неможливо повірити. Та як би там не було, а опівдні 22 січня на Майдані Незалежності відбувся запис добровольців для поїздки на етнічні українські території, які тимчасово перебувають у складі РФ, із метою допомоги місцевим побратимам.
Цього ж дня з Керчі мав вирушити на поромі цілий десант добровольців iз Києва, Дніпропетровська та Одещини. Однак із усієї групи активістів, представників різних політичних сил і рухів на російський кордон змогли потрапити лише двоє, а всі інші були зупинені у порту «Крим» українськими прикордонниками. Двоє активістів – Єгор Лиманський з Києва та Євген Долгий з Харкова, були затримані вже російськими прикордонниками. У них відібрали червоно-чорний прапор націоналістів та відеокамеру й обізвали фашистами.
А тим часом до акції протесту в Невинномиську готувалася і місцева влада та правоохоронні органи. Губернатор Валерій Зеренков грізно наказав їм «не допустити провокацій». За кілька днів до сходу у місто були введені контингенти спеціальних поліцейських сил і так званих кадирівців, на дахах будинків з’явилися спостерігачі у камуфляжі з біноклями. Невинномиськ опинився в облоговому стані. Студентів та учнів коледжів правоохоронці попередили, що за участь у сході вони будуть виключені з навчальних закладів і оштрафовані. Водночас були проведені масові арешти активістів і підозрюваних. 25 січня був затриманий лідер регіонального відділення партії «Нова сила» Андрій Дудинов, відомий блогер Оксана Вельва (Борисова) а також кілька учасників попередніх акцій протесту, зокрема, Яромир Букрєєв. Зранку 26 січня місто було заблоковане автомобілями, а ініціаторів забороненої акції запросили в ультимативному тоні на бесіду в адміністраціюміста, де протримали увесь день.
Не зважаючи на такий шалений тиск, чимало людей, зокрема молодих козаків, все ж насмілилися вийти на місце призначене для сходу щоб заявити, що вони русичі, що Ставропілля – не Кавказ. Але зібратися разом і провести мітинг омоновці, а їх було більше ста чоловік, не дали змоги. Правоохоронці хапали людей при підході до приміщення міської адміністрації без всякого розбору і відправляли в огороджений колючим дротом двір центрального відділення поліції Невинномиська. Під вечір у цьому концтаборі було зібрано за різними підрахунками від ста до двохсот чоловік. Звідси відомих опозиціонерів вивезли у відділ по боротьбі з екстремізмом – так званий центр «Е» у Ставрополі.
Згодом прес-служба крайового управління МВС Росії повідомила, що «26 січня в Невинномиську не допущено проведення незаконних заходів. Правоохоронцями затримано 87 чоловік, що мали намір провести несанкціонований мітинг невдоволених ходом розслідування убивства Миколи Науменка й зростанням криміналу в місті. Серед затриманих 47 чоловік, які не є жителями Невинномиська, а восьмеро – громадяни іноземних держав. Складено протоколи про порушення міграційного законодавства та за дрібне хуліганство. У доставлених у поліцію вилучено 2 одиниці травматичної і 1 одиниця холодної зброї». Звідки з’явилися «громадяни іноземних держав» ніяких пояснень немає, але не виключено, що це представники націоналістичного руху України.
Місцеві мас-медіа поки що про події у Невинномиську мовчать, жодного знімку, навіть у соціальних мережах, знайти теж неможливо. І то не дивно, адже поліцаї примушували всіх заарештованих знищити зроблені цього дня фото, а потім співробітники СБУ здійснили ще й «моніторинг» Інтернет-ресурсів. Тож факти про насильство проти мирних жителів, яке карається міжнародним судочинством, вже фактично знищені. Однак деякі інформаційні агенції повідомили цього дня про окремі досить малочисельні акції на підтримку вимог жителів Невинномиська в інших містах. Пікети відбулися, зокрема, у Москві, Санкт-Петербурзі, Пермі, Мурманську, Каменськ-Уральському, Єкатиринбурзі.
Характерно, що ці події на Кубані майже співпали в часі з виступом Прем’єр-міністра РФ Дмитра Медвєдєва в Давосі, де він забувши, що знаходиться на міжнародному самміті, а не на центральному російському телебаченні, вихваляв «керовану демократію» Росії. Але кубанські козаки ще не склали зброю, вони налаштовані рішуче, їхні протести ще матимуть продовження. Уже сьогодні у Невинномиську прозвучали заклики до нового народного сходу. І вони згодом будуть мати набагато більший резонанс, ніж протести під стінами Кремля.
Сергій Горицвіт
На світлинах: ведмідь – символ «керованої демократії» в Росії, народний сход у Невинномиську 22 грудня 2012 року, блогер-правозахисник Оксана Вельва, пікет 26 січня у Каменськ-Уральску, пікет 26 січня у Пермі.
Фото із соціальних мереж.