Мій колега, редактор обласної газети, побував на міжнародному семінарі, де oбговорювали мову сучасних мас-медій. Зокрема — застосування етнічних та соціальних маркерів у кримінальних хроніках, що витворюють негативні стереотипи відповідних спільнот.
Повернувшись додому, колега взявся виполювати зі своєї газети політично некоректні формули, заміняючи їх нейтральними, на зразок: “Стражі порядку затримали смаглявку, котра, відстоюючи зібране на смітнику, ледь не забила до смерті безхатченка”.
Я привітав колегу і запевнив його, що читач тепер зроду не здогадається, що безхатько — це бомж, а не який-небудь чернець-пустельник, а смаглявка — то циганка, а не, скажімо, курортниця, яка щойно повернулася з Шарм-аль-Шейха.
Ця його політична коректність контрастувала, однак, зі щиро-слов’янською безпосередністю читачів, які обзивали одне одного на форумах тої ж таки газети жидами і москалями, свідомітами й бандерлогами, даунбасцями і майдаунами, незаперечно доводячи свою вищість над опонентами, а заразом і над облудною, скутою моральними й правовими умовностями “Європою”.
Я згадав недавню дискусію в інтернеті щодо правомірності слова “жид”, у рамках якої Олександр Ройтбурд так образився на недоумків, які обізвали його тим словом, що пригрозив більш ніколи не називати себе українцем. Так приблизно Іван Карамазов обіцяв Господові повернути білетик до небесного царства.
Я подумав, чи не виписатися й мені з того злощасного українства і не повернути кому-небудь свій нефортунний білетик. Адже й мене ті добродії обзивають — то “ліберастом”, то “федерастом”, а то, прости Господи, “противсіхом”. От тільки куди мені записатися? До смаглявців? Чи все-таки до безхатченків?