Обговорення результати досліджень, що проводились за проектом «Символічне насильство в містах сучасної України».
Поштовхом для обговорення цієї теми в українському експертному середовище стала появи серії ксенофобських написів та графіті у Криму, що, зокрема, були спрямовані проти кримських татар. Але, при підготовці проекту, було вирішено дослідити це соціальне явище на національному рівні, тому були обрані міста, що символізують усю Україну: Київ – столиця країни та 3 регіональні центри – Сімферополь/Акмесджіт, Львів та Харків.
Що таке символічне насильство:
– спосіб створення конфліктних ситуацій;
– слабкий сигнал про соціальну напругу, на який варто реагувати до появи сильніших сигналів;
– спосіб відносно безпечного зняття напруги, “випуску пари в свисток”?
Сімферополь/Акмесджіт, Київ, Львів, Харків. Ситуації в чотирьох містах мають спільні риси, але також мають відмінності. Від хаотичної забудови спільного простору міст до вуличного мистецтва; від самодіяльного дрібного хуліганства до серйозно організованих провокацій.
Ми презентуємо дані польових досліджень, які дозволяють краще зрозуміти ряд обурливих подій останнього часу. Зокрема, акти вандалізму проти мечетей в Сімферополі/Акмесджіті та конфлікт навколо Гостинного Двору в Києві. Яким чином можна зменшити ймовірність подібних ситуацій?
Доповідач: Віктор Пушкар, соціальний психолог, кандидат психологічних наук, ГО ІЦ “Майдан Моніторинг”. Науковий керівник проекту, Київ.
Основні тези доповіді: Cюжет художнього фільму «Земля мертвих» має прямий стосунок до нашої частково спільноукраїнської, частково київської ситуації з місцевим самоврядуванням. Перший епізод цього фільму показує як зомбі, в передмісті відволікають салютом і, в той же час, особи, наближені до міського голови грабують продукти з покинутого продовольчого складу. Цей фільм змальовує стосунки не дуже демократичного керівництва міста, не дуже самоорганізованої місцевої громади і посередників між міським головою і місцевою громадою. Фільм був заборонений в прокаті, і, скоріш за всі, саме з цієї причини.
І те, що ми спостерігаємо зараз в м. Київ, дуже подібне до цієї картини.
Повертаючись до дослідження. Є спільний патерн неузгодженої взаємодії між міською владою і центральною владою, є недостатнє представництво місцевих громад у владі на рівні міста (району). Тобто, деякі соціальні групи виходять рівнішими за інші, а деякі представлені недостатньо. Це призводить до активізації політичних радикалів, молодіжних субкультур (вони є не такими радикальними чи антисуспільними, як прийнято вважати), і до такої художньої рефлексії, як поява в містах стрітарту.
Ще один спільний патерн – це хаотична і нераціональна забудова міського простору. Графіті – це єдиний голос громади Києва після того, як фактично ліквідовані муніципальні ЗМІ. І за графіті можна відстежувати наявність суспільної напруги у місті. Це слабкий сигнал про соціальну напруженість на який варто реагувати до того, як з”являться сильніші сигнали (масові бійки), до того, як ми дійдемо до стихійних лих і техногенних катастроф. Цього б дуже не хотілося б і це одна з причин, чому ми взялися до цього проекту.
Спільним для чотирьох міст є патерне розташування графіті, вони практично завжди маркують межі старого і нового міста, різних типів забудови, наприклад, п’ятиповерхівки та багатоповерхівки та старе місто і слобода. Дошки оголошень, на яких представники різних субкультур ведуть символічні війни.
В дослідженні не виявилось чіткого розподілу на схід, захід і південь, але виявився чіткий розподіл за типами поселення.
Доповідач: Рустем Аблятіф, керівник проекту, керівник громадської організації «Інститут громадянського суспільства», Симферополь.
Основні тези доповіді: Поштовхом до підготовки цього проекту була поява ксенофобських написів, які мали яскраво виражений антикримськотатарський характер. Нажаль, написи, що розпалюють міжетнічну ворожнечу є соціальним явищем в Криму. Вони отруюють суспільство, ображають національні почуття, перш за все, кримських татар, хоча були написи й проти України і українців. За всі роки незалежності в Україні не було ксенофобських написів проти росіян, російських громадських установ або культових споруд.
Всі наші правоохоронці, прокуратура, міліція намагаються кваліфікувати всі ці випадки, як дрібне хуліганство і порушують кримінальні справи саме за цією статтею. Хоча, нещодавно в структурі кримської прокуратури з’явився спеціальний відділ, який має боротися з проявами міжетнічної ворожнечі, появи мови ворожнечі, щоб її не було ні на стінах, ні в ЗМІ. За кошти ОБСЕ проводили тренінги і семінари, яким чином це робити, але це не має результату.
Крім ксенофобських написів в місті присутні неонацистські символи. Антифашистські групування ведуть війну символів з цими організаціями, закреслюючи написи один одного. Реальних конфліктів між ними ще не було.
Хоча, якщо говорити про міжетнічні конфлікти, то символічне насильство переростає у реальне насильство, коли представники різних груп (скінхеди або неонацисти), відчуваючи свою безкарність.
Обурює те, що влада просто бореться з підлітками, які щось малюють та псують вигляд міста, але не помічає написи з неонацистським маркуванням, які прямо закликають до насильства, які містять заклики «Бий», «На ножи». Ці написи місяцями знаходяться в центрі міста і правоохоронні органи на це не звертають увагу.
Відмінністю між чотирма дослідженими містами все ж таки є етнічне підгрунтя.
Питання: Чи є соціальні причини цього явища, а не тількт етнічні і національні?
Відповідь: Звичайно. Соціальні чинники є спільними для усіх чотирьох міст. Написання тегів – це спосіб самовираження молоді. Вони відчувають наявність соціальної нерівності. Якщо навіть кияни нарікають, що є дистанція між громадою і владою, то в Криму ця дистанція величезна. Не просто відстороненість, а відірваність влади від громади. З приходом макеєвської команди, вона взагалі не звертає увагу на громадян. Тобто, вони прийшли заробляти гроші і їх не хвилює, що про них кажуть громадяни. Молодь гостро відчуває цю соціальну нерівність.
Віктор Пушкар: У Симферополі є специфічна причина, яка стосується повернення кримських татар і небажання місцевої влади визнати їх присутність у місті. Кримські татари штучно ізолюються. Коли кримські татари намагаються позначити свою присутність в історичному центрі міста, навіть ті, хто там жив до депортації, то їм в цьому перешкоджають. Це стосується і відзначення роковин дня депортації і обмеження будівництва кримськотатарського культурного центру, який вони хочуть поставити своїм коштом.
Рустем Аблятіф: Кримська влада не виділила жодного місця для поселення кримських татар. Всі поселення були побудовані шляхом самоповернення, в ситуаціїї, коли міська влада ігнорувала їх вимоги щодо виділення землі. Вони всі знаходяться на окраїнах міста. Крім того, вже 14 років не виділяються кошти на будівництво кримськотатарського музею мистецтв. Тому, знайшли вже власний кошт, щоб побудувати разом з музеєм і культурний центр. Будівництво культурного центру було винесено на розгляд міської громади, тому, що мовляв, воно не вписується в історичну частину міста. Демократичні методи управління приймають дискримінаційний характер і використовуються з дискримінаційною метою. Мовляв, десь міська громада проти будівництва кримськотатарського центру. Такий самий механізм використовувався при намаганні будівництва мечеті в Симферополі.
Доповідач: Ярина Возняк, соціолог, Національний університет “Львівська політехніка”, Львів
Основні тези доповіді: За результатами дослідження складно дізнатися, що саме дратує львівян: загальна міська інфраструктура чи поєднання старої частини міста з новою забудовою, наскільки вона є естетичною. Наскільки специфічними і необразливими є написи специфічних субкультур. Написи в нас є не стільки етнічно розмежованими, скільки це є загалом конкретним індикатором соціального протесту і невдоволення. Є певні ксенофобські написи. Але переважно це є так звані тегування, які є відповідним каналом комунікації між певними субкультурнимим групами. Останнім часом з’являється все більше специфічних політичних графіті. Вони спрямовані на невдоволення загалом владою і керівництвом держави.
Питання Дмитро Потєхін: Чи є у нас елементи субкультури, яка була б чітко спрямована, або, принаймні, натякала на подолання ворожнечі?
Відповідь Наталка Зубар, координатор проекту в Харкові, голова правління ГО ІЦ “Майдан Моніторинг”: В Харкові є цілий такий рух, це художники. Вони займаються подоланням цієї совкової тяглості. Вони створюють цілі агломерації картин. В Харкові є район, в якому проходило кілька фестивалей стрітарту, в результаті там практично немає стихійного графіті. Там прекрасні картини, не попсові, в стилі авангард, прекрасно вписані в пейзаж. Тут можна чітко простежити, як художне графіті прибирає стихійне графіті. Коли створюються вартісні картини, навколо них попсу не малюють.
Віктор Пушкар: Художні графіті розповсюджені в Харкові і Києві, в меншій кількості є вони і в Симферополі, і у Львові. Це намагання осмислити змінену реальність урбаністичного пейзажу, змінити на краще, зробити більш прийнятною для себе і для людей.
Питання з залу: Чи ви підтримуєте думку, що ця ворожнеча нав’язується молоді з метою відволікання від першочергових проблем (маленькі зарплати, недосконала система управління, нечесні депутати)?
Відповідь Віктор Пушкар: Так, в такий спосіб молоді морочать голову цією грою, яка була винайдена дуже давно. Але, дуже малоімовірно, що молодь масово це підтримає. Це, скоріше, маргинальні групи. Люди не піддаються програмуванню необмежено, але їх все-таки намагаються програмувати і використовувати в своїх цілях.
Доповідач: Дмитро Потєхін – директор Групи європейської стратегії, Київ.
Основні тези доповіді: Про механізм і мотивацію людей, які розміщують символи насилля і графіті. В теорії міжнародних відносин є так звана сек’юритизація. Це концепція, яка описує, яким чином створюються ситуації, які виправдовують відхилення від традиційної, демократичної процедури, зокрема, на рівні самоврядування. Розміщення символів насильства є одним з методів виштовхування політики з нормальних процедур. Створюються загрози (в доволі недорогий спосіб) і це дозволяє привнести в дискус (не тільки місцевий, а вже і в національний), тему загрози. Відповідно потім, знову ж таки, в дешевий спосіб, місцевим політикам, які не мають чого особливо запропонувати в галузі налагодження ефективного, місцевого життя, залучення інвестицій, організації міського життя, дозволяє продавати свої послуги рятівників від цих загроз.
Наскільки ці загрози удавані чи реальні? Тут можна лише припускати. Доки ми не маємо документальних підтверджень свідчень людей, яким платять за розміщення цих символів – це лише припущення. Цей механізм потрібно за можливості пояснювати активістам, щоб вони розуміли, що вони свій час, можливо, навіть безкоштовно, втрачають на відтворення ситуації, яка більшість з них не влаштовує.
Віктор Пушкар: Щодо штучності розпалювання ворожнечі: в Києві десь рік чи два не було актів вандалізму проти синагог і чомусь вони стались саме в той день, коли вирішувалась дата виборів міського голови і міської ради у місті Києві.
Наталка Зубар: Мови ненавісті в Харкові мало. За часів СРСР її було більше на порядок. Ще цікава деталь. Коли графітчики вписують в ландшафт навіть просто теги, вони намагаються це робити гармонійно, наприклад, підбираючи кольори до загального фону.
Андрій Романов, ГО ІЦ «Майдан Моніторинг»: Дивно, що ми обговорюємо наслідки, а не причини цього явища. Причина в тому, що за останні п’ять років зростає соціальна нерівність. Це відбувається не тільки в Україні, а і у всьому світі. Американці дослідили, що соціальна нерівність в Сполучених Штатах зросла за останні 10 років в 40 разів. Це коли люди вриваються в школу, у якій вони навіть не вчились і розстрілюють дітей. Більш того, соціальна нерівність веде до зубожіння певних територій, де існують непотребні графіті. Падає загальний рівень культури, звідси і етнічні війни, війни вболівальників і інші неіснуючі проблеми. Якщо ми хочемо ці процеси контролювати – потрібно мати індикатори, заміри динаміки, куди рухається суспільство, як воно розвивається і куди йдуть зароблені блага.
Віктор Пушкар: Якщо людина в якийсь момент стає неадекватно агресивна, то це значить, що в минулому у цієї людини були причини для прояву адекватної агресії, яку вона тоді стримала. Американськими науковцями досить давно встановлено, що є зв’язок між насильством і характером міської забудови. В будовах вище 7 поверхів спостерігається вищий рівень злочинності: пограбування квартир, розбійні напади, інші злочини з проникненням у приміщення. Коли планується сучасна міська забудова – такі речі теж варто враховувати. Міські божевільні є частиною кожного міського ланшафту. І якщо людина, замість того, щоб взяти кулемет і когось розстріляти свій негатив виразить у вигляді малюнка на стіні – це буде краще.
Ярина Возняк: Останнім часом з’явились екологічні і політичні написи під трафарет з закликами до самоорганізації, навіть з певними революційними закликами. Графіті, як правило, розміщують або на старих, занедбаних будинках (передбачається, що вони нічиї, тобто, належать владі), або на нових чи відремонтованих (як певний акт вандалізму). На будинках середнього віку їх, як правило, не буває.
Наталка Зубар: В Харкові на такому старому будинку є графіті «Наше». Так графітчики показують нам потребу у спільному просторі, якого не існує, мабуть, в усіх цих чотирьох містах.
Віктор Пушкар: Згідно теорії американського психолога Стенлі Мілгрема, занепад міста може початись з одного розбитого вікна і, якщо ніхто його не замінив, то вікна будуть розбиватись і надалі. Після того почнуть виймати віконниці, двері, розбирати дах і, зрештою, загине все місто.
Символічне насильство – це спосіб умовно цивілізованого переміщення насильницьких дій з фізичного простору у символічний, тобто, коли люди фізично залишаються цілими, але їм дають зрозуміти, що вони підпорядковані, десь небажані, і що вони мають щось зробити або утриматись від певних дій.
Символічне насильство пов’язане з мовою ворожнечі, але це різні речі. Воно може спостерігатись у візуальному просторі і у звуковому. Це зменшення простору, в якому перебувають люди. Людина, в якої регулярно протягом дня персональний простір зменшено до розмірів маленької ділянки не може залишатися психічно здоровою, вона стає невротиком. І те, що ми казали про немотивоване насильство сьогодні – це один з наслідків цього символічного насильства, зменшення публічного і персонального простору.
Підготувала Наталя Ляшенко
Хотів б зазначити що назва нашого народу – “кримськотатарський народ”, а не “кримсько-татарський”. Кримськотатарський народ є корінним народом Криму. А “кримсько-татарський” – це, наприклад, волзькі татари, які мешкають у Криму. Цей метод використовують російські шовіністи, які таким чином намагаються підкрислити мовляв чужоземне походження кримськотатарського народу. Тому, ми завжди виктристовуємо автентичні назви наших міст та сіл, а не колоніальні. Так, в усіх повідомленнях стосовно проекту я використовував подвійну назву міста – Акмесджіт/Сімферополь. На жаль, я бачу, що для українців це складає якийсь комплекс. Аніхто не хоче підтримати наше прагнення до відновлення справедливості. У “Відродженні” навіть вирішили знехтувати почуттями кримських татар, побоючись “образити” почуття російськомовних громадян.