6 березня 2012 р. Вищий адміністративний суд достроково припинив повноваження депутата парламенту від фракції “Батьківщина” Сергія Власенка, захисника лідера опозиції Юлії Тимошенко. Відповідне рішення було ухвалено за позовом голови Верховної Ради України Володимира Рибака до Сергія Власенка щодо дострокового припинення повноважень депутата, оскільки С. Власенко, на думку спікера, одночасно з повноваженнями народного депутата займався адвокатською діяльністю. Його представник, голова фракції “Батьківщина” Арсеній Яценюк під час дебатів у суді заявив, що у листі, отриманому судом від Генпрокуратури, йдеться про те, що Сергій Власенко не є адвокатом і займається справами проти Юлії Тимошенко як фахівець у галузі права і діє на підставі доручення партії “Батьківщина”. Проте, суд не взяв до уваги та не врахував подібні аргументи і докази. Паралельно з тим, трохи раніше, депутатських повноважень було також позбавлено бізнесмена-регіонала Андрія Веревського.
Майже місяць тому, 8 лютого 2012 р. Вищий адміністративний суд своїм рішенням позбавив депутатських мандатів Павла Балогу і Олександра Домбровського, виходячи з позову депутата Верховної Ради VI скликання Ю. Кармазіна, який заявив про фальсифікації виборів в округах №11 (Вінницька область) і №71 (Закарпатська область). ЦВК було зобов’язано провести вибори в зазначених округах, а коментуючи відповідне рішення, заступник голови ЦВК Андрій Магера заявив, що не бачить легітимних механізмів для перевиборів у відповідних одномандатних округах №11 і №71.
Отже, попри різноманітність аргументів і специфічність контенту, 4 випадки рішень про позбавлення депутатських мандатів з боку ВАСУ з різних приводів набирають рис певної владної технології, яка дозволяє обійти парламент у рішеннях про скасування депутатської недоторканності та використовувати інші “аргументи” для позбавлення депутатських мандатів. Тим більше, що до цього часу, незважаючи на різні політичні інтереси, парламентарі зберігали цехову солідарність у цій справі. Можна пригадати як у 2010-му нічим закінчилася спроба Генпрокуратури позбавити недоторканності народних депутатів Андрія Парубія та Юрія Гримчака за фактом “незаконного впливу на голову Верховної Ради і народних депутатів з метою перешкодити виконанню ними службових обов’язків” під час протидії “харківським домовленостям”. Поки що розмови точаться лише стосовно депутатів, членів БЮТ Арсенія Авакова та Григорія Немирі. А сам Володимир Рибак ще в грудні 2012 року зазначав, що хотів частково залишити недоторканність народних обранців “наприклад, опозиції, щоб її не можна було притягти за критику влади”. “Обхідний шлях” позбавлення мандату почасти демонструє, що у ВР далеко не так просто знайти більшість “за”, а по друге – що з думками парламенту у цих питаннях можна й не рахуватися.
В цілому за всі роки новітнього парламентаризму рішенням ВР у різні періоди було позбавлено депутатської недоторканності а з цим і депутатських повноважень 5 осіб. До речі звинувачення у веденні бізнесу в поєднанні з державними справами в 2005 році застосовувала й Юлія Тимошенко, під час протиріч з Петром Порошенко, на той час главою РНБОУ. Тоді подібна спроба коштувала втрати довіри й призвела до тривалої політичної кризи.
У стінах ВР України існували більш ніж численні спроби скасування недоторканності для обраних, а під час виборів їх з політиків не пропонував лише ледачий. За великим рахунком подібні спроби почасти могли трактуватися й як розправа над політичними та бізнес-конкурентами в країні, де політика і бізнес є сіамськими близнюками, а на опозицію ніхто не зважає. Ще напередодні президентських виборів 2004 року тодішній кандидат у Президенти України В. Янукович виступав за проведення референдуму з обмеження депутатської недоторканності. Проте, вже перебуваючи на посаді прем’єра, у червні 2007-го він вказував, що вважає популізмом заклики відмовитися від депутатської недоторканності.
Черговою новітньою спробою стало 5 липня 2012 р., коли більшість Верховної Ради ухвалила у першому читанні і направила до Конституційного Суду законопроект про обмеження депутатської недоторканності і виключення можливості позбавлення звання президента в разі його імпічменту. Як бачимо поза кадром залишалося питання позбавлення недоторканності президента і суддів, яке раніше рішенням Конституційного Суду України вже було визнано неконституційним. 28 серпня 2012 р. КС визнав відповідним Конституції вищезазначений законопроект, а саме таким, що відповідає вимогам статей 157 і 158.
Проте, схоже, що внесення змін до Конституції більш тривалий та клопіткий шлях без гарантії на успіх і мобільність. Тоді, як використання непідкупної та незалежної судової системи України приносить більш швидкі плоди для влади. За цих умов не виключена можливість й подальших справ щодо представників опозиції, чи навіть своїх, які проявляють недостатньо лояльності і поступливості.
Проте, справа Власенка за нинішніх умов є набагато ширшою тільки за взаємини між владою та опозицією, персональними образами деяких владців на жести Сергія Власенка під час прес-конференцій, адже вона нерозривно пов’язана з питанням опозиції в Україні та вибіркового правосуддя. Так, після рішення суду можна навіть відкласти реалізацію “Плану першочергових заходів щодо інтеграції України до Європейського Союзу на 2013 рік”, ухваленого в середині лютого 2013 року з метою забезпечення підготовки до укладення Угоди про асоціацію між Україною та ЄС, адже, підписання угоди в листопаді 2013 найімовірніше за все не відбудеться.
Попри багаторазові та багаторічні запевнення про європейську інтеграцію з боку Віктора Януковича, реальні дії розходяться з риторикою. Навіть комфорт і “тепла ванна”, що її намагалися влаштувати українському президенту очільники ЄК під час останнього саміту дала зворотній ефект. І ситуація в березні стала набагато гіршою. Європейський комісар з питань розширення та європейської політики сусідства Штефан Фюле заявив, що позбавлення Власенка мандата навряд чи наближає Україну до Євросоюзу і є неєвропейським шляхом. У спільній заяві віце-президента Європейської Комісії Кетрін Ештон та європейського комісара з питань розширення Штефана Фюле лунав заклик до української влади “вирішити цю проблему таким чином, щоб уникнути враження, ніби судова система використовується неналежно, для політичних цілей”. А 13 березня 2013 р. Європарламент на пленарному засіданні планує обговорити ситуацію в Україні за участю Кетрін Ештон. Було оприлюднено доволі жорстку заяву з приводу ситуації, що склалася з боку Держдепартаменту США. Проте, реакція на все це з боку української сторони була більш ніш наївною, немовби Україна і надалі віддана зобов’язанням, які вона взяла на себе під час саміту Україна-ЄС.
Показово, що за публічною сферою ситуації, що розгортається навколо Сергія Власенка та справи Тимошенко поза кадром широкої суспільної уваги залишаються україно-російські домовленості, що їх начебто досягнуто цими днями відносно створення двостороннього спільного підприємства між українською та російською сторонами, якому буде здана в оренду ГТС, а Україна у відповідь отримає зниження ціни на газ до 260 доларів за тисячу кубометрів. Ймовірно з цієї схеми виключається ЄС.
***
Позбавлення депутатського мандату Власенка має як мінімум 3 наслідки для різних владних інституцій, суспільства, наступних виборів та геополітичних орієнтацій нинішнього українського керівництва.
По-перше, це застосування новітньої технології з використанням судової вертикалі в усуненні від парламенту опозиційних чи нелояльних до керівництва депутатів. За умов подвійного дна українського законодавства та специфічної варіативності судових рішень це є більш ефективним ніж шлях позбавлення недоторканності у ВР, чи навіть внесення змін до Конституції. Тим більше, у випадку того ж Балоги влада набуває всі шанси для більш повного контролю за голосуваннями пропорційників та їхнім позиціонуванням, адже без малого всім пропорційникам можна пригадати бізнес-минуле.
По-друге, навколомандатні події зводять шанси підписання угоди про Асоціацію з ЄС в листопаді 2013 року майже до нульової відмітки, адже подібне політичне вмотивоване рішення ілюструє не тільки вибірковість правосуддя, але й чергову картину щодо відсутності бодай якогось позитивного поступу у розв’язанні “питання політично вмотивованих арештів”, чи сумніви у реформуванні судової системи. Це може трактуватися з боку керманичів ЄС як зрада обіцянкам та чергове демонстративне нехтування з українського боку всіма домовленостями так складно досягнутими останнім часом. Тим більше, що якщо ситуація в Україні й в подальшому буде погіршуватися. Наприклад дехто може кинутися шукати спортивну ліцензію Віталія Кличка чи якісь посвідчення Арсенія Яценюка, і це не переверне громадську думку в ЄС на користь поглиблення взаємин ЄС з новітнім авторитарним утворенням. Та й потенційне поглиблення взаємин з РФ в газовій сфері вказує на превалювання євразійського вектору в сьогоднішній системі координат української влади.
По-третє, все це виглядає як доволі показова справа буквально для кожного, хто живе в Україні. Якщо так можна вчинити з публічною людиною і депутатом, особливо коли до справи прикута така увага, щось подібне можливе з будь-ким. Це чергове нагадування не тільки навіть опосередковано нелояльним регіоналам у парламенті про можливі наслідки “власної думки”, але демонстрація практично всім, чого вартують їхні права в українській політичній системі.
Юлія Тищенко, голова Ради УНЦПД
