Чому в наших магазинах і на базарах можна до безкінечності розморожувати і заморожувати “свіжоморожену” рибу? Чому у наших “безкоштовних” лікарнях, навіть, якщо ти заплатив, то ще не гарантія, що тебе лікуватимуть, наприклад, не будуть економити на реактивах для аналізів? Чому перед святами у нас ціни зростають, а в світі, навпаки, падають? Чому у нашій країні генералів різних мастей і пенсіонерів державного значення більше, ніж в усій об’єднаній Європі?
Такі питання на сучасних мітингах не здають… Система, втікаючи від непередбачуваного Єльцина, сховалася під парасольку незалежності. Вона тому і погодилася на незалежність, бо знала, що потім влаштує нам сьогодення. Суспільне життя в Україні, хоч і демонстративно стрипіхате, але чітко регламентоване. Дозволяється воювати навколо свят, прапорів, мов, бажано частіше смикати теми жидів, москалів, хохлів. Можна обзиватися, битися, навіть вбивати одні-одних.
Дозволено все, що не загрожує системі. Основна установка – щоби всі війни акуратно велися тільки в рамках системи. Аби ніхто не підняв кістлявої руки на саму систему. Бо тоді катастрофа. Позникають теперішні банки, які ніколи не були справжніми банками, а, сховавшись під жупел ризиків, займаються обдиралівкою. Більшість “бізнесменів”, навіть з мільярдами, якщо треба буде займатися справжнім бізнесом, через пів року стануть бомжами. Доведеться порпатися у смітниках різним “заслуженим”, “народним”, “кандидатам”, “докторам”, “героям” і “кавалерам” – всім, хто за роки безладдя понакуповували собі гонорових звань, які за межами постсовкової України не мають авторитету. І головне, на чому тримається сучасна система, Україна перестане бути розкішною і ситою годівницею для бюрократичного апарату, де за двадцять років спостерігається висока концентрація хапуг і неуків, які звикли до життя на халяву, привчили до нього дітей і родини.
Тому ті, хто хоче змін, україно- чи російськомовні, даремно думають, що найбільші їх вороги, то звезена на мітинги противників хмільна юрба, котру “смотрящі” не випускають за межі мітингів навіть по-маленькому. Або відпускають, відібравши паспорт. Вони такі ж гвинтики системи, як і ми, тільки з ними ще менше рахуються, ніж з нами. Якщо хочемо реальних змін, то треба воювати проти системи. А це найскладніше. Бо, коли ми разом, то ніби всі розуміють, яких потрібні зміни, що досить в центрі Європи цієї чорної діри.
Але, коли люди розходяться, то таке враження, що в їх головах перемикається тумблер, і багато надіється, що і їм пощастить причаститися халявою. Насправді, халяви, як такої, не існує взагалі і це довів закон перетікання посудин.
Олег Ущенко
