Ігор Орел: В пошуках «правої» ідеології

Днями побував на семінарі Інституту Політичної Освіти, щодо правої ідеології в Україні, під назвою «Ціннісні орієнтири – шлях до розвитку». Саме він мене спонукав розпочати дискусію про праву ідеологію.

Яке визначення більшість з нас надають термінам «правий», «лівий»? Зразу спадає на думку щось із хрестоматійного визначення про відношення до власності. Ми розуміємо «ліве» і «праве», як дзеркальні кальки відношення до власності. Свідомо не наводжу тут визначення, їх багато можна знайти в Інтернеті, з одним сенсом – відношення до власності, або, як в радянському словнику Ожегова: «правий – консервативний, реакційний, ворожий прогресу…»

Автор є прихильником інших сенсів «правої» і «лівої» ідеологій. Пропоную альтернативне визначення цих термінів. Логічний ланцюжок такий. Відомо, що партії, як носії ідеологій, виникли не так давно: на теренах України років 113 тому (приймемо для відліку 1900 рік), а в Європі на півсотні років раніше. Але ж і «права», і «ліва» ідеології виникли не 113-163 років тому з появою сучасних партій. А коли? Є думка, що ідеології є ровесниками цивілізації і мають метафізичну основу та виходять з природи людини. Як відомо в кожній людині є частка Божественного – дух. І проходить кожна людина свій шлях в контакті з іншою антагоністичною силою  – «князем світу цього». В такій системі координат – «правий шлях», або «права» ідеологія, за визначенням – це шлях до Бога. І забезпечити методологічно проходження цього шляху людиною призвана ідеологія (світогляд) – саме «права». Аналогічно – шлях до диявола – «лівий» шлях (або ідеологія). Таке трактування «перевертає», звичні для людини з вищою освітою, засади матеріалістичної філософії і   визначає ідеологію, як – «базис», а економічні відносини – як «надбудову». Як кажуть: відчуйте різницю.

Так само, як людина, світогляд-ідеологію мають народи і держави. І їхній шлях розвитку також можна трактувати, як «правий», або «лівий».  Важко заперечити той факт, що Україна останнє сторіччя йде «лівим» шляхом. Що це дало українському етносу, який уклад життя (як наслідок ідеології)? Звернемось до історичної пам’яті, яка передана через дідів-бабусь. Наприклад, 113 років тому моя бабуся була народжена в сільській родині (поблизу Малої Виски), яка мала шестеро дітей. Ніхто з дітей не помер, нікому щеплень-вакцинацій не робили, всі були народжені в своїй хаті, а не в «роддомі». Родина (моїх прадіда і прабабки) вела натуральне господарство, тобто була самодостатня – ніхто не шукав «робочих місць» на стороні. Змінилося покоління. Родина моєї бабусі вже мешкала в промисловому місті (бо в селі б вимерла), мала четверо дітей, з яких одна дитина померла малою. Дорослі повинні були працювати на виробництві: «Хто не працює, той не їсть!». І так далі – до сьогодення: середня родина має 1,5 дитини, які мають купу вакцинацій і хвороб; «робочі місця» в дефіциті; самозайнятість-бізнес громадян нищить держава; ми залежимо від купи безглуздих чинників; від самодостатнього укладу життя наших прадідів ми усунуті  і повернутись до нього – суспільного механізму не існує.

Сучасний індивід повинен знайти собі «робоче місце», демонструвати лояльність всім, залежати від працедавця, економічних і бюрократичних чинників та інше. Тобто є абсолютно керованою і залежною істотою. Ось такий «матеріалізм» – результат «лівої» ідеології нашого пострадянського суспільства.

Які ж «офіційні» ідеології присутні на теренах України і чи спроможни вони «стати на герць» з наявними «результатами»?

За версією експертів Українського незалежного центру політичних досліджень (УНЦПД) Світлани Конончук та Олега Яроша, які проаналізувала програмні документи парламентських партій в Україні і на цій основі визначила місце партій в системі координат, політичний спектр Верховної Ради має вигляд:

o-1

Наскільки імідж партій не відповідає іх програмам! Дивимось за програмними документами партій, «хто є хто»: «Свобода» – консерватори, але в «праву» нішу не вписуються, скоріше в «ліву»; «Батьківщина» – ліві ліберали;  ПР – скоріше праві ліберали; УДАР – найбільш право-ліберальна партія, антагоніст КПУ. А от ніша правих консерваторів – вільна. Що зрозуміло: адже в Європі ця ніша для правих християн, а в українськом парламенті ця ідеологія «де-факто» відсутня.  Цікава ця діаграма з огляду на те, що відносно до Європарламенту, «Батьківщина» входить до Європейської Народної Партії (правоцентристів), а «Свобода» декларує свій вступ до Європейських Консерваторів (крайні праві). Зрозуміло, що представлена діаграма, суто формальна. Адже партійних програм ні електорат, ні партійці не знають і градація партій відбувається за іншими (зовнішніми) ознаками. Більш докладно зупинимось на огляді партійних програм.

ПР – корпоративізм з соціально-популістською електоральною пропозицією. Ця ідеологія не є ні комуністичною, ні ліберальною, ні націоналістичною, ні імперською. Це ідеологія для «своїх»: надання пільг, кредитів, субсидій, повноважень, влади «своїм», це державне лобіювання «своїм», це надання всіх видів ресурсів членам корпорації. Із програми ПР до виборів 2012 року виборцю пропонується соціально-популістський образ дбайливої держави-годувальниці, яка кожного почує. До виборів 2015 року ПР взяла на озброєння ідеологію «антифашизму» – основану на радянських стереотипах і на пошуку «ворога». Цей «антифашизм» віддаляє правлячу партію від центризму, а значить – розхитує політичну систему. До речі, всі правлячі партії в сучасній українській історії – дискредитували себе через перебування у владі. КПУ втратила рейтинг з 25% в 1998 році до 3-5% в 2006-2007 роках. Де зараз НДП, «Наша Україна»? Те саме чекає і ПР.

«Батьківщина» – спирається на ліво-популістську ідеологію. У багатьох питаннях уникає фіксації й висловлювання позиції (слабо артикульована). «Ліві» елементи містяться у таких сферах: увага малозабезпеченим та соціально незахищеним верствам; подолання суперечності між декларованою необхідністю забезпечення  соціального захисту і фактичною безправністю основної маси населення та усуненні несправедливого майнового розшарування суспільства. «Праві» елементи полягають в підтримці малого та середнього бізнесу. Ліберальні елементи стосуються розбудови громадянського суспільства. Консервативні – апелюють до патріотизму, національних цінностей, духовності. Ключовий елемент – побудова соціально орієнтованої держави.

Програма  партії «УДАР» Віталія Кличка є слабо ідеологічно артикульованою. Відсоток виразних ідеологічних позицій незначний. Водночас ті, що є, чітко виражені праволіберальні: визнання самодостатності та незалежності громадянина; держава, як інструмент для примноження соціальних благ, а не як самостійна цінність; верховенство права під контролем активного громадянського супільства; максимальна самореалізація кожної особистості. «Ліві» твердження належать до сфер економіки та соціальної політики. «Праві» твердження належать також до цих сфер і значно переважають за обсягом «ліві». Програма передбачає можливість приватизації землі, за умов що власниками є громадяни України, а також всебічне сприяння розвитку малого і середнього бізнесу. Політичною домінантою програми виступає лібералізм: незалежність індивідуума від держави, рівноцінність індивідуальних і колективних інтересів, непорушність прав і свобод, всебічний розвиток громадянського суспільства. «УДАР» чітко дотримується праволіберальної орієнтації.

КПУ – апелює до ідеологічної спадщини КПРС. Програма відзначається сильною ідеологічною артикуляцією «лівого» спрямування. Ідеологічна еволюція КПУ є дуже незначною і не впливає на позиціонування партії. Програму можна вважати сильно позиціонованою лівоконсервативною. В перспективі це позиціонування призведе до втрати партією парламентського статусу. Якщо КПУ буде спроможна сприйняти виклики часу і переорієнтуватись на націонал-комуністичну ідеологію, з поєднанням ідей соціальної справедливості і сильної держави, то буде мати хороші перспективи.

ВО «Свобода» проголошує ідеологічне самовизначення: «Головною метою є побудова могутньої Української Держави на засадах соціальної та національної справедливості, яка посяде гідне місце серед провідних країн світу і забезпечить безупинний розвиток української нації». Ліберальні твердження становлять незначний відсоток у сферах «державне управління» і «свобода і демократія» і стосуються розвитку місцевого самоврядування і децентралізації. Консервативні/націоналістичні твердження стосуються сфер «суспільство і культура», «економіка», «соціальна політика». «Ліві» твердження належать до сфер «економіка» та «соціальна політика», наприклад: повернути незаконно приватизовані об‘єкти у державну власність та власність трудових колективів; введення податку на розкіш з використанням зібраних коштів на соціальні програми та зниження споживчих цін на предмети першої необхідності. «Праві» твердження також належать до сфери «економіка», зокрема щодо розвитку малого і середнього підприємництва.

Ще одна система координат від всесвітньовідомого політолога Р.Інглхарта показує, як цінності (ідеології) впливають на розвиток (уклад життя) суспільств.

o-2

Наочний висновок: для досягнення укладу життя протестантських країн треба міняти цінності. Перефразуючи знаменитий вислів «шахтаря» початку 90-х, можно стверджувати: «У нас немає дешевої ковбаси, бо ми не розмовляємо українською мовою».

На думку професора кафедри політології Києво-Могилянки Олексія Гараня (який розглядає український політикум, виходячи з того, як  партії позиціонують себе серед електорату) –  державна стабільність, це наслідок сильних центристських партій.  І проблема України – у відсутності реальних центристських партій: соціал-демократів, лібералів, консерваторів. Як 1991року, так і 2013 маємо політичну «гойдалку»:

o-3

Відомо, що «Батьківщина» з розумінням ставиться до назрілих змін в своїй програмі, збирається підсилити націоналістичну складову аби відповідати власному позиціонуванню. Центристи необхідні – треба «гойдалку» стабілізувати. До речі, ув’язнення лідерки зіграло для партії, в цьому сенсі, позитивну роль: партія одного «лідера» у відсутності цього лідера мусить навести порядок у своїй ідеології. «Удар» поки що залишається «лідерською» партією (сподіваюсь Кличка не «посадять») і до президентських виборів із змінами програми, мабуть, не «дозріє». Чи буде міняти «Свобода» свою програму – не відомо. Але як «записуватись» до Європейських Консерваторів з «лівою» програмою?

Не можна не згадати Соціалістичну партію О.Мороза. Через помилку лідера, партія зійшла на маргінес. А могла б займати соціал-демократичну нішу, з якої «втікає» «Батьківщина».

Це ми розглянули ідеологію українських партій теоретично. Практично вони слабо відповідають задекларованим намірам. Продаються партії, політики, голосування по окремим питанням. Ввійшов в обіг вираз: «партійний проект». Як наслідок: українці не вірять не тільки партіям, які були при владі, а й взагалі партійній системі. Ця зневіра плюс вищезгадана «гойдалка» не дадуть політичній системі стати платформою для вираження  волі і інтересів українців.

У будь-якому разі, ніша право-центристів-консерваторів вільна. А без них, як і без соціал-демократів,  важко досягти політичної стабільності в державі.

Яка ж має бути право-консервативна партія?

По-перше, на кого спиратися? Адже верства приватних власників, як природного електорату правих, відсутня. Крупний капітал вже вмонтовано в «корпоративну» ідеологію ПР, а середній клас знищено в зародку. Реальним прошарком власників в Україні є невеликий відсоток дрібних підприємців, власники житла та власники земельних паїв. На представленні їх інтересів і треба пропонувати передвиборчу програму – більше варіантів з власниками немає. Альтернатива цьому – продовжувати обслуговувати олігархів.

По-друге, треба впроваджувати складову християнської ідеології. На противагу лібералізму, який не сприймає поєднання релігії і держави. От праві консерватори і мають декларувати це поєднання, запроваджуючи співпрацю з греко-католиками , Київським патріархатом, протестантами (залежно від регіону).  Велика праця – впроваджувати християнські цінності в державну політику та змінити матеріальні цінності суспільства на ідеалістичні (наприклад: з дешевої ковбаси – на державну мову). Тобто повернення метафізичного сенсу «правій» ідеології. Тож треба зважати на цінності:

o-4

З діаграми видно, що основні цінності українців (електорату) суто матеріальні: родина; діти; здоров’я, добробут, гроші, робота. Цінності ж ідеалістичні близькі всього 2% українців: державність, свобода, справедливість, моральність. Очевидно, що українців треба «повернути обличчям» до істинних цінностей. Здавалося, що двигуном в цьому процесі стане ініціатива «Першого грудня». Та вже наближається чергове перше грудня, а двигун «не працює».

По-третє, декларувати відхід від загального виборчого права, надаючи це право тільки самодостатнім громадянам, власникам та платникам податків. Докладніше тут http://www.pravda.com.ua/columns/2013/03/26/6986453/

В-четвертих, зберігати «чистоту експерименту», впроваджуючи свій світогляд через прихід до влади, а не використовуючи владу з меркантильною метою. Нова права ідеологія має нести заклик українцям : «Почни зміни з себе!». Важливо, щоб носії такої ідеології відповідали (в приватних відносинах і побуті) – не побоюсь цієї вимоги – старим добрим «десяти заповідям».

Ці засадничі принципи чітко ідентифікують для електорату специфічну ідеологію нових «правих» і окреслять «кордони» політичної ніші, створивши умови для консолідації нації та стабільності держави. Як противагу розподілу ресурсів для «своїх» через «комедію» загального виборчого права.

Ігор Орел

Über Nataliya Zubar 2359 Artikel
Nataliya Zubar, Maidan Monitoring Information Center, Chair