Деякий час тому вдалося побувати на одному, безумовно цікавому тренінгу, лектором на якому виступав відомий в правозахисних колах росіянин. Він добре розказував про можливості громадських активістів, ділився досвідом щодо організації поступового і легального впливу на владу. Наводив приклади з власної праці. І це було цікаво і корисно.
Але коли він почав публічно, перед аудиторією, оцінювати діяльність українських опозиційних політичних партій через призму власного, російського, світогляду, я обурився.
Цілком природно, коли іноземець у себе вдома надає оцінки та, згідно можливостей, впливає на політичні рухи або на владу. Але в Україні – він в гостях.
Надавати публічні оцінки, закликати до якихось дій, брати активну участь в українських протестах особам, які не є громадянами – пробачте, не можна. Це є справою виключно громадян, тих, кому тут жити далі. Жоден запрошений до хати гість не полізе до комори перебирати господарське майно. І так само не почне керувати цим майном. Бо інакше це буде вже не гість, а загарбник, який умить повинен опинитися не тільки за дверима, а взагалі – десь там, за парканом.
Сьогодні в інформаційному колі була розповсюджена інформація про заборону в’їзду в Україну черговому росіянину-”журналісту”, який брав активну участь в протестах у Києві. Прикордонники його зняли з потягу, повідомивши, що він є в переліку нев’їздних з 10 липня.
Навіть в українському законодавстві є норма, яка забороняє участь закордонних донорів в партійних касах. Ця норма є правильною, але вплив все одно колосальний. Достатньо подивитися на навколоцерковні (московської церкви) громадські об’єднання, які пасуть паству, налаштовуючи проти української держави та її незалежності в цілому.
Так само і з активістами, що їдуть до нас з півночі і ніби медом намазано – хапають мегафон та голосять про “революцію” та неминучість шибениць на Майдані.
Власне, це стосується і гастарбайтерів, що оселилися на українському телебаченні і вважають за потрібне ні-ні, та й вставити свою п’ятикопієчну оцінку щодо подій в нашій державі.
Насправді, історія знає багато прикладів, коли або влада сама розробляла провокативні агентурні мережі для викривання потенційних активістів, ставила на облік та контролювала дії кожного (приклад – “Трест”, створений на теренах СРСР Дзержинським у 20х роках минулого століття), або такий вплив мала інша держава (приклад – Німеччина, яка фінансувала більшовиків). Кожного разу, коли чую про те, як росіянин з мегафоном закликає українців до повалення влади, пригадую “Трест”. Але чи пригадує історію “Тресту” 16 річний хлопак, якого збуджують подібні заклики?
Право на майбутнє на власній землі українці отримали, пройшовши через колосальні втрати – голодомор, війни, мільйонні людські жертви. Є проблеми з владою і зараз. Сучасні приклади народного гніву – Врадіївка, Миколаїв, Київський Святошин тощо, показують, що українці здатні на протест, мають на це повне право, та навіть і обов’язок перед нащадками. Але яке “власне право на майбутнє” під час гарячих промов захищають іноземні гості? Чи може дійсно, “Трест” трошки заблукав на українському просторі? Або не заблукав.
Олекса Ярославцев