Загальні висновки:
Російська Федерація намагається завдати максимальної шкоди Україні по всіх можливих напрямках, здійснюючи війну на виснаження. Фактично Україна не має вибору – або вона виробить адекватні інструменти захисту, або «сирійський сценарій», наразі локалізований на частині Донбасу, пошириться на всю її територію.
Мир на замовлення:
Одностороннє припинення вогню у рамках мирного плану Петра Порошенка можна порівняти з пострілом у повітря, який має за інструкцією здійснити поліцейський перед тим, як відкривати вогонь на ураження. Ще до початку перемир’я терористи заявили, що вони не планують його дотримуватись. З іншого боку, рефреном мирних ініціатив Президента було нагадування, що за мир Україна готова боротися не лише за столом переговорів. Фактично, головним адресатом мирного плану є громадська думка західних країн, яка не бажає розлучатися з ілюзіями, що мир можливий без розгрому агресора. Можна обурюватись що західні партнери вирішують власні внутрішньополітичні проблеми за наш рахунок, але це, на жаль, плата за слабкість української держави, якій наразі значно більше потрібні союзники, ніж вона їм.
Парламентська підтримка:
Президентські висуванці на посади керівників МЗС, Генпрокуратури та Нацбанку отримали показники підтримки, які з запасом перевищують конституційну більшість. Спроба демаршу «Батьківщини» провалилася, партія не побажала демонструвати власну опозиційність главі держави. Президент наразі не став міняти статус в.о. для Міністра оборони та Голови СБУ з мотивів небажаності порушення режиму управління АТО. Крім того, він зберіг можливість належно відреагувати на подальші успіхи чи невдачі операції на сході. Можливість проводити свої рішення через парламент суттєво посилює потенціал Петра Порошенка. Але він має пам’ятати про суспільні вимоги щодо перезавантаження Верховної Ради та про можливість появи (за умови прихованої підтримки з-за східного кордону) антипрезидентської більшості вже восени, коли неминучі економічні негаразди, пов’язані з агресією Росії, дадуться взнаки.
Третя «газова»:
Відключення газу Україні влітку, коли дієвість такого інструменту тиску суттєво нижча, стала наслідком поєднання небажання керівництва Росії примиритися з втратою фактичної данини з України, яку вони збирали через завищені ціни на газ, закриттям дуже корисного для збагачення підконтрольних йому структур будівництва «Південного потоку» та неможливості піти на кроки, які б розглядалися населенням, як поступки «фашистському режиму». Фактичне добровільне знищення одного з найбільших власних ринків – контрпродуктивний крок в економічному сенсі, проте раціональний у політичному – самостійна Україна поряд означає неминучу втрату влади нинішньою кремлівською верхівкою, ї її намагатимуться підкорити будь якими засобами. Тому можна очікувати, що третя «газова» війна буде значно тривалішою за попередні, а запорука перемоги в ній України – забезпечення поєднання українських і європейських інтересів у цій сфері. Доступ європейських компаній до українських газосховищ – один з кроків у побудові стратегічного союзу споживачів проти монополіста з «газовим дрючком».
22 червня:
Річниця німецького нападу на СРСР була використана для спроби запустити чергову «хвилю протесту» в українських містах – в Харкові, Одесі, і в Києві. Хороша новина – «борцов за русскую идею» прийшло небагато. Погана новина – надмірна реакція українських патріотів, які, нічого не навчившись історії з Посольством Росії, мимоволі відіграють прописану у російському сценарію роль «фашиствующей толпы». Є над чим подумати і керівництву міліції, яка має нарешті навчитися діалогу з протестуючими не лише за допомогою штатних «спецзасобів».