Віра Ярошенко. Роль морального дефолту у формуванні політичної нації в Україні (кінець 2013- поч. 2014 рр.)

Моральний дефолт, який проявився наприкінці 2013 року в Україні, вразив своєю несподіваною глибиною та непередбачуваними наслідками. У найкоротший термін сторінка новітньої історії українства перетворилася на живу картину, в якій практично кожний українець став суб єктом політичного (історичного) процесу в тій чи іншій ролі.

 Приводом для протестних виступів українських громадян, прихильників європейського напрямку зовнішньо-політичного розвитку України,  у листопаді 2013 року стало призупинення владою підписання угоди з Європейським Союзом про асоційоване членство України. Гасла мітингувальників Євромайдану в місті Києві відображали вимогу та нагадування громадянами владі про виконання ними   зобов язань по підписанню Угоди, яка була логічним етапом продовження  попередніх рішень щодо  європейського  вибору розвитку України. І тільки після брутального порушення владою прав мирних громадян, неадекватної реакції влади на мирні виступи громадян, побиття студентів на Майдані  в ніч 22 листопада 2013 року  відбувся соціальний вибух, який набув національного поширення та революційного політичного змісту щодо усунення діючої  влади на чолі з президентом В.Ф.Януковичем.

Причиною соціального вибуху стала втрата довіри збанкрутілій владі або моральний дефолт. Конвертація українцями своїх прав розпоряджатися національними ресурсами та визначати національний розвиток  у кредит довіри політичному лідерові з передачі цих прав, та  який не виконав обов язки  перед виборцями, не діяв у інтересах суспільства,  асоціюється з  запозиченим у використанні  кредитно-грошових відносин терміном дефолт (англ. Default- невиконання обов язків), що є синонімом поняття «банкрутство». Оскільки у якості кредиту в даному розумінні виступає аксіологічна категорія «довіра», що є характеристикою моральних чеснот політичного діяча, саме «моральний дефолт», на думку авторки,  є виправданою термінологічною конструкцією, яка характеризує безвідповідальну, «збанкрутілу» владу. Крім того, усвідомлення частиною громадян загрози поширення у самому суспільстві аморальної системи відносин, коли нормою стає несправедливість, нечесність, цинізм, порушення прав людини, хабарництво, корупція. Частина людей, для яких мораль, честь, совість, довіра є важливим життєвим мотиватором, покладала надію на вступ до ЄС як на концентровану силу очищення європейською системою цінностей. Політику люди сприйняли як ліки від банкрутства морального життя, як інструмент, який, на їх погляд, спроможний змінити морально збанкрутілу систему суспільного життя.

              Мета протестного руху набула концентрованого вигляду у проголошених гаслах та написах на плакатах протестувальників – «проти» -«Дістало!», «Ганьба!», «Банду геть!», «Зека геть!» та «за»-«За Євросоюз!», «За гідне життя!», «Слава Україні!» та інституціоналізувалася прийнятою голосуванням на віче активістами Майдану програмою дій –  Відставка уряду Азарова ,повернення до Конституції 2004 року, до  парламентсько- президентської республіки, звільнення політв язнів, відміна «драконівських законів», вибори Президента України  у 2014 році та підписання Угоди з Європейським Союзом про асоційоване членство України.

              Рушійною силою протестного руху  став неймовірно високий та потужний життєвий потенціал учасників Майдану, спрямований на моральне оздоровлення суспільства, повернення збанкрутілого кредиту ДОВІРИ (Моральний  дефолт) у  різноманітних проявах- на відновлення ДОВІРИ учасників Майдану  один до  одного, до державних інститутів,  до держави вцілому, до нових політиків, до національних та міжнародних законів. Люди  на Майдані  не відступали в мороз, заметіль, не зважаючи на застосування владою проти них  водометів, снайперських куль, переважаючих в чисельності озброєних військ спецпризначення  «Беркут», «Альфа», «тітушок»(переодягнених злочинців). Навпаки, застосування владою сили  проти мирних протестувальників призвело до різкого збільшення їх чисельності, кількість їх зростала до сотень тисяч учасників протестів та поширення протестів по всій  Україні. Жертвами гніву протестувальників стали пам ятники Леніну  у всіх містах України які уособлювали тоталітарний режим. Авангардом революційної боротьби стала переважно молодь, рівень патріотизму і національної свідомості якої за час революційної боротьби зросли в рази. Середній рівень підтримки Майдану громадянами України був 60 відсотків ( західні регіони -90, південно-східні-30 відсотків)

                 Результатом  революційного етапу періоду від 16 листопада 2013 року і до 21 березня  2014 року стала перемога українських громадян над морально збанкрутілою  владою, накопичення великого  морального капіталу революції. Найголовнішим результатом  революції є утворення української політичної нації. Відставка попереднього уряду Азарова та самоусунення від виконання обов язків Президента України Януковича, повернення до Конституції 2004 року, до  парламентсько- президентської республіки, звільнення політв язнів, відміна «драконівських законів», формування тимчасового технічного народного уряду, призначення та підготовка до виборів Президента України  на 25 травня 2014 року та підписання політичної частини Угоди з Європейським Союзом 21 березня 2014 року – чималий  перелік результатів чотиримісячної боротьби українських громадян за свої законні права мати гідне, заможне життя у своїй незалежній  суверенній державі. Занадто дорогу соціальну ціну сплачено життями загиблої «Небесної сотні» за ці здобутки. А через те і  високі соціальні очікування та критична оцінка результатів діяльності новопризначених урядовців  українцями. Саме конвертація морально-етичного соціального капіталу революції  у поступове моральне оздоровлення суспільства, відновлення довіри один до одного, до нової влади, до держави, до законів, поява самоорганізації, солідарності, спільне визначення принципів, правил, регламенту розподілу влади, національних ресурсів, відповідальне ставлення до обрання політичних лідерів та прозорий і відкритий контроль за здійсненням їх повноважень  має стати закріпленням здобутих результатів.

Особливістю вказаного протестного руху слід визнати інституціоналізацію прямої (вуличної) демократії. Основним центром протестів був Майдан у місті Києві, на якому  учасники з різних міст України облаштували  наметове містечко та, самоорганізовуючись, утворили  чітку дисципліновану систему функціонування громадських організацій. У періоди перемир я так і штурму силовиками на Майдані функціонувала Рада Майдану, Віче, система технічного забезпечення комунікації, трибуна для виступів учасників протестів, депутатів, гостей, артистів, система  охорони громадського порядку, самооборони від наступу силовиків, пунктів обігріву та харчування, медичної допомоги, адвокатської допомоги, відкритий університет,  Учасниками були люди різного віку, переважно середнього віку та молодь. В основному працюючі та з вищою і середньою освітою. Їм вдавалося брати відпустки на роботі та змінюючи в чергуванні на Майдані один одного, забезпечувати добровільною волонтерською роботою практично всі можливі напрямки функціонування Євромайдану. Люди, які підтримували протестувальників у всіх регіонах і містах, збирали і передавали на Майдан теплі речі, ліки, харчі, кошти та виходили на місцеві майдани з плакатами та політичними  гаслами, демонструючи свою солідарність та підтримку. Лідери опозиційних партій співпрацювали з громадським Майданом, але виразно не очолювали його. Депутати Верховної Ради з опозиційних партій – «Батьківщина», «Удар», «Свобода» та позафракційні депутати постійно виступали перед активістами Майдану, звітуючи про роботу у парламенті, співпрацювали з активістами з різноманітних питань функціонування Майдану, узгоджували підготовлені для розгляду питання у парламенті, попередньо схвалені на Віче.

             Оцінка протестних дій, розуміння  сутності соціального вибуху та прогнозування подальшого розвитку подій як українцями так і світовою спільнотою виявилося неоднозначними та емоційно забарвленими. Зрозуміло, що об єктивний аналіз в епіцентрі подій ускладнюється певними суб єктивними враженнями та динамізмом. Додається у зображенні подій з місць конфлікту використання у медійному просторі маніпулятивних технологій на догоду різних представників груп інтересів, а по суті інформаційна війна у медійному просторі, яка  набула вирішального впливу на об єктивну оцінку подій. Активісти Майдану, протестувальники, мітингувальники, патріоти, герої  Майдану через медійні маніпулятори(здебільшого російські телеканали та провладні урядовці й депутати ) оголошувалися «бандерівцями», «фашистами», «злочинцями», «екстремістами», «терористами». Прихильники антимайдану, силовики, меншість громадян України, яких корумпована влада  влаштовувала, оскільки шляхом хабарів привчила вирішувати всі питання, не прикладаючи зусиль до продуктивної праці, якісного навчання, дотримання законів. Антимайданівці намагалися продемонструвати  навздогін організованими мітингами  свою прихильність до влади В.Ф.Януковича та засудження активістів Майдану. Пізніше вони стали провідниками («троянськими конями») російсько-путінського завойовницького плану щодо окупації російськими військами України.

                Зрадницька позиція співгромадян, прихильників антимайдану, які не склали іспит на  моральність, для яких нечесність, порушення законів, хабарництво, індульгенція нечесній  владі стала нормою і традицією повсякденного життя, посилила глибину морального дефолту. Переважно такі співгромадяни мешкають у південно-східних регіонах,  здебільшого які переселилися з Російської Федерації протягом багатьох років та років незалежності України зокрема. . Вони мають маргінальну культуру, законсервовані пострадянські стереотипи та компенсаторну після впливу тоталітарного режиму ілюзію  благополуччя.  Анексія Криму Російською Федерацією стала можливою завдяки зрадницькій позиції переважно таких українських співгромадян, анексія стала цинічною та зухвалою і по відношенню до України  і по відношенню до світової спільноти. Окупація території України військами Російської Федерації підірвала довіру до братнього сусіднього слов янського народу, що є проявом морального дефолту. Оскільки порушилася система міжнародної безпеки, на міжнародному рівні почала втрачатися довіра до гарантій міжнародної безпеки. І це можна вважати ще одним проявом  морального дефолту. В органах місцевого самоврядування на сесіях регіональних рад надавалась оцінка протестного руху та сепаратизму. Вцілому, результати були схожі на дослідження підтримки/непідтримки Майдану. Деякі політичні діячі як і екс-Президент України В.Ф. Янукович втекли у Російську Федерацію, продовжуючи зрадницько  паплюжити у ЗМІ  всі зміни, які відбуваються   в українському суспільстві після перемоги революції, намагаючись применшити її величезний моральний капітал. Значна кількість, на жаль, непатріотично налаштованих українських громадян свідомо або несвідомо, активно або пасивно сприяють дестабілізації, сепаратизму та поширенню радикальних настроїв  у суспільстві. Кожна допущена новою владою або активістами Майдану помилка перетворюється на серйозні деструктивні наслідки.     Так наприклад прийняте рішення Верховною Радою з питання мовної політики викликало негативну реакцію серед російськомовного населення, яка була використана російськими агресорами для так званого їх захисту -.  «повзучої окупації» ворогом при сприянні непатріотично налаштованих співгромадян.

Легітимність здобутої народом України наприкінці 2013-початку 2014 року  перемоги над корумпованою морально збанкрутілою владою стала можливою завдяки активній діяльності депутатів Верховної Ради України опозиційних партій, переформатуванню складу Верховної Ради , виходу деяких народних депутатів з партії регіонів, створення нових фракцій  та підтримка голосуванням рішень, які визначили подальший мирний розвиток демократичних перетворень. Частина народних депутатів, які вороже сприйняли перемогу революції, а їх біля 100 осіб із загальної кількості складу Верховної Ради України 450 покинули депутатські крісла та зникли  невідомо куди. Фракція комуністів , крім лідера П.Симоненка, залишається в Раді, але не голосує  з ключових питань. Екс-Президент України В.Ф.Янукович, який покинув територію України, самоусунувся від виконання обов язків Президента, через ЗМІ нагадує про своє існування, незгоду з рішеннями Верховної Ради та не визнає їх легітимними. Його звернення до Президента Російської Федерації В.Путіна з проханням захистити російськомовне населення України від «бандерівців» стало приводом до окупації Криму, реалізації давнішніх завойовницьких планів Путінської адміністрації. Оголошений у розшук за результатами висунутих йому звинувачень щодо  розправи над мирними демонстрантами, Янукович  більше практично не впливає на розвиток подій.  Подальше проведення так званого референдуму в Криму 16 березня 2014 року та анексії Криму до РФ продемонструвало повне ігнорування національних  і міжнародних законів та стало черговим проявом морального дефолту. У визначенні легітимності важливу роль відіграють міжнародні арбітражні інститути. Саме визнання міжнародними організаціями –ООН, ПАРЄ, ОБСЄ, Венеціанською Комісією, офіційними представниками інших країн легітимності  прийнятих  українською  владою політичних рішень підтверджує закономірність демократичного розвитку українського суспільства. Визначним є те, що  загроза територіальній цілісності  України  стала умовним індикатором на зрілість політичної нації, на справжнє значення національних цінностей, на переосмислення  відносин людей між собою та визначення «хто є хто».

             Дослідження політико-етичного аспекту революційних подій 2013-2014 рр,,  з використанням аксіологічного методу та методу історизації є одним із варіантів визначення ролі  морального  дефолту як каталізатора формування політичної нації в Україні.

За змістом і характером політичні події кінця 2013- початку 2014 років можна умовно визначити як революційно-визвольні та націєтворчо-визвольні.

По-перше, процеси є революційними, оскільки відбулася зміна кримінально-кланової політичної влади  псевдодемократичного/неототалітарного політичного режиму на національно-патріотичну політичну владу демократичного політичного режиму. Важливою запорукою закріплення здобутої перемоги українців цього разу на відміну від попереднього досвіду  має бути занадто висока соціальна ціна перемоги та усвідомлення громадянами власної ролі у закріпленні здобутків  через самоорганізацію, організацію інституцій функціонування демократичної влади та здійснення контролю за діяльністю нової влади. Доцільно нагадати, що події  Помаранчевої революції  2004 року не мали революційного характеру за змістом подальших змін суспільно-політичного устрою, оскільки учасники Помаранчевого майдану, отримавши тимчасову перемогу, у подальшому надали великий кредит довіри у здійсненні  демократичних змін політичному лідерові В.А.Ющенку. Це призвело до фактичного повернення тієї ж моделі організації політичної влади і повернення тієї ж  рентоорієнтованої олігархічної політичної  еліти в особі В.Ф.Януковича. По суті, конвертація завойованої українцями перемоги у кредит довіри політичному лідерові, який не виконав обов язки  перед виборцями, є проявом морального дефолту.

По-друге, процеси є  націєтворчими, оскільки відбулося/відбувається прискорене формування української політичної нації у процесі боротьби за свої конституційні права і свободи та територіальну цілісність. Зовнішня загроза територіальній цілісності  України з боку Росії стала потужним консолідуючим фактором солідарності та згуртованості української нації.

Споконвічна мрія українства мати свою державність (держати, утримувати разом),  бути господарями на своїй землі випробовувалась періодичною  втратою та відновленням через визвольну боротьбу незалежної державності як умови повноцінного гідного життя державницької нації. Держава-це  сила, яка збирає людей у єдине ціле.  Держава – це інституціонально реалізований стан сумісного життя у вигляді інститутів права, моралі, традицій. І дуже важливим є дотримання вимоги політичної справедливості (внутрішньо національного розподілу  влади), що є умовою забезпечення соціального прогресу  та у подальшому максимально демократичного політичного режиму. І головне – вироблення принципів, правил, процедур і ритуалів розподілу влади  належить саме  політичній нації. Як історичний феномен нація є соціокультурною, економічною, політичною та комунікативною єдністю людей, що забезпечує їм цивілізоване життя в межах світової спільноти. Нація створює життєздатне суспільство й державу, які гарантують його безпеку та життєві інтереси. У сучасному світі саме нація виконує функцію носія мети (національна ідея) розвитку суспільства в цілому.

Нація не стає геополітичною реальністю, суб’єктом та об’єктом міжнародних відносин і права доти, доки вона не сформує національну державу як легітимацію свого права на самовизначення та організацію суспільства

Щоб визначити роль  морального  дефолту як каталізатора формування політичної нації в Україні під час революційних подій 2013-2014 рр,, доцільно проаналізувати окремі  історичні етапи становлення української політичної нації.

Відтворення правдивих сторінок минулого є однією із умов формування політичної нації та прикладом соціальної синергії (спільне ствердження зразків взаємодії влади і суспільства). Також це є кроком до критичної «переробки» минулого тобто  «історизації» минулого як модернізації сучасного.

Термін «історизація» належить французькому вченому П.Бурд’є і означає: «історизувати», тобто розмістити в історичну перспективу. Фактично це вимога примінити критичний метод для усвідомлення і розуміння минулого. Йдеться про важливість створення інституту пам’яті в Україні, розсекречення архівних матеріалів голодомору 1932-1933 років та ролі усвідомлення українськими громадянами влади фактів з історії. Наприклад,  інтерпретації примусової колективізації для  приховання  політичних репресій або використання образу С.Бандери («бандерівці») для виправдання сепаратизму та дестабілізації в суспільстві.

Дослідження вітчизняних і закордонних вчених П.Бурд’є, М.Едельмана, Х.Вельцера, С.Лур’є, П.Рікера, Х.Кеніга, М.Хайдеггера, З.Фрейда, Р.Шнайдера, К.Науманна, П.Нора, Т.Адорно, А.Еткінда, М.Ферретті, С.Аверінцева, Г.Ділігенського, Е.Фрома, Ю.Левади, Л.Гудкова, С.Романенка, Б.Дубіна, І.Глєбової присвячені ролі пам’яті в житті суспільства[1]. Так, Б.Дубін наголошує, що «…невикорінене минуле вимагаючи «розрахування», «нав’язує» себе сучасному. Напевне, тому «…уявлення про минуле набуває тут структури медичного симптому. До історії відноситься саме те, що не прожито як досвід і не вирішено як проблема, а тому постійно повторюється» [2].

          Успішність формування політичної нації в сучасній Україні залежить від громадянськості особистості, індивідуалізації громадянського суспільства, яка проявилася  в організаційній та ідейній моделі Майдану. Демократична громадянськість – це готовність і здатність людини, громадянина до активної участі у справах суспільства і держави на основі глибокого усвідомлення своїх прав і обов’язків, в тому числі критичне переосмислення минулого своєї нації і відповідальності за нього перед собою і перед іншими. [3].

Нагадаємо, що критерієм громадянськості особистості як складової політичної нації вважається: співвідношення власної життєдіяльності з громадянськими цінностями буття, яке проявляється у їх ствердженні словом і справами у власному способі життя; дотримання прав людини;.дієве ставлення до громадянських цінностей при впровадженні їх у життя в умовах труднощів, поважне ставлення до вивчення історії країни, її традицій та державної мови; інтерес до суспільно-політичного, економічного та культурного життя країни; бажання працювати заради країни і у її межах; ступінь співвідношення особистісно-значущих цілей з громадянськими; ступінь громадянської відповідальності; ступінь ідентифікації себе з іншими громадянами країни; характеристики зв’язку між уявленнями про себе і уявленнями про свою країну.

У відповідності до ступеню активності прояву у особистості визначених критеріїв, рівень її громадянськості визначаєтьcя як  високий, середній і низький. А також у відповідності до забезпечення прав і свобод особистості державою, співвідношення інтересів особи і держави та політичного режиму розрізняються наступні моделі громадянськості особистості: деструктивна (радянський період з тоталітарним режимом, коли людина слугувала  державі), перехідна( період незалежності з проголошеною демократизацією, від 1991року до 2004 року) і раціональна модель( період незалежності з 2004 року до цього часу, період формування соціального капіталу, громадянського суспільства, політичної нації).

Педагогічний і народознавчий аспекти громадянськості досліджували П.Р. Ігнатенко, В.Л. Поплужний, Н.І. Косарєва, Л.В. Крицька, психолого-педагогічний – М.Й. Боришевський, О.В. Сухомлинська, І.В. Тисячник, К.І. Чорна, політико – психологічний – М.С. Іванов та інші. Але розуміння суті становлення громадянськості, аналіз процесу формування політичної нації в умовах «критичної роботи пам’яті», заглиблення в зміст того, що відбувалося з суспільством у минулому, зокрема раціоналізація історичного досвіду періоду колективізації 1932-1933 років, діяльності С.Бандери досліджено не було через засекречення архівних матеріалів  або замовчування.

 Минуле стає місцем проектування самоорганізації суспільства, а у фокусі минулого актуалізується майбутнє. Нещодавно розпочата авторкою статті робота над вивченням розсекречених архівних матеріалів, залучення до аналізу цих матеріалів студентів-політологів старших курсів та серія виступів авторки у Миколаївському обласному прямому радіо ефірі «Патріотична сторінка» надали можливість: по-перше, визнати важливість дослідження влади фактів як образу «правди минулого» на формування стилю мислення і молодого і старшого поколінь; по-друге, зробити припущення про те,  що факти щодо політики  вирішення більшості питань, зокрема питання морального виховання громадян, питання майнових прав в Україні, які розділені часом, підтверджують наступне: минуле стає місцем проектування самоорганізації суспільства, а у фокусі минулого актуалізується майбутнє.

Сучасні інформаційні комунікативні технологічні можливості управління минулим («політика пам’яті)», підвищують його образність, а отже і соціальне значення образів. Ми, на жаль, маємо не кращі приклади використання  таких технологій у передвиборчій боротьбі, зокрема  на виборах 2004 року та у революційних подіях 2013-2014 рр. і, як результат – «дві України» у електоральній свідомості,  «бандерівці» у мілітаристській риторіці . Забуття, яке передбачає зникнення минулого, є свідоцтвом «короткої» пам’яті, небажання і неспроможність суспільства пам’ятати, а значить і розуміти самих себе. «Ті, хто не може згадати минуле – як вказував М.Хайдеггер, – приречені на те, щоб спочатку його видумати». Категорія «обтяжливе минуле» здатна стати об’єктом політичної експлуатації, перетворитися на зброю політичної боротьби. Як визначає Т.Адорно, «Ясним розумом»  розсікається прокляття минулого. Перехід до критичних споминів передбачає зняття табу-заборони з травматичного минулого, проведення публічних дебатів і активізацію політичного просвітництва. Перший досвід таких споминів стосується Німеччини. ФРН продемонструвала приклад зміни ролі пам’яті в легітимації політичного устрою, включення в нормативний фундамент її колективної ідентичності темного злочинного минулого. Це стало однією із підстав політичного консенсусу, в межах якого відбувся відхід від ідеї «особливого німецького шляху»; німцям вдалося інтегруватися в європейський світ і стабілізувати нову німецьку демократію. [4]

Сучасну політичну культуру українського суспільства характеризує яскраво виражена функціональна диспропорція, що веде до системного дисбалансу. Це при тому, що загальновідомо –  українці завжди були добрими хазяями і тяжіли до приватного ведення господарства, навіть ціною свого життя. Психологія мати своє господарство, володіти майном, розпоряджатися своїм добром, бути свідомим, незалежним було і є архетипічними рисами українського менталітету. Це яскраво підтверджує наведений дослівно зміст документа розсекреченого архіву:

«3/Х 33 г.

№40/4351

СПЕЦДОНЕСЕНИЕ

На колхозных посевах с. Тарасовки Первомайского района (нині Миколаївська обл.. прим. авт..) объездчиком была задержана и подвергнута приводу в Сельсовет раскулаченная того-же села ДИДЫК, занимающаяся хищением зерна. Председатель Тарасовского С/совета МАНЬКОВЕЦ Мойсей Архипович, 38 лет, канд. КП/б/у, распорядился поместить задержанную в погреб, откуда последняя пыталась бежать. Тогда по распоряжению МАНЬКОВЦА на задержанную ДИДЫК одели железное лошадинное «путо» которым обычно спутывают лошадей.

Спустя некоторое время раскулаченная ДИДЫК бежала и была задержана через 4 дня вторично в колхозной кукурузе.

Председатель С/совета МАНЬКОВЕЦ привлечен к ответственности за нарушение революционной законности.

Дело закончено и направлено Народному Следователю для предания Суду.

О результатах суда будет сообщено дополнительно.

Врид. НАЧ. РК. МИЛИЦИИ ОДЕССКОЙ О Б Л А С Т И /ЦЕРТОВИЧ/ [5]

 

 

Аналізуючи подібні документи, які в 1934 році за наказом  ВКП(б) були вилучені з архівів та засекречені, зрозуміло, що це прямі докази злочинів тоталітарної більшовицької держави проти своїх громадян. Прояви геноциду або доміциду (знищення державою своїх громадян) підтверджуються майже кожною сторінкою пожовтілих документів. «Чорні дошки», «зачистки», «концтабір», «розкулачення», «донесення», «план хлібозаготівлі», «заготзерно», «ГПУ», «змагання», «колективізація», «колгосп», «продкрам», «консерви», «сипний тиф в дитячому будинку», «підбурення до непокори», «кулацькі елементи», «одноосібники», «не робіть нас рабами», «пожалійте голодних дітей»,  «терористична група», «заб’ємо палицями», «ще не вмерла Україна», «село Піски. Баштанка» – такі ключові слова містять розсекречені документи, які сьогодні представлені науковцям в Миколаївському обласному архіві. [6]                                                     

Такі докази суб’єкт-об’єктних відносин держави і особи, які ґрунтувались на «революційній законності» та були спрямовані на репресії (вилученні) державою разом із хлібом гідності і непокори своїх громадян. Від 43 до 146 сіл у Миколаївській області зникли з мапи в результаті голодомору 1932-1933 років, а довгі  роки ці факти не були документально відомі. Єдиним джерелом цих свідчень були спомини сьогоднішніх бабусь і дідусів, тодішніх дітей. Не важко погодитися з тим, що вони відчуження до держави передали своїм дітям і онукам майже генетично.  Із 100 студентських робіт в МДГУ ім.Петра Могили  в 2013 році з генеалогічних розвідок  свого роду 11 студентів  вказали на факти, коли родичі по одній із ліній роду постраждали від голодомору 1932-1933 років. Студенти, які долучилися до  аналізу архівних матеріалів, з особливою сумлінністю поставилися до  завдання. Слухачі прямого радіоефіру у Миколаївській області, здебільшого люди похилого віку, після повідомлення про враження від розсекречених  документів виявили надзвичайну емоційність і полярність поглядів у дзвінках до студії. Зокрема,  дехто не відрізняв події голодомору 1921-1922 років, 1932-1933 років і 1947 року, дехто намагався провиною визначити хворобу Сталіна. А були й такі, хто пропонував надати документи з сімейного фонду.  Цим можна пояснити особливості політичної культури суспільства з травматичними позначками у сприйнятті образу держави. Тож, безсумнівно, історизація  є викликом часу .

Недосконалість та неузгодженість законів, порушення прав людини на жаль, закладало умови окремим спритним ділкам скористатися незаконними засобами як «кротячими норами» для заволодіння чужою власністю.   Через майже сто років актуальність дослідження функціонування інституту власності як важливого елементу взаємодії економічної і політичної систем зумовлена відсутністю в сучасній Україні ефективної моделі організаційно-регулятивної системи соціально-економічних відносин, які координуються через політику. Передвиборчі обіцянки майже всіх політиків в Україні за період незалежності щодо сприяння формуванню середнього класу ( що є ознакою укріплення інституту власності) перетворювалися насправді на декларації та, навпаки, перешкоди зміцненню середнього класу і поглиблення майнового розшарування, збагачення олігархічного прошарку. Підтвердження конкретних фактів, які вразили своєю цинічністю,  стало можливим після перемоги революції 2013-2014 років. Загрозливого поширення з кримінальним змістом набували випадки розпаювання земельних фондів колишніх колективних та державних господарств, а також укладання новими власниками землі договорів оренди на наділені паї. Одночасно, поряд з традиційними схемами протиправного розподілу та перерозподілу земельних ресурсів, з являлися факти прихованої купівлі земельних ділянок, які здійснюються під виглядом оформлення довгострокової оренди на умовах незворотної передачі права власності. Викликають занепокоєння стійкі тенденції до «тіньового» скуповування значної кількості земель сільськогосподарського призначення фізичними та юридичними особами України, в тому числі на замовлення іноземців

Поширення таких  фактів  викликало  в суспільстві прихований соціальний протест, зниження рівня довіри населення до влади, моральну кризу, відтік працездатного населення за кордон та стало складовою загальної причини соціального вибуху в листопаді 2013 року. Якщо порівняти події давнини з сучасним станом вирішення найважливіших питань в Україні, то, на думку авторки, приховані, а через те і не проаналізовані факти та не зроблені висновки нацією мають негативну проекцію на сучасність  у вигляді перешкод на шляху демократичної трансформації.  Розсекречення архівних документів є критичною, раціональною «переробкою» минулого,  яке пов’язане з «історизацією» минулого і модернізацією сучасного та, безперечно, сприяє становленню раціональної громадянськості особистості в Україні як основи політичної нації.

Оскільки у демократичному суспільстві мораль є одним із важливих вимірів політичного життя,  мораль служить невід’ємним компонентом стабільності політичної системи, суттєвим показником розвитку суспільства і його політичної свідомості, то  становлення української політичної нації вимагає формування спільної громадянської культури, яка органічно поєднує традиційні цінності українського народу з цінностями представників національних меншин у їх сучасному цивілізованому вигляді.

Сукупність проявів морального дефолту – втрата довіри до  політичних  діячів, до держави, до національних і міжнародних законів,  до братнього російського народу, до співвітчизників-зрадників одночасно зіграла роль каталізатора  формування української політичної нації.  Для України злочинна влада та загроза  з боку зовнішнього агресора  виявилася потужним каталізатором консолідації суспільства. Залишки посттоталітарних стереотипів стрімко вичавлюються зі свідомості колишніх радянських підлеглих, які стрімко перетворюються в громадян демократичної європейської країни. Опитування  , яке проводив український телеканал «1+1» 9 березня 2014 року надало  абсолютно феєричні результати: вступ України в ЄС підтримали 77%, вступ до НАТО – 70%. Реакція українців на моральний дефолт призвела до такого результату прискорення формування політичної свідомої нації, для досягнення якого у мирні часи пройшли б довгі роки.

          Збереження результату революційного етапу кінця 2013 –поч. 2014 рр в. Україні потребує наступного

  • Захист територіальної цілісності Української держави
  • Конвертація морально-етичного соціального капіталу революції у поступове моральне оздоровлення суспільства, відновлення довіри один до одного, до нової влади, до держави, до законів,
  • Удосконалення самоорганізації, солідарності, спільне визначення принципів, правил, регламенту розподілу влади, національних ресурсів,
  • На хвилі високих соціальних очікувань критична оцінка результатів діяльності новопризначених урядовців  українцями, проведення люстрації та реальної боротьби з корупцією.
  • Успішне проведення виборів Президента України у призначений термін 25 травня 2014 року –обрання мудрого, авторитетного лідера нації, «морального маяка».
  • Підписання економічної частини Угоди з ЄС,
  • Вступ до НАТО,
  • Продумане проведення реформ сфер розвитку суспільства, адаптація до європейських і світових стандартів, в основі яких дотримання прав людини та збереження національних цінностей,

– Об’єктивне осмислення історичного досвіду України із усвідомленням катастрофічних наслідків безкомпромісного суперництва політичних еліт.  Формування історичної пам’яті, ліквідація “білих плям” минулого;

Українська політична       нація   буде спроможною сприймати і реалізовувати інноваційні напрями розвитку,    забезпечити незворотність демократичного вибору; концентрувати сили і ресурси на суспільному розвитку; продукувати високу сучасну культуру в усіх її виявах. здійснити державно-національну ідентифікацію України,  забезпечити  державі необхідний рівень політичної стабільності, відкрити   широкі перспективи для успішної модернізації країни.

Віра Ярошенко

Кандидат політичних наук, доцент кафедри політичних наук                 Чорноморського державного університету ім. Петра Могили

Література

  1. 1. Глебова И..И.. Травматическое прошлое и национальная политическая культура // Политическая наука: Исследования политической культури: Современное состояние: Сб. науч.тр./РАН ИНИОН.Центр социал.-информ.исслед., Отд.полит.науки.; Рос.ассоц.полит. науки. Ред. и сост. Малинова О.Ю., Глебова И.И.. – М.: ИНИОН РАН, 2006.С.114-140. Дубин Б. Конец века // Дубин Б. Интеллектуальные группы и символические формы: Очерки социологии современной культуры.М.,2004. – С.156 3. Ярошенко В.М. Проблема громадянськості   в умовах демократичної трансформації українського суспільства// Наукові праці: Науково-методичний журнал.Т.69.Вип.56. Політичні науки , Правознавство. – Миколаїв: Вид-во МДГУ ім..Петра Могили, 2007. С46-50. 4. Глебова И..И.. Травматическое прошлое и национальная политическая культура // Политическая наука: Исследования политической культури: Современное состояние: Сб.науч.тр./РАН ИНИОН.Центр социал.-информ.исслед., Отд.полит.науки.;Рос.ассоц.полит. науки. Ред.. и сост. Малинова О.Ю., Глебова И.И.. – М.: ИНИОН РАН, 2006.С.114-140.–. – К.: 1996. 5 Матеріали Миколаївського обласного архіву// Ф. 11, оп 1, д. 13, стр. 60.6. Матеріали Миколаївського обласного архіву// Ф 2000, оп.2, дело24, арк.30 – К.: 1996.  

 

 

 

 

Über Nataliya Zubar 2360 Artikel
Nataliya Zubar, Maidan Monitoring Information Center, Chair