Захисники свободи поширення інформації, свободи Інтернет тощо в своїх тезах, як правило, ніяк не враховують тієї обставини, що доступ обмежується не до всіх соцмереж, не до якихось неясно як визначених соцмереж, а лише до дуже конкретно визначеної підмножини соцмереж – а саме, визначеної за походженням: до російських.
Іншими словами, їхня аргументація немає ніякої специфічності у зв*язку з тим, що заборонені саме російські мережі. Вони аргументують точно так, як вони б аргументували, якби заборонили фейсбук, тими самими словами. Але заборонили не фейсбук, а лише і тільки російські соцмережі.
То постає питання – чому їхня загалом коректна аргументація не застосовна до конкретного випадку російських соцмереж? Яка специфічність саме російських соцмереж робить універсальну аргументацію “проти обмежень” недостатньою?
Чим російські соцмережі відрізняються для українця від неросійських, вже багато пояснювалося, але ці пояснення часто для багатьох непереконливі в силу різних причин, тому я пропоную ще одне, яке нмд важко не зрозуміти або спростувати – воно неідеологічне, неполітичне і (нмд) беззаперечне.
Взаємодія користувача з провайдером послуги “соціальна мережа” передбачає передачу користувачем цьому провайдеру величезної кількості “чутливої” інформації – як про себе, так і про інших. Щоб не ускладнювати, назвемо лише найочевидніше – інформацію про своє географічне розташування (наприклад, за айпі адресою користувача та його співмешканця – чия особа провайдеру соцмережі теж відома – можна визначити, коли користувач з родиною виїхав зі свого міста і лишив своє помешкання доступним для доступу сторонніх осіб) та приватне листування у “приватних повідомленнях”.
Провайдер сервісів соціальної мережі обіцяє поводитися коректно і отриманою інформацією не зловживати – але чи однаково користувач і провайдер розуміють межу між зловживанням та незловживанням (при тому, що отримання провайдером прибутку як раз потребує використання цієї інформації – тобто якесь використання інформації користувача провайдером неминуче)?
Ці питання регулюються угодою між користувачем та провайдером, яку користувач “підписує”, приєднуючись до мережі.
Але чи буде провайдер виконувати свої обіцянки-зобов*язання за угодою, або ж легко знехтує ними – чи то заради якоїсь вигоди, чи то від небажання нести витрати, пов*язані з її дотриманням (більше фахівців, більше обладнання залучати), чи то під тиском, навіть незначним?
Щоб угода була ефективною, її виконання має гарантуватися кимось авторитетним – органами правосуддя, які хочуть і можуть розглянути і розв*язати будь-яку суперечку між користувачем і провайдером, причому зробити це справедливо і чесно.
Зацікавлений в такому ефективному гаранті насамперед споживач, бо він в цій угоді слабка сторона – він ні на що не впливає, нічого “поганого” зробити провайдеру не може, тільки віддає провайдеру про себе все і мусить вірити, що його інтереси не будуть продані чи знехтувані.
І тут виникає чітка відмінність між російськими та неросійськими соціальними мережами.
У випадку, наприклад, Фейсбуку, коректність його поводження з даними користувача перевірятиме потужна система забезпечення справедливості, що існує в США – суперечка розглядатиметься за американським законом і в американському (а саме каліфорнійському) суді, що визначено п. 15 угоди з користувачем, див тут https://www.facebook.com/terms:
You will resolve any claim, cause of action or dispute (claim) you have with us arising out of or relating to this Statement or Facebook exclusively in the U.S. District Court for the Northern District of California or a state court located in San Mateo County, and you agree to submit to the personal jurisdiction of such courts for the purpose of litigating all such claims. The laws of the State of California will govern this Statement, as well as any claim that might arise between you and us, without regard to conflict of law provisions.
А от у випадку ВК свавілля провайдера обмежуватиме лише російський закон та російський суд, див (поки не забанили) п. 9.2 і 9.3 “Правіл пользованія” https://vk.com/terms:
9.2. Настоящие Правила регулируются и толкуются в соответствии с законодательством Российской Федерации. Вопросы, не урегулированные Правилами, подлежат разрешению в соответствии с законодательством Российской Федерации.
9.3. В случае возникновения любых споров или разногласий, связанных с исполнением настоящих Правил, Пользователь и Администрация Сайта приложат все усилия для их разрешения путем проведения переговоров между ними. В случае, если споры не будут разрешены путем переговоров, споры подлежат разрешению в порядке, установленном действующим законодательством Российской Федерации.
Чи здатен російський закон та російський суд адекватно захистити українського користувача від несправедливого поводження з боку російського (див. п. 4.1 – Общество с ограниченной ответственностью «В Контакте», юридическое лицо, созданное по законодательству Российской Федерации и зарегистрированное по адресу: 191024, Санкт-Петербург, ул. Херсонская, д. 12-14, литер А, помещение 1-Н) провайдера (чи то через його недобросовісність, чи то через його небажання чи нездатність витримувати тиск власного російського уряду, російських спецслужб, російських бандитів тощо)? Чи вважатиме російський провайдер, що він має зважати на ризики постраждати від російського суду та російського правосуддя у випадку, якщо він здаватиме інтереси українських споживачів під тиском російських властєй, спецслужб, бандитів – коли він з цим тиском стикатиметься?
З огляду на позицію російського правосуддя та російських судів з багатьох питань, пов*язаних з залученими інтересами (інтереси українців, інтереси російського уряду, інтереси російських спецслужб), починаючи з анексії Криму та завершуючи процесом проти моджахеда Яценюка – питання риторичне.
Відповідно, відмінність між відповідальністю перед українським користувачем російського провайдера та провайдера з нормальної країни, отже відмінність у захищеності користувача, є величезною і беззаперечною.
Цікаво, що ніхто не заважає російським соціальним мережам змінити свій договір, який вони пропонують користувачам, і перевестися під юрисдикцію більш поважного (особливо в очах українців) правосуддя, ніж російське. Але “чомусь” вони воліють бути під юрисдикцією саме російського закону та російського суду.
