22 ТРАВНЯ 2017 РОКУ ГРОМАДА ПРИФРОНТОВОЇ ДРУЖКІВКИ ПРИЙНЯЛА РІШЕННЯ ВІДЗНАЧАТИ ЦЕЙ ДЕНЬ, ЯК МІСЬКЕ СВЯТО – “ДЕНЬ ЧЕСТІ” !!!
Великі потрясіння спіткали Дружківку. Старожитне українське козацьке місто потрапило у пастку олігархічної донбаської регіональної проросійської шобли, було приспане, зомбоване дурманом, владу захопив місцевий кримінал, що переодягнувсь.
Весною 2014 року місто й не помітило, як вчинило зраду.
Купка продажних «активістів» підбурила обкрадений владою Януковича народ, підштовхнула його до бунту.
Влада міста не стала рішуче на захист своєї держави, бо була часткою того самого лицемірства.
Як казав наш земляк, видатний український поет Василь Стус: «Якщо нації, або окремій громаді не дають рости вшир, – вона росте вгору!».
Весною 2014 року, в самий розпал масового психозу, коли денеерівські прихвосні за підтримки влади в місті здійснювали жорстокий терор, хватали і кидали у підвали «гестапо» всіх хто незгодний, грабували й мародерствували, здавалося що порятунку не буде, що це назавжди… Здавалося, що місто вмерло.
І тоді, в той страшний час, одного травневого дня до пам’ятника Леніну в центрі міста вийшов чоловік. Одягнутий він був в усе біле. А в руках він держав гордо й високо піднято – наш український жовто-блакитний прапор!
Підбігли до нього бандити, подивилися здалеку, а підійти лякалися. Підійшла міліція, але не на захист його, – спокійно знімали на відео чоловіка з прапором. А невдовзі під’їхали злі озброєні люди, озираючись підбігли до прапороносця, скрутили його і кинули в машину.
Потім всі узнали, що того героя доправили до краматорських підвалів, катували, примушували працювати. Чудом він залишився живий.
Це був наш земляк, дружківець – Анатолій Данилович Водолазький.
На подвиг здатні тільки сильні люди. Колись наш земляк Олекса Тихий також підняв прапор України своїми вчинками у далекі радянські роки. Так же як і в 14-му, тоді у нього не було ніякої надії на перемогу. Але він йшов вперед, щоб нащадки бачили його вчинки і ставали до боротьби.
Прапор Олекси Тихого підняв Анатолій Водолазький, і своїм прикладом показав дружківцям, і всій Україні, що перемагає той, хто повстає з рабства, хто не зрадив. А всі вороги наші згинуть «як роса на сонці»…
Дружківку звільнили 5-го липня 2014 року. Місто було мертве.
Пройшло три роки, і життя розставляє все по своїх місцях.
А Анатолій Водолазький сьогодні вже живе на вулиці Олекси Тихого!!! І на честь його подвигу в нашому місті з’явилося таке класне свято – «СВЯТО ЧЕСТІ» !!!
Прикро, що на свято не приїхало керівництво області. За наше місцеве – я вже мовчу… Може вони думають, що ми такі, як вони – сказали і забули? Ні. Головний наш “недолік” – це добра пам’ять. Ми пам’ятаємо все – і хороше, і погане, і зраду і перемогу!!!
Євген Шаповалов
Голова ГО “Товариство Олекси Тихого”
Член ІЦ Майдан Моніторинг
Таа, якби ж то жовто-блакитний….